Тема 5. Особливості професійної діяльності слідчого

Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цього глобального завдання вирішують ще цілу низку завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зробити висновок: слідчий — це спеціаліст юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах. У цьому визначенні набули відображення ті риси слідства, які вказують на його функціональне призначення у кримінальному процесі та на взаємодію з органами правосуддя. Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітлити питання про суб´єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв´язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.

Так, у сучасній юридичній літературі вказують на характерні риси слідчої діяльності, серед яких слід назвати такі. 1. Основне призначення слідчої діяльності є розслідування злочинів. 2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально-процесуальним законом, хоча, з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається процесуально незалежною постаттю. Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб´єкта владних повноважень, які гарантовані державою та здійснюються від імені держави. 3. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідальності, а також надмірним рівнем емоційного напруження. 4. Слідчій діяльності властиві також елементи примусу, на що вказує B.C. Кузьмічов у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власне характером слідчої діяльності, а й тим, що в ході встановлення об´єктивної істини зацікавлені, в тому учасники процесу, чинять протидію, для подолання якої і необхідно застосовувати примус. 5. Слідча діяльність, виходячи зі специфіки об´єкта свого впливу, передбачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об´єктивної істини. На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність є специфічним видом соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою прийомів та засобів, що відповідають закону, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів. Слідчі дії: допит, експеримент, впізнання, огляд та ін. відрізняються за своїм змістом. Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої таємниці. Контроль за роботою слідчих підрозділів здійснюється як з боку відомства, в якому зосереджено орган слідства, так і з боку інших правоохоронних структур, зокрема суду і прокуратури. За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомчих статутів та норм чинного законодавства несуть юридичну відповідальність у повному обсязі, не користуючись ніякими пільгами. Покази свідка – фізичні умови, індивідуальний тип пам’яті, психічний стан індивіда під час злочину, психічний стан свідка підчас допиту, психофізичні особливості свідка, психологічні особливості судка. Визнання вини – це половина справи, потрібно вину доказати. Позбавлення волі – це серйозний стрес для будь-якого злочинця. Очна ставка – одночасний допит вже раніше допитаних осіб.

Тема. Кримінальна психологія

1. Предмет та завдання кримінальної психології.

Кримінальна психологія — галузь юридичної психології, яка вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, психологічні проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду злочинних груп. Кримінальна психологія вивчає закономірності, пов'язані з формуванням злочинної установки, утворенням злочинного умислу, підготовки і здійснення злочину, а також, створенням злочинного стереотипу поведінки. Вона досліджує особу злочинця і злочинної групи, а також психологічні шляхи впливу на цю особу і групу. Кримінальна психологія також вивчає психологічні закономірності поведінки особи в криміногенній ситуації і розробляє рекомендації по профілактиці злочинності, досліджує психологічні аспекти необережної злочинності.

2. Психологія насильства.

Під насильством розуміють фізичний або психічний вплив особи на іншу людину, який порушує її право на особисту недоторканність, з метою досягнення певного особистого "задоволення". Насильства за метою поділяються на три групи: — некорисливі; — корисливі; — які посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів державної влади і місцевого самоврядування. Ознаки поняття насильства: — це активна поведінка — дія. Застосувати насильство шляхом бездіяльності не можна; — дія, спрямована проти іншої особи; — примусовий вплив, який здійснюється всупереч волі потерпілого, з застосуванням проти нього сили; — заподіяння шкоди життю, здоров'ю, особистій свободі іншої людини, заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, побої тощо; — залякування, погроза потерпілому; — застосовується умисно і супроводжується відповідною мотивацією, в центрі якої — ігнорування прав і свобод людини. Насильства за їх походженням умовно класифікуються на три групи: побутові, дозвільні, статеві.

3 Психологія злочинця

Злочинність - не тільки сукупність злочинних діянь, але і сукупність осіб, які їх здійснюють. При дослідженні стану, структури і динаміки злочинності аналізуються не тільки факти злочинів, але і контингент злочинців. Узагальнення суб'єктивних даних дозволяє точніше прогнозувати динаміку злочинності, її вплив на соціальні процеси, науково обгрунтовано будувати організацію боротьби із злочинністю. Особа злочинця відрізняється від особи не злочинця негативним змістом ціннісно-нормативної системи і стійкими психологічними особливостями, сукупність яких має криміногенне значення і специфічна саме для злочинців. Вбивці - це люди, поведінка яких визначається афективними ідеями, які реалізуються в певних ситуаціях. Вони дуже чутливі до будь-яких елементів міжособистісної взаємодії, підозріливі, сприймають зовнішнє середовище як вороже. Корисливо-насильницьким злочинцям притаманні такі властивості, як імпульсивність поведінки і нехтування соціальними нормами, агресивність, відчуженість від соціального середовища, неадекватна оцінка ситуації. Для них характерна підвищена ворожість до оточення, труднощі в засвоєнні моральних і правових норм. Психологічні особливості злодіїв подібні до особливостей корисливо-насильницьких злочинців, але мають меншу степінь вираження.

4. Психологія організованої злочинності.

Організована злочинність існує у вигляді злочинних угруповань. Основою внутрішньої організації подібних угруповань можуть бути корисливі мотиви, ідеологічні і навіть політичні цілі. До найбільш простого типу злочинних формувань належать випадкові злочинні групи, які виникають випадково і здійснюють злочин без попередньої змови, мають низький рівень психологічної згуртованості. В таких групах відсутній лідер, рішення приймаються під впливом емоцій, настрою, нема розподілу ролей і функцій. Наступним різновидом злочинних формувань є групи типу компанії, які здійснюють злочини за попереднім зговором. В таких групах вже виділяється керівне ядро з найбільш активних членів, підвищується значимість взаємовідносин, але вини побудовані переважно на особистих симпатіях і емоційних зв'язках. Організована злочинна група - більш досконала і більш небезпечна форма кримінального об'єднання.

Тема. Психологія потерпілого

1. Психологічна характеристика потерпілого.

Психологія потерпілого вивчає фактори формування його особистості,

поведінку до скоєння злочину, а також розробляє практичні рекомендації,

які стосуються допиту потерпілого. Психологія потерпілого пов'язана з

кримінальним правом, кримінологією, кримінальним процесом, психологією

особистості. Потерпілий - це одна з центральних фігур попереднього слідства і

розгляду справи в суді, якщо мова йдеться про злочин проти особистості.

Конкретні обставини, причини і умови злочину не можуть бути розкриті

повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого, тому що

дуже часто справжні дії звинувачуваного викликаються неправомірними,

необачними або просто легковажними діями потерпілого. Психологічне дослідження особистості потерпілого можна розглядати в 2-х

аспектах. 1) „статична сфера” - це вік, стать, національність, службове становище;

ряд цих ознак потрібно з’ясувати за безпосередньою вимогою закону,

причому деякі з них можуть прямо впливати на кваліфікацію злочину

(наприклад, вік при статевих злочинах). 2) „ динамічна сфера” - тобто поведінка потерпілого в період, який безпосередньо передував події злочину та під час злочину, і зв’язок цієї поведінки з поведінкою злочинця (наприклад, втеча від потерпілого).

2. Вивчення особистості потерпілого.

Останнім часом важливе місце в криміналістичних дослідженнях відводиться

ролі жертви в генезисі самого злочину, її міжособистісним зв’язкам і

стосункам із злочинцем. Понад 65% жертв в момент вбивства були в

сп'янілому стані, а більше половини з них вживали спиртні напої разом із

засудженими безпосередньо перед скоєнням злочину. Дослідження показують, що кожен восьмий потерпілий не працював, в 40% випадків поведінка потерпілих перед злочином була аморальною або

протиправною у тому числі і провокаційною. Такі особливості особистості

та поведінки потерпілих могли сприяти збільшенню ризику скоєння стосовно

них важких протиправних дій. Взаємозв'язок і взаємозумовленість особистості та негативної поведінки

потерпілого до злочину і динаміку психологічного механізму їх розвитку

можна прослідкувати на прикладі прояву деяких встановлених дослідженнями

морально-психологічних рис у частини потерпілих від вбивств, нанесення

тілесних ушкоджень та зґвалтувань, скоєння яких провокувало поведінку

потерпілих. Важливим регулятором поведінки особистості є рівень розвитку її

самооцінки.

3. Психологічний аналіз показів потерпілого.

Як правило, покази потерпілого є одним із джерел доказів і займають

самостійне місце в системі доказів. Вони мають багато спільних рис із

показами свідків, проте не можуть ні ототожнюватись з ними, ні

розглядатись як їх різновид. Від показів свідків покази потерпілого. окази потерпілого відрізняються від показів свідків і за процесуальною

природою: вони не тільки джерело доказів, але й засіб захисту його

інтересів. В них може бути виражене і ставлення потерпілого до скоєного

злочину, можуть міститись його пояснення тих або інших фактів, висунені

ним версії, аргументи і їх обґрунтування. Покази потерпілого є важливим процесуальним документом, який потрібно оцінити з точки зору його доказового значення, враховуючи особливості

особистості потерпілого. Дії злочинця, наслідки злочинних дій часто викликають у потерпілого стан

сильного душевного потрясіння, збудження, страху, важкої депресії,

гніву, розгубленості, відчаю, обурення. Необ’єктивність показів потерпілого може пояснюватись також і тим, що він одержавши ту чи іншу інформацію слідчого про матеріали справи

підпадає під його вплив. Фактором, що впливає на покази потерпілого може бути навіювання,

навмисне та ненавмисне.

Тема. Проблема неповнолітніх в юридичній психології.

1. Підліток і злочин.

Для неповнолітніх правопорушників характерним є скоєння групових

злочинів тому, що багато злочинів технічно є неможливими для одинокого

підлітка; крім того деякі підлітки беручи участь в діях групи стають

сміливішими і навіть нахабнішають, оскільки це здобрюється груповим

авторитетом. При аналізі злочинної поведінки неповнолітніх виділено чотири типи

порушників для яких суспільно небезпечне діяння є: а) випадковим, таким, що протирічить загальній спрямованості особистості; б) можливим, з врахуванням загальної нестійкості особистісної

спрямованості, але ситуативним з точки зору причини і ситуації; в) результатом загального негативного орієнтування особистості, що зумовлює вибір середовища, проведення часу і безпосереднього варіанту

дій при наявності підбурювання (намовляння), прикладу злочинної

поведінки, тощо; г) результатом злочинної установки особистості, яка включає активний

пошук, організацію причини і ситуації для злочинних діянь, відповідної

відносно стійкої системи антисоціальних оцінок і ставлень.

2. Психологічні особливості слідства у справах неповнолітніх

Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх проводиться з деякими обмеженнями:

1. якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослими, в кожному випадку повинно бути з'ясовано можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об'єднання і виділення справ.

2. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, якщо це зумовлено тяжкістю вчиненного злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановлений статтями.

Орган дізнання має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, при вирішенні питання про взяття під варту цей запобіжний захід застосовується до неповнолітнього в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.

3. При провадженні справ про злочини неповнолітніх присутність захисника (при допиті) неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину у віці до 18 років є обов'язковою.

4. Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і його допит проводить слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Орган дізнання щодо неповнолітнього не має права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.

5. За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть застосовуватися запобіжні заходи. Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи суддею. 6. Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудового слідства проводиться за правилами з обов'язковою участю захисника.

7. Порядок закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність і які досягли такого віку, але до них можливо застосування інших заходів виховного характеру, регулюється нормами КПК.

Тема . Судово-психологічна експертиза

1. Судово-психологічна експертиза: цілі та завдання.

Судово-психологічна експертиза — один з видів судової експертизи, встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. Психологічна експертиза — це одна з форм застосування спеціальних психологічних знань у цивільному судочинстві що надає допомогу суду у вирішенні питань психологічного змісту. Маючи на меті не просто констатацію фактів, які були виявлені в ході проведеного дослідження, а проводячи їх аналіз та даючи власну оцінку виявленим обставинам, експерт виконує функцію джерела наукової інформації фактів, що необхідні суду при оцінці багатогранних індивідуальних особливостей психічної діяльності сторін, свідків. Психологічна експертиза призначається на стадії попереднього та судового слідства у карних та цивільних справах. Об'єктом експертизи є психічно здорові особи (підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі, позивачі, відповідачі: малолітні; неповнолітні; дорослого та похилого віку). Головним завданням психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи:

індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки;

емоційних реакцій та станів;

закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.

При проведені судових психологічних експертиз використовуються загальновідомі в науковій практиці психологічні методики та їх авторські модифікації, що пройшли апробацію та відбираються з урахуванням специфіки судових експертних досліджень і конкретних питань, поставлених перед психологічною експертизою.

2. Види судово-психологічної експертизи та їх коротка характеристика,

Види судово-психологічної експертизи класифікуються в залежності від правового статусу підекспертного і дозволених питань. Процесуальне становище випробуваного дозволяє виділити судово-психологічну експертизу потерпілих, підозрюваних, свідків і обвинувачуваних. Питання, які вирішуються судово-психологічної експертизи, дають можливість класифікувати експертні дослідження за напрямом:

психічних процесів (особливості сприйняття пам'яті, мислення, уяви та ін);

психологічних станів (пізнавальних, вольових, емоційних);

психологічних властивостей (темпераментом, характеру, здібностей та ін.)

Найважливішими видами або різновидами судово-психологічної експертизи є:

судово-психологічна експертиза неповнолітніх;

судово-психологічна експертиза повнолітніх осіб для встановлення особливостей їх психічних процесів, станів і властивостей.

Основні слідчі ситуації, у вирішенні яких використовується судово-псіхологічеекая експертиза:

визначення здатності неповнолітніх обвинувачених, страждаючих розумовою відсталістю, не пов'язаної з психічними захворюваннями, повністю усвідомлювати себе, давати звіт у своїх діях;

встановлення здатності потерпілих від статевих злочинів правильно сприймати характер і значення дій злочинця;

визначення здатності вірно сприймати значення для справи обставини і давати про них показання;

визначення наявності або відсутності фізіологічного афекту та інших емоційних станів у момент скоєння злочину;

встановлення наявності чи відсутності в особи в період передував смерті психічного стану, предрасполагающего до самогубства;

встановлення обставин, пов'язаних з управлінням технікою;

визначення можливого психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів на учасників кримінального процесу (обвинувачуваного, потерпілого та ін) в період розслідування злочину.

2. Поняття особи злочинця

Особу злочинця можна розглядати лише як суб’єкта злочину, тобто людину, яка вже вчинила злочин.

Особа злочинця — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. До набору біологічних якостей людини включаються анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозкові та інші властивості організму, а також прояви складного механізму успадкування. У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб злочинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небезпечність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та позитивними характеристиками особистості. Отже, особа злочинця - це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

3. Віктимна поведінка жертви злочину

Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимо-генну ситуацію.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

- конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця та правозахисна активність;

- провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо);

- легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо).

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

- негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприятливу ситуацію (форми провокації різні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинця чи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі);

- позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у виконанні громадського обов'язку тощо;

- нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину.

Тема. Психологія судового процесу

1. Загальна характеристика судового процесу.

Психологічний аналіз судового процесу дає можливість розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя, культури процесу, максимального виховного впливу на всіх його учасників.

Правосуддя, яке в більшій степені, ніж інші види діяльності, виступає як сфера спілкування між людьми, пов’язане з рядом соціально-психологічних явищ, наприклад, ефективністю діяльності соціальних груп, сприйняттям і розумінням людьми один одного, авторитетністю та ін. При цьому в сфері судочинства закономірності соціальної психології можуть служити і покращенню, і погіршенню результатів діяльності.

Колегіальність при здійсненні судочинства пом’якшує крайності показників психічних процесів всіх членів групи, підвищується ефективність мислення, зменшується дія суб’єктивних факторів, які можуть привести до помилкового результату. Колективна оцінка доказів є найбільш об’єктивною.

На основі аналізу всієї сукупності зібраних по справі доказів, головним критерієм якого є істина, формується обвинувальна або захисна промова, виноситься вирок по справі. Разом з тим докази носять особистісний характер (покази потерпілого, свідка, підсудного, інших учасників кримінального процесу), тому діяльність судді, прокурора, адвоката в судовому засіданні неможливо обмежити формально-логічним групуванням і оцінкою одержаних даних і результатів, вона переходить у сферу етичних взаємовідносин: встановлення довірливого характеру з суб’єктами судового розгляду, подолання в них почуття скованості, невпевненості, виявлення причин розходження в оцінці події тими або іншими особами та інші питання, які стосуються моральної сторони злочину, який розглядається.

2. Психологічні основи полеміки в судовому процесі.

Важливе значення в судовому процесі має встановлення правильних взаємовідносин державного обвинувача із захисником підсудного. Полеміка між ними служить ефективним засобом досягнення істини і допомагає суду прийняти правильне рішення. Відношення прокурора до захисника потребує такту і витримки. Для державного обвинувача важливо вміти донести свої думки до всіх учасників процесу, яким вони адресуються, а також слухати інших учасників процесу. Готуючись до судових дебатів, кожен оратор знає, що його противник прикладе все своє уміння для того, щоб стати переможцем. Але прийоми цієї боротьби повинні відповідати вимогам професійної етики. При розгляді кримінальної справи в суді важлива роль належить формуванню суддівського переконання, яке проходить декілька етапів: 1) попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи при призначенні справи до слуханні; 2) планування судового розгляду і висунення судових версій; 3) перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді; 4) судові дебати і співставлення оцінок судді з оцінками обвинувачення і захисту; 5) остаточне формування переконання судді в нарадій кімнаті при виробленні колективного переконання. Основна роль у формуванні суддівського переконання належить державному обвинувачу, оскільки саме він повинен доказувати пред’явлене обвинувачення і підтримувати його, а суддя, вивчаючи докази, спрямовує свою діяльність на усунення сумнівів, які можуть виникнути.

3. Формування переконання і прийняття рішення судом.

Формування суддівського переконання – це не тільки результат впливу на свідомість суддів певної сукупності доказів, перевіреної в ході судового розгляду. Воно завжди складається на основі раціонального пізнання причинно-наслідкових та інших зв’язків між фактами об’єктивної дійсності, ціннісного до них підходу, їх співвідношення із заборонами кримінального права, чуттєвого переживання одержаних по кримінальній справі результатів. В психологічному аспекті істотним для процесу формування суддівського переконання є переростання сумніву в переконання судді, яке характеризує достовірність одержаних знань і готовність діяти у відповідності до них. Як організатор процесу суддя повинен володіти високим рівнем організованості, ціленаправленістю, зібраністю та іншими вольовими якостями. Головуючий в судовому процесі повинен мати високі організаторські здібності, які реалізуються в складних умовах змагальності між сторонами кримінального процесу. Великий виховний вплив має оголошення вироку. Для цього необхідно, щоб вирок був справедливим, відповідав вимогам закону про відповідність покарання тяжкості скоєного злочину і особи підсудного, а також достатньо чітким, конкретним, зрозумілим для всіх присутніх в залі судового засідання.

Тема. Виправно-трудова психологія

1. Предмет та завдання виправно-трудової психології.

ВИПРАВНО-ТРУДОВА ПСИХОЛОГІЯ (ВТП) досліджує психологічні аспекти

перевиховання осіб, які скоїли злочини, залучаючи їх до трудової

діяльності та адаптації, до нормального існування у звичайному

соціальному середовищі; динаміку особистості засудженого; фактори, що

впливають на його перевиховання; структуру колективу засуджених, а також

розробляє практичні рекомендації з перевиховання і ресоціалізації

засуджених. ВТП тісно пов'язана з виправно-трудовим правом, психологією

праці, педагогічною і соціальною психологією. Перед виправно-трудовим

закладом (ВТЗ) поставлено надзвичайно складні завдання з перевиховання

осіб, що скоїли злочини. Це залучення їх до трудової діяльності та

адаптації до нормального існування в суспільстві. Кожен засуджений потрапляючи у ВТЗ планує для себе тільки закінчення терміну покарання. Перед вихователями ВТЗ поставлено значно складніше

завдання, а саме виховати людину, добитись щоб засуджений сам прагнув

перевиховатись, до росту своєї власної особистості. ВТП досліджує динаміку особистості засудженого, фактори, що впливають позитивно на засудженого та, які сприяють активній перебудові його

особистості: режим, праця, колектив, виховний вплив, а також

факультативні фактори - сім'я, дружні зв'язки з особами, які є на волі,

навчання, захоплення самодіяльністю тощо. Головна мета виховного процесу - зробити так щоб праця ставала необхідною потребою засудженого.

2. Динаміка особистості засудженого і виховний процес.

Виховання разом з працею та впливом колективу є головними факторами, які

визначають формування особистості засудженого. Роль вихователя полягає у

використанні всіх цих факторів, організації їх впливу на особистість.

Складність виховного процесу у ВТЗ має ряд труднощів тому, що основна

маса засуджених не цілком доброякісний людський матеріал, що має вади у

правосвідомості, в моральних і етичних програмах Засуджені чинять

прихований, часом і відкритий опір виховному процесу. Серед засуджених є

велика кількість педагогічно запущених людей, які потребують суворого

індивідуального підходу до них.

Використання колективу для впливу на окрему особистість не виключає і

цілеспрямованого власного впливу вихователя на кожного окремого

засудженого. Для цього застосовуються такі методи.

Метод переконання. Він частіше реалізується під час проведення

індивідуальних бесід вихователя. Як і будь-яке психологічне спілкування,

бесіда поєднує в собі мету вивчення особистості засудженого та вплив на

нього.

Метод передання інформації. Спеціально і цілеспрямовано відібрана

інформація, яка доходить до засудженого, повинна сприяти поповненню його

соціального досвіду, одержанню і переробці ним даних про які він раніше

не знав тощо. Метод навіювання. Виправно-трудова психологія в аналізі та оцінюванні

особистості засудженого повинна виходити з оптимістичного прогнозу: в

кожній людині можна виявити позитивні риси, які б страшні злочини вона

не скоїла.

3. Психологічна характеристика адаптації звільненого до умов життя на волі.

Людина потрапляючи в нові умови життя та соціальне середовище

зустрічається з специфічними труднощами до подолання яких вона не завжди

готова. Для засуджених така зустріч часто буває раптовою і викликає

реакції, які неадекватні умовам ситуації та вимогам норм моралі. Це

часто ускладнюється неправильним ставленням навколишніх до засуджених,

що призводить до надмірного збудження або гальмування нервових процесів

та нервових зривів. Засуджений починає неправильно оцінювати свого

поведінку та вчинки інших людей і як наслідок - неправильно діяти. Осіб, які звільняються з місць позбавлення волі можна умовно поділити на

три категорії:

1. особи, які цілком виправились в період відбуття покарання;

2. особи з дефектами виховання;

3. особи, які не виправились в процесі відбування покарання.

Під час перебування в місцях позбавлення волі з деяких причин вони не

звільнились від своїх злочинних поглядів, нахилів, установок, а іноді

навіть злочинного світогляду, що ще гірше, в інших випадках ці особи в

місцях позбавлення волі збагатили свій злочинний досвід, розвинули

злочинні навички і злочинний світогляд. Звільнені ці особи розглядають

як можливість продовження злочинної діяльності.

Процес адаптації до умов існування в нормальному соціальному середовищі

після тривалого терміну позбавлення волі - складне явище, яке вимагає

активних вольових зусиль, високих моральних якостей, добре розвиненої

правосвідомості. Успіх адаптації залежить від трьох груп факторів.