16. Пам’ять та її види.

(Пам'ять — це здатність нервової системи запам'ятовувати, зберігати та відтворювати інформацію без зміни її характеру й змісту). Короткострокова пам'ять — це запам'ятовування та збереження інформації на короткий термін (від кількох секунд до кількох хвилин), після однократного й дуже нетривалого сприйняття. Довгострокова пам'ять забезпечує тривале збереження знань, що запам'ятовуються після багаторазового їхнього повторення. За характером психічної активності, що переважає в діяльності: • емоційна — це пам'ять почуттів. Коли людина здатна бліднути й червоніти при одному спогаді про випробування або боїться думати про давно пережиту подію; • образна (слухова, моторна, зорова). Пов'язана з певним органом чуттів. Збереження в пам'яті та відтворення життєво важливого об'єкта, його просторового розташування, кольору. Має значення в найрізноманітніших областях людської діяльності.

17. Раціональні форми освоєння дійсності.

Раціональні форми освоєння дійсності.Суспільна практика показує, що чуттєві форми відображення дійсності є лише необхідним, але не достатнім кроком для пізнання світу. Щоб пізнати глибинну сутність предметів і явищ, потрібний вищий, опосередкований, рівень пізнання, до якого належать такі психічні процеси, як пам'ять, мислення й уява. Розвиток людини як особистості, ускладнення поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають у корі головного мозку, безслідно зникали. Вони закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до потреб людини в пам'яті. Серед форм психічного життя людини особливе місце посідає пам'ять як один із важливих аспектів єдиної аналітико-синтетичної роботи мозку. Пам'ять — процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду. Уява — процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає. Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, процес опосередкованого й узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу.

18. Мислення та його операції.

Мислення – це процес пізнавальної діяльності людини, що ха-рактеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дій-сності (побачити картину, а потом обдумувати її). Зв’язок з мовленням. Людське мислення неможливе без мов-лення. Примітивне мислення тварин стосується лише предметів, які в даний момент їх оточують. Слово допомагає абстрагуватись від наявної ситуації, зобразити її за допомогою мовних засобів. Цим людина вивільняється від залежності від наявної ситуації. Думка формулюється і формується в мовленні. Слово допома-гає зафіксувати думку, що дозволяє до неї повернутись, удосконали-ти її. Особливі можливості в цьому плані дає мисленню мовлення (слово). За допомогою слова найточніше передається інформація від людини до людини. Мислення має соціальну природу. Людина не народжується з готовою здатністю до мислення, а оволодіває спосо-бами і засобами мислення, знаннями, мовою в тому вигляді, в якому вони існують на сучасному йому етапі історії.В процесі мислення виділяють такі основні операції: аналіз, синтез, узагальнення. Аналіз – це виділення в об’єктах елементів, властивостей, зв’язків, поділ предмету на частини (розбирати механізм). Поєднання окремих елементів цілого називають – синтезом. Відбувається співвіднесення окремих елементів, виділених аналізом. В результаті між ними розкриваються зв’язки, що дозволяє зрозуміти предмет як цілісний.Аналіз і синтез єдині. Порівняння починається із співставлення предметів (синтез), в ході якого виділяється відмінне і спільне (ана-ліз). Виділення спільного веде до узагальнення. Загальні ознаки мо-жуть бути зовнішніми або суттєвими. Правильні висновки можна робити тільки на основі суттєвих узагальнень (кит – не риба, а сса-вець).