1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

2. Предмет та концептуальні основи мікроекономіки.

3. Методологія мікроекономічного аналізу.

4. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру.

5. Потреби, види потреб. Економічні блага.

6. Закон спадної граничної корисності блага. Перший закон Госсена.

7. Рівновага споживача з кардиналістської позиції. Другий закон Госсена.

8. Вибір споживача з ординалістських позицій.

9. Криві байдужості, їх властивості.

10. Бюджетне обмеження і можливості споживача.

11. Реакція споживача на зміну його доходу.

12. Реакція споживача на зміну цін товарів.

13. Ефект заміщення та ефект доходу.

14. Попит і закон попиту.

15. Еластичність попиту.

16. Пропозиція і закон пропозиції.

17. Ринкова рівновага. Взаємодія попиту і пропозиції

18. Еластичність пропозиції.

19. Підприємство як суб'єкт ринку та виробнича- ринкова система.

20. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі.

21. Фактори виробництва та їх особливості.

22. Виробнича функція з одним змінним фактором.

23. Виробнича функція з двома змінними факторами.

24. Віддача від масштабу: види та ефекти.

25. Ізоквантна варіація факторів виробництва.

26. Рівновага виробника та траєкторія розширення виробничої діяльності фірми.

27. Витрати виробництва за короткостроковий період.

28. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

29. Характеристика ринку досконалої конкуренції.

30. Модель ринку досконалої конкуренції та її особливості.

31. Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції.

32. Ринкова поведінка підприємства в довгостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції.

33. Ефективність ринку досконалої конкуренції.

34. Характеристика "'чистої монополії"" та її різновиди.

35. Монопольна влада та її діагностування.

36. Монопольний ринок у короткостроковому періоді.

37. Монопольний ринок у довгостроковому періоді.

38. Цінова диференціація та дискримінація.

39. Рівновага фірми-монополіста в довгостроковому періоді.

40. Порівняльна оцінка конкурентного та монопольного ринків.

41. Основні ознаки олігополії.

42. Модель дуополії Курно.

43. Особливості організації олігополістичного ринку.

44. Теоретичні моделі олігополії.

45. Ознаки та характерні риси монополістичної конкуренції.

46. Поведінка монополістичного конкурента в довгостроковому періоді.

47. Ефективність монополістичної конкуренції.

48. Нецінова конкуренція та її вплив на обсяг продажу і затрат.

49. Порівняльна характеристика ринкових структур: досконалої та недосконалої конкуренції.

50. Утворення похідного попиту.

51. Затрати виробництва та попит на фактори виробництва.

52. Похідний попит та цінова еластичність попиту за досконалої конкуренції.

53. Монопольний похідний попит та його функції.

54. Ринок праці в умовах досконалого конкурентного ринку ресурсів.

55. Формування індивідуального, галузевого та ринкового попиту на працю.

56. Ринок праці у досконалої конкуренції.

57. Двостороння монополія та визначення реального рівня заробітної плати на ринку праці.

58. Ринок капіталу: попит та пропозиція капіталу.

59. Аналіз інвестиційних рішень: дисконтована величина, реальна та номінальна процентна ставка.

60. Ринок землі та його характерні особливості.

7. Рівновага споживача з точки зору кардиналістської позиції. Другий закон Госсена. Для визначення рівноваги споживача можна застосувати концепцію граничної корисності. Для цього потрібно співставити концеїщію граничної корисності з проблемою максимізації корисності споживача таким чином. Якщо зміщатися по кривій байдужості зверху вниз, ми маємо те, що додаткове споживання блага X в кількості ΔХ дає споживачу додаткову або граничну корисність ГК_x для кожної одиниці блага. Це призводить до загального зростання корисності в кількості (ГК_х ΔХ). В той же час споживач втрачає споживання блага Y в розмірі ΔY, а відповідно знижує свою корисність на величину ГК_у на одиницю блага. Загальні втрати корисності від зменшення споживання блага Y будуть становити ГК_у ΔY.

Рис. 2.9. Рівновага споживача

Оскільки всі точки на кривій байдужості (функції корисності) забезпечують однаїсовий рівень корисності, загальне збільшення корисності від додаткового споживання товару X має зрівноважитись зменшенням споживання блага Y. Отже можна записати, що

ГК_хКХ + ГК_yКУ = 0.

Звідси витікає, що -(ΔХ/ΔY) = ГКх/ГКу, але -(ΔY/ΔХ) - є ГНЗ блага Y на благо X, тому

ГНЗ = ГК_х /ГК_у .

Це рівняння говорить про те, що гранична норма заміщення відповідає відношенню граничних корисностей благ. Але ми знаємо, що коли споживач поступається все більшою кількістю благ а/у, щоб отримати більшу кількість блага X, гранична корисність блага X зменшується, і коли споживач знаходиться на одній і тій же кривій байдужості, тоді гранична корисність блага Y буде збільшуватись.

Раніше було показано, що, коли споживач максимізує задоволення своїх потреб, гранична норма заміщення благ дорівнює співвідношенню їх цін, тобто ГНЗ = Ц_х/Ц_у.

Оскільки ГНЗ також дорівнює співвідношенню граничних корисностей споживання благ, то ГК_х/ГК_у =Ц_х/Ц_у , звідки можна записати, що

ГК_х /Ц_х = ГК_у/Ц_у; (2.1.)

Рівняння (2.1.) показує, що максимум корисності споживача досягається за умови, якщо бюджет розподілено таким чином, що гранична корисність витрат однієї гривні однакова для кожного товару. Це і є умова рівноваги споживача в кардиналістській концепції. Принцип рівної граничної корисності є важливим принципом максимізації в мікроекономіці для аналізу поведінки споживача і виробника.

Отже, корисність споживача максимізується тоді, коли співвідношен­ня граничних корисностей, яке дорівнює граничній нормі заміщення, відпо­відає співвідношенню цін. В такому положенні система може знаходитися тривалий час. Всі інші положення будуть повертати її до цього стану, а відтак цей стан є умовою довгострокової рівноваги в кардиналістській концепції. Таким чином, у точці оптимуму споживача відношення граничних корисностей дорівнює відношенню цін благ що споживаються. Ця умова справедлива для задачі споживчого вибору з будь-якою кіль­кістю благ. У відповідності з цим споживач розподіляє свій дохід таким чином, щоби остання гривня (грошова одиниця), витрачена на кожний товар, приносила йому одну і ту ж граничну корисність. Якщо це буде не так, тоді споживач міг би гривню, яка дає йому меншу граничну корисність, перерозподілити туди, де його гранична корисність була б більшою. Це носить назву еквімаржинального принципу.

За умови наявності двох товарів споживач максимізує свою корисність, якщо одночасно виконуються дві умови: ГНЗ для цих благ дорівнює від­ношенню їх цін і виділена для споживання сума коштів (бюджет) повністю витрачається. В такому разі ми завжди будемо мати оптимальне рішення.

У випадку, коли криві байдужості перетинаються з осями координат (і тоді, коли товари є абсолютними субститутами для споживача), ГНЗ в межах заключеного між осями координат простору весь час буде більше або менше нахилу лінії бюджетного обмеження, буде мати місце кутове рішення проблеми вибору споживача. У такому разі не буде точки дотику бюджетної лінії до кривої байдужості, а точка їх перетину співпаде з віссю координат (рис. 2.10.).

Споживач при заданих цінах і бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо відношення граничної корисності блага до його ціни однакове по всіх благах і дорівнює граничній корисності гро­шей. Цей висновок називають другим законом Госена. Коли спожи­вач розподіляє свій бюджет у відповідності із другим законом Госе­на, тоді його структура покупок стає оптимальною (оптимум спо­живача). Такий стан називають рівновагою споживача, так як будь-яка зміна у структурі покупок знижує рівень його задоволення.