3. Суб фін права

Суб’єкти фінансових правовідносин – юридичні та фізичні особи, що є реальними учасниками таких відносин. Субєкт фінансового права та суб’єкт фінансових правовідносин співвідносяться як загальне та частина. Не всі суб’єкти фінансового права є суб’єктами фінансових правовідносин. Потрібно брати до уваги правосуб’єктність у фінансовому праві – це можливість фізичної та юридичної особи бути носієм фінансових прав та обов’язків. Розрізняють активну і пасивну правосубєкність. Отже, суб'єкти фінансового права - це юридичні й фізичні особи, які мають правосуб'єктність, а суб'єкт фінансових правовідносин - це реальний учасник цих правових відносин.

Правоздатність – встановлена правовими нормами можливість фізичної та юридичної особи бути носієм відповідних прав і обов’язків.

Дієздатність – встановлена законодавством здатність суб’єкта самостійно, своїми діями набувати та здійснювати права й обов’язки.

Субєктами фінансовго права – є держава в особі певних органів, органи місцевого самоврядування, адміністративно – територіальні утворення, юридичні особи усіх форм власності, громадські організації, громадяни.

Виділяють 3 групи суб’єктів фінансового права: держава, колективні суб’єкти, індивідуальні суб’єкти.

Держава в цілому є суб’єктом фінансового права, коли постає як держава-суверен, держава-власник, тобто як казна.

Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності - Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).

Колективні суб’єкти – найбільше коло суб’єктів фінансового права, це організовані відокремлені самоврядні групи людей, наділені правами вступати у відносини з іншими суб’єктами персоніфіковано, як єдине ціле. До колективних суб’єктів належать: органи державної влади, НБУ, українські та іноземні організації, фермерські господарства. Підставою для визнання органів державної влади суб’єктами фінансового права є наявність у них компетенції в галузі фінансової діяльності держави в якій розкривається правосуб’єктність її органів.

Індивідуальні суб’єкти – це громадяни, іноземці, особи без громадянства, посадові особи, що вступають у фінансові правовідносини переважно у зв’язку зі своїми обов’язками щодо сплати податків і зборів, а також обов’язками як податкових агентів.

3. Система і джерела фін права

Систему фінансового права можна розглядати: як систему галузі фінансового права, як навчальну дисципліну та як систему фінансового законодавства.

Система фінансового права як галузі – це об’єктивно зумовлена фінансовою системою внутрішня його побудова, обєднання та розташування фінансово правових норм у певній послідовності. Групи фінансово-правових норм утворюють розділи, підгалузі фінансового права, фінансово правові інститути.

Фінансово правовий інститут – законодавчо виокремлена сукупність правових норм, які забезпечують комплексне регулювання певної групи суспільних відносин.

Підгалузь фінансового права – характеризується наявністю в її складі кількох правових інститутів з одночасним виділенням декількох «загальних положень», характерних для всіх інститутів цієї підгалузі.

Фінансове право складається з особливої та загальної частини.

Загальна частина фінансового права акумулює інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої частини. До Загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють: основні принципи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; система фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб’єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю.

Особливу частину становлять фінансово-правові норми» що регулюють відносини у сфері: бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов’язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулювання.

Джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Розрізняють такі джерела фінансового права:

І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1) загальнодержавні нормативні акти;

2) республіканські (Автономна Республіка Крим);

3) місцеві.

II. За особливостями правового регулювання і характером установлення:

Міжнародні договори (конвенції, угоди), які набувають важливого значення при врегулюванні питань подвійного оподаткування та інших.

Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. Інші джерела іноді розглядають як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права насамперед містяться в актах представницьких і виконавчих органів та органів місцевого самоврядування. Саме вони і є джерелами фінансового права.

Отже, джерела фінансового права - це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони.

Отже, термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази

Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи.практично не розроблені.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики.(про дер под службу)

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.