11. Збройні виступи в Німеччині в першій половині 1919 р. Баварська Радянська республіка.

Бава́рська Радя́нська Респу́бліка — республіка, проголошена 13 квітня 1919 в Баварії революційним пролетаріатом в ході німецької буржуазно-демократичної революції; була спробою здійснити її переростання в революцію соціалістичну. Уряд Баварської Радянської Республіки, очолюваний комуністом Є. Левіне, розпочав націоналізацію банків, запровадив робітничий контроль на підприємствах, озброїв робітників і створив надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією.

Проте баварські комуністи припустилися значних помилок, зокрема недооцінили революційні можливості трудового селянства і не завоювали його на свій бік. Поради В. І. Леніна, викладені ним у привітанні Баварській Радянській Республіці, не були повністю виконані головним чином через короткочасність існування Баварської Радянської Республіки і капітулянтську позицію «незалежних соціал-демократів».

Не підтримана виступами пролетаріату в інших районах Німеччини, Баварської Радянської Республіки 1 травня 1919 була задушена контрреволюційними силами на чолі з правими соціал-демократами Носке і Вельсом.

12. Німеччина в перші роки Веймарської республіки. Каппівський заколот.

Ситуація в країні загострювалася через сепаратизм у німецьких землях, відтак була загроза того, що Німеччину може спіткати доля Австро-Угорщини. У столиці Баварії Мюнхені незалежні соціалісти на чолі з К. Ейснером підняли повстання робітників та солдатів і проголосили Баварську республіку. Проте вже в лютому 1919 р. партія програла вибори, а самого К. Ейснера було вбито на вулиці, коли він прямував до баварського парламенту складати повноваження. У Баварії розпочалося протистояння комуністів і соціалістів, яке після того, як соціалісти викликали «Вільні корпуси», сформовані з монархістів, відставних офіцерів та пересічних погромників, закінчилося вбивствами комуністів і безневинними жертвами серед населення. Ця обставина відвернула багатьох німців від Ваймарської республіки, зробила ліві партії непри¬миренними ворогами, заплямувала нову німецьку демократію. Такі настрої звичних до порядку німців сприяли відносній безкровності революції, але невдовзі ті ж добропорядні оби¬вателі «не помічатимуть» нічні паради зі смолоскипами нацис¬тів і єврейські погроми, а то й братимуть у них участь.

У березні 1920 р. праві спільно з командувачем «Вільних корпусів» Вольфґангом Каппом (звідси - «каппівський заколот») здійснили переворот. Генерал Лютвіц увів до Берліна війська і призначив В. Каппа канцлером. Головнокомандувач райхсверу генерал Ганс фон Сект відмовився захищати уряд Ф. Еберта і президент змушений був тікати на південь країни. Але армія, профспілки, державні службовці й банкіри виступили проти перевороту, змусивши В. Каппа «подати у відставку» і вивести війська зі столиці. Не останню роль у зриві заколоту відіграло армійське командування, яке віддавало звіт у тому, що Англія й Франція вдадуться до інтервенції для захисту демократії в Німеччині. Заколот назвали «безглуздою авантюрою», В. Каппа заарештували, хоч зрадників республіки так і не покарали.

У листопаді 1923 р. республіку спіткало нове випробування: лідер нацистів А. Гітлер за підтримки впливових осіб з армії, зокрема генерала Людендорфа, підняв заколот у Мюнхені, названий «пивним путчем»*. Це пов’язано з тим, що генеральний комісар Баварії фон Кар повинен був виступити з промовою на мітингу почесних громадян м. Мюнхена в пивному барі. Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськове формування) увірвався до зали, розмахуючи револьвером, вистрілив у повітря, а потім проголосив «програму» створення «національного уряду». «Пивний путч» було придушено. Поліція й армія швидко взяли ситуацію під контроль. Лідери заколоту були заарештовані й ув'язнені.