6.5. Мультиплікатори фіскальної політики

Податковий мультиплікатор

де С – гранична схильність до споживання. Податковий мультиплікатор показує, що зростання податків на певну величину зменшує обсяг виробництва на більшу величину. Сукупний ефект від зростання по­датків визначається за формулою:

де V– зміна доходу;

Т – зміна податкових надходжень.

Мультиплікатор державних витрат

де t – частка податків у сукупних доходах.

Мультиплікатор державних витрат відображає, скільки зміна державних витрат може змінити суку доходи. Загальний ефект від зміни витрат визначається добутком:

де V – зміна доходу;

G – зміна державних витрат.

6.6. Державний бюджет

Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період (як правило, за рік).

Державний бюджет – основа фіскальної політики держави, яка визначає методи і джерела фінансування! бюджету та його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витра­чається на державні потреби. Доходи бюджету:

– податок на прибуток корпорації;

– податок з продажу;

– місцеві податки;

– доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

– рентні платежі;

– неоподатковані доходи;

– прибутковий податок та інші статті доходів.

Бюджетні кошти використовуються для державних

купівель з метою:

– збільшення сукупного попиту;

– фінансування економіки;

– фінансування науково-технічних досліджень і роз­робок;

– фінансування військових витрат;

– витрат на управління;

– фінансування цільових програм;

– виплат трансфертів (субсидії, субвенції, допомога, дотації), кредитів і допомоги іншим державам.

Державний бюджет може бути дефіцитним, якщо ви­датки перевищують доходи, або профіцитним, якщо до­ходи перевищують видатки. При спаді виробництва бюд­жет дефіцитний, при піднесенні – профіцитний.

Державний бюджет буде нормальним, якщо видатна частина держбюджету дорівнюватиме доходній. Дефіцит держбюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3 % ВНП. Якщо він пе­ревищує цей рівень, то це негативно відбивається на функціонуванні грошової та кредитної систем і всієї еко­номіки в цілому.

Причини дефіциту державного бюджету:

– зменшення приросту національного доходу в умо­вах кризового стану економіки;

– падіння доходів;

– зменшення акцизних податків, які надходять у держбюджет;

– збільшення бюджетних витрат;

–і- непослідовна фінансово-економічна політика. Для зменшення бюджетного дефіциту треба: ,/. ~ змінити систему оподаткування;

– ліквідувати дотації збитковим підприємствам;

– перейти від фінансування до кредитування;

– знизити витрати на управління державою;

– підвищити роль місцевих бюджетів;

– скасувати необґрунтовані фінансові пільги. Щоб відрізнити результати дискреційної фіскальної політики від результатів циклічних коливань економіки, розраховується бюджет повної зайнятості. Це є основ для поділу бюджетного дефіциту на:

– структурний, який показує відмінність бюджетів повної і фактичної зайнятості. Визначається як різні між фактичними державними видатками і доходами бюджету повної зайнятості при фактичному оподаткуванні;

– циклічний, який визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом. Циклічний дефіцит з, лежить від дії автоматичних стабілізаторів.

У період спаду виробництва, коли рівень безробіття перевищує природний, виникає циклічний дефіцит. То загальний дефіцит визначається сумою циклічного | структурного дефіцитів. У період піднесення загальні дефіцит визначається різницею між структурним циклічним дефіцитом. Основні фактори зростання дефіциту бюджету такі:

– зниження податків;

– збільшення видатків на оборону;

– зростання виплат державного боргу;

– збільшення трансфертних платежів.

Бюджетний дефіцит зменшується при:

– збільшенні реального національного продукту (підвищуються податкові надходження, а соціальні плат зменшуються);

– зниженні податків, що збільшують прибуток домашніх господарств. Внаслідок цього збільшуються заощадження, що спрямовуються на інвестиції.

Заходи держави щодо покриття бюджетного дефіциту:

1. Додаткова емісія грошей (що призводить до інфляції).

2. Збільшення внутрішнього боргу (випуск державні цінних паперів).

3. Збільшення зовнішнього боргу (міжнародний кредит). Бюджетний надлишок спрямовується на погашення цих заборгованостей.