9. Виникнення слов'янської писемності, бібліотеки і школи Київ­ської Русі.

Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно не з'ясована. Причиною того є те, що існує дві слов'янські азбуки: кирилиця та глаголиця. Яка з них є давнішою і яку винайшов слов'янський просвітник Кирило — ось ті питання, що багато років хвилюють славістів у всьому світі.

Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.

На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер.

На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі "Про письмена" зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; Довгий час вчені гадали, що це була кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшов глаголицю.

А кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці IX ст. і автором її був Климентій, учень Кирила. Інші, теж додержуючись погляду на глаголицю як на індивідуальний витвір Кирила, висловлюють припущення, що кирилиця виникла природно, шляхом слов’янізації грецького письма. Останнім часом на користь цього погляду висуваються нові аргументи, зокрема в зв’язку з віднайденням у Київському Софіївському азбуки, що складається з 27 літер, з яких 23 повністю відповідають грецькому алфавітові, а чотири — б, ж, ш, щ — нові, слов’янські.

Разом із християнством на Україну прийшла освіта й школа. Перші школи містилися при кафедральних церквах у більших містах; тут було більше освіченого духовенства, що ставало за учителів. Були також школи при монастирях, а з згодом і по селах почали вчити молодь.

Учителями були священики та дяки, що вже із свого звання більше мали до діла з книжками й освітою. У школі вчили читати й писати. За підручники служили богослужебні книги, найчастіше псалтир. Школи не мали окремих будинків, а ні особливого улагодження, учні сходилися де-небудь – у мешканні дяка чи кого іншого, й учитель учив їх разом – і тих, що починали, і старших, показуючи їм, як читати й писати.

Вищу освіту добували тільки талановиті одиниці, що хотіли дійти до найвищих церковних урядів, або визначатися як проповідники й письменники. Недосяжною метою для всіх була візантійська освіта, що опиралася на скарбах старовинної культури й своїм рівнем стояла найвище в цілій Європі. Але вповні пізнати цю культуру могли тільки ті, яким пощастило самим побувати у Царгороді й попасти у високі візантійські школи. Але таких було не багато

Основою вищої науки була грецька мова. Знання грецької мови було дуже поширене в нас, бо зв’язки України з Візантією були дуже тісні, особливо зв’язки торгівельні. З інших чужих мов знали в нас мову латинську й німецьку, особливо у західноукраїнських землях

Переписування й переклади книг, поставлені Ярославом Мудрим на рівень важливої державної справи, дуже скоро привели до заснування при митрополії у Києві першої відомої на Русі бібліотеки, правильніше книгосховища, про яке згадує літопис під 1037 р. Організація бібліотеки при Софійському соборі — важлива культурно-історична подія, яка свідчить про нагромадження в той час значної кількості книг. У книгосховищі зберігалися, головним чином, літургійні книжки, необхідні при відкритті нових єпископій та побудові храмів. У бібліотеці, безумовно, були й книжки для світського читання, подібні до згаданих Ізборників 1073 та 1076 pp.; тут також зберігалися різні державні документи: договори, князівські грамоти тощо.

Крім книгосховища при Софійському соборі, дещо пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі, до складу якої ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею — одним з ченців монастиря. Серед цих книг були також написані іноземними мовами. Про це свідчить повідомлення «Києво-Печерського патерика» про ченця Микиту, який читав латинські, грецькі та давньоєврейські книжки. Незабаром з'явилися бібліотеки і в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді, Турові, Галичі та інших давньоруських містах.

Ярослав Мудрий заснував у Києві першу бібліотеку, одну з найбільших у Європі, яка налічувала близько 1 тис. книжок. Існують різні версії щодо подальшої долі бібліотеки Ярослава Мудрого: одні історики вважають, що бібліотека пропала під час вторгнення монголо-татарської орди в Київ, інші — що після смерті Ярослава вона розійшлася між різними книжковими зібраннями. Існує також припущення, що книгарню сховано в одному з монастирів під Києвом, де вона могла зберегтися до наших часів.