13. Міжособистісна атракція: симпатія, дружба, любов. Чинники атракції. Експерименти з дослідження стереотипу фізичної привабливості.

Область досліджень, пов'язаних з виявленням механізмів утворення різних емоційних стосунків між людьми, які сприймають один одного, отримала назву дослідження атракції.

Атракція - це процес формування привабливості якоїсь людини для того, хто сприймає, а також продукт цього процесу, тобто деяка якість стосунків.

Включення атракції в процес міжособистісного сприйняття з особливою чіткістю розкриває ту характеристику людського спілкування, коли спілкування завжди є реалізацією певних стосунків (як громадських, так і міжособистісних). Атракція пов'язана переважно з цим другим типом стосунків, що реалізуються в спілкуванні.

Виділено різні рівні атракції: симпатія, дружба, любов.

Симпатія – це стійке позитивне емоційне сприйняття людини людиною, схвальне ставлення людини до інших людей, що проявляється у приязні, привітності, доброзичливості, захопленні, прагненні допомогти, виявленні уваги, підвищеного інтересу. Дружба – вид стійких, добровільних, індивідуально-вибіркових міжособистісних взаємин, що характеризується взаємною прихильністю їхніх учасників, симпатією, посиленням процесів афіліації (приналежності), взаємними очікуваннями відповідних почуттів і наданням переваги. Такі стосунки передбачають не тільки взаємодопомогу, але і внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов. Вони засновані на просторовій та духовній близькості, взаємній прихильності, спільній діяльності та інтересах. Любов – високий рівень позитивного емоційно-чуттєвого ставлення, що виділяє його об’єкт серед інших і поміщає у центр життєвих потреб, інтересів суб’єкта.

Чинники атракції:

• Територіальна близькість людей (сусіди, однокласники, колеги тощо) – є велика імовірність, що люди, які живуть по сусідству, потоваришують;

• Взаємодія на «спільній території» - люди, що користуються однією територією (один спортивний зал, бібліотека тощо, часто знаходять собі друзів;

• Антиципація взаємодії (антиципація – сподівання того, що потенційні суб’єкти взаємодії виявляться хорошими людьми, з якими складуться хороші взаємини);

• Ефект ореолу – тенденція перебільшувати властивості особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші. Виділяють позитивний та негативний ореол;

• Ефект «простого перебування в полі зору» – тендерція відчувати більшу симпатію та краще оцінювати незнайомі суб’єкти та об’єкти після перебування їх у полі зору.

На думку В.М.Куніциної, серед чинників, які найбільш впливають на процес міжособистісної атракції, можна виділити зовнішні та внутрішні. До зовнішніх відносяться: ступінь вираженості у людини потреби в афіліації (прагнення бути в оточенні ін.); емоційний стан партнерів спілкування; просторова близькість. До внутрішніх відносяться: фізична привабливість партнера по спілкуванню; стиль спілкування, який демонструється; схожість між партнерами по спілкуванню; прояв особистого ставлення до партнера у процесі спілкування.

Дослідження атракції у соціальній психології - порівняно нова область. Її виникнення пов'язане з ламанням певних упереджень. Довгий час вважалося, що сфера вивчення таких феноменів, як дружба, симпатія, любов, не може бути областю наукового аналізу, скоріше, це область мистецтва, літератури і т.д. До сих пір зустрічається точка зору, що розгляд цих явищ наукою наштовхується на нездоланні перешкоди не тільки внаслідок складності досліджуваних явищ, а й внаслідок різних виникаючих тут етичних труднощів.

Проте логіка вивчення міжособистісного сприйняття змусила соціальну психологію прийняти і цю проблематику, і в даний час налічується досить велика кількість експериментальних робіт і теоретичних узагальнень в цій галузі.

Феномени асоціативної симпатії (експеримент Павела Левіцкі) або антипатії (А. Маслоу). На першому етапі експерименту П. Левіцкі групі досліджуваних показали фотографії двох жінок і попросили відповісти, яка здається доброзичливішою. Думки учасників експерименту розділилися порівну. На другому етапі іншим учасникам були показані ті ж фотографії вже після того, як вони поспілкувалися з привітною жінкою-експериментатором, яка була схожа на одну із жінок з фотографії. У 6 разів частіше цю особу визнали доброзичливішою. Маслоу (1956) з колегою перевірили вплив естетики зовнішньої обстановки на сприйняття людини. В багато обставленій, добре освітленій кімнаті незнайома людина сприймалася як симпатична, в убогій – як менш симпатична. Можливо тому люди часто обирають естетичні інтер’єри, які сприяють поглибленню взаємної симпатії.