Культура давніх слов’ян.
Період становлення слов`янства можна умовно поділити на два етапи. Перший – виділення праслов`ян із сукупності староєвропейського населення, другий – формування слов`янських етнічних груп з елементами культурно-мов-ної диференціації. Процеси формування на території України великих слов`ян-ських племінних союзів підтверджується писемними, археологічними та лінгві-стичними джерелами, що доповнюють одне одне. Можна не сумніватися в то-му, що складовим компонентом племінних груп східних слов`ян у У – УІ ст. були й предки українського народу.
Зародження усіх слов`янських народів, у тому числі й українського, припа- дає на епоху Великого переселення народів. Саме Україна була вихідною тери -торією розселення слов`ян у УІ – УІІ ст. Історичне значення Великого пересе-лення народів, що охопило і слов`янський світ,полягає в тому, що воно започат-кувало поділ слов`ян на ті етнічні групи, які заклали підвалини процесів фор-мування сучасних слов`янських народів.
Починаючи з УІІІ – Х ст. нам не відомі економічні, воєнні потрясіння, які б призвели до повної заміни населення лісостепової частини України. Населен-ня цього великого регіону поступово стає рушійною силою процесів, в резуль-таті яких утворюється Київська держава, а з розпадом імперії Рюриковичів ви-никає українська народність.
Важливою частиною слов`нського етногенезу є питання походження мови. Мовознавці багато зробили для реконструкції загальнослов`янської мови. Кро-пітка праця великих колективів дослідників різних країн дозволила відтворити праслов`янську лексику, виділити найдавніший шар сучасних слов`янських мов. Нині праслов`янську мову за кількістю та певністю реконструйованих елементів можна порівняти з латинською по відношенню до романських.
Встановлено, що слов`янські мови належать до індоєвропейської мовної сім`ї, куди крім них входять балтські, германські, грецька, вірменська, албансь-
-12-
ка та інші мови, що були поширені у давнину. Слов`янська мова належить до числа наймолодших у індоєвропейській сім`ї.
Духовна культура давніх слов`ян. Говорячи про духовну культуру давніх слов`ян, ми маємо на увазі весь комплекс їх міфологічних уявлень, який у літе-ратурі отримав назву слов`янського язичництва. Суть язичництва полягала в обожненні природи, поклонінні сонцю, небу, воді та землі, вітру, деревам, каме-ням тощо, у різних байках, віруваннях, святах та звичаях, створенних і впровад-жених на підставі цього обожнення природи.
Важливим джерелом для вивчення міфології слов`ян є ідоли, які ставилися на святилищах. Ідоли виготовлялися переважно з дерева. Проте такі ідоли до на-
ших днів не збереглися. До нашого часу дійшли тільки виконані з каменю. Най-відомішим з них є так званий Збруцький ідол, виявлений у р. Збруч біля села Личківці Тернопольської області у 1848 р. Це чотигранний стовп заввишки 2,67 м, розділенний на три нерівні частини (пояси) по вертикалі.
Верхня частина (160 см) заповнена чотирма фігурами божеств, увінчаних однією дзвоноподібною шапкою з відігнутими крисами. На лицьовій стороні зображено жіноче божество. У правій руці воно тримає ріг, тонким кінцем до низу. Ліва рука зігнута у лікті та прилягає до середини живота. З-під довгого одягу виглядають ноги. На поясі фігури бічної грані зображено підвішену на двох ременях криву шаблю під якою на одязі бога-воїна розміщено коня з голо-вою, повернутою ліворуч. На третій грані стовпа жіноче божество тримає в ру-ках кільце. Зображення людини на четвертій грані не має якихось ознак.
На середній частині стовпа (висота 40 см) чергуються зображення жінок і чоловіків. Біля лівого плеча жінки на одній з граней видно маленьку людську постать з розведеними руками, які ніби-то підтримують середній і верхній яру-си.
Існує велика кількість гіпотез відносно розгадки або інтерпретації сюжету Збруцького ідола.
На нашу думку, найповніше загальний космогонічний зміст ідола і зобра-жень на кожній з чотирьох граней розшифровано Б. О. Рибаковим. Витвір із Збруча, згідне з його інтерпретацією, символізує розподіл Всесвіту на небо – світ богів; землю – світ людей і підземний світ, таємничі мешканці якого три- мають на собі землю. Головне місце серед зображень верхнього ярусу займає богиня родючості з рогом добробуту. Ліворуч від неї – бог-воїн з шаблею – Пе-рун. Дві останні фігури із суворими очима, що підтверджує їх неземне поход-ження, також належать до основних богів слов`ян. У середньому ярусі – земля з хороводом жінок та чоловіків, що взялися за руки. У нижньому ярусі – підземні боги.
Велику роль у міфологічних уявленнях слов`ян відігравала вода (річки, озе-ра, джерела). Слов`янські святилища завжди розміщувалися поблизу води. Обо-жнюючи воду, людина приписувала їй особливу животворність. Весняні й літні народні свята завжди супроводжувалися купанням або обливанням, що вказує на віру в животворну, очищувальну силу води. Інша властивість води – спону-кання родючості, запліднення. Тому давні слов`яни молилися воді та приносили
-13-
їй свої жертви. Звичай кидання у воду дрібних монет, що існує й сьогодні – від-гук прадавніх жертвоприношень.
Однак найбільш слов`яни, як і інші давні народи, обожнювали вогонь, який пов`язувався із сонцем та блискавкою, що давали тепло та посилали дощ. Культ вогню у слов`ян – прадавній. Писемні джерела повідомлюють, що люди здавна поклонялися Сварожичу – богу вогню, неба, сонця. Останнє в уявленні слов`ян є великим, божим вогнищем. З поховальних джерел відомо, що слов`яни вважали вогонь очищувальною силою.
У загальному культі природи у слов`ян найбільш широко був розповсюдже- ний культ дерев, гаїв, священих тварин. Відома символіка дерева життя та кос-
мічного дерева, яке сягає корінням підземного світу, а верхівкою – неба. Серед дерев для слов`ян найбільше значення мав дуб. Людей вражали його велич, міц- ність, тривалість життя. Напевно тому, що в дуб найчастіше вдаряє блискавка, слов`яни вважали його перуновим деревом. Про зв`язок дуба з культом Перуна нам відомо з давньо-руських літописів.
Аналіз археологічних джерел дозволяє зробити висновок, що давні слов`я- ни мали досить розвинену і глибоку язичницьку міфологію і організовані форми культу. Економічною основою життя цих людей було хліборобство і тваринниц-тво, що визначало характер язичницьких вірувань.
Глибинні традиції багатьох культурних явищ чітко виступають і на етапі політичного буття східних слов`ян, коли вони створили одну з найбільших і мо-гутніх держав середньовічної Європи – Київську Русь.
Перше тисячоліття нової ери для розвитку української культури було спов-нене рядом подій історичної ваги: виникнення Києва – „матері міст руських”; об`єднання східнослов`янських племен і утворення держави – Київської Русі; переможні походи руських князів та розширення державних кордонів; небувале піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та іншими народами; і, нарешті, запрвадження християнства. Все це разом поставило український народ та його культуру в один ряд з іншими ви-сокорозвиненими народами та культурами Європи і світу.