37. Контроль у системі медичного страхування.

Державний нагляд у сфері обов'язкового соціального медичного страхування в межах своїх повноважень здійснюють:

Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України - з питань представництва, законодавчого регулювання, визначення розмірів страхових тарифів та страхових внесків, нагляду за дотриманням законодавства України у сфері обов'язкового соціального медичного страхування;

Верховна Рада та Кабінет Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради та адміністрації - з питань представництва в системі обов'язкового медичного страхування, соціальних гарантій надання медичної допомоги населенню, виконання Програми обов'язкового медичного страхування, діяльності підпорядкованих закладів охорони здоров'я тощо;

центральний орган виконавчої влади у галузі охорони здоров'я - з питань надання медичної допомоги, діяльності Фонду медичного страхування України, виконання Програми обов'язкового медичного страхування, ліцензування надавачів медичних послуг та контролю за їх діяльністю. Держава є гарантом фінансового забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.

38. Джерела формування коштів при соціальному медичному страхуванні, порядок їх надходження та використання.

Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є: 1) страхові внески, що сплачуються страхувальниками на умовах та в порядку, передбачених цим Законом; 2) кошти державного та місцевих бюджетів; 3) кошти, що надійшли від сплати штрафів, накладених за порушення норм цього Закону;4) благодійні та добровільні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; 5) прибуток, одержаний від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду медичного страхування України, у тому числі резерву страхових коштів Фонду медичного страхування України на депозитному рахунку; 6) інші надходження, не заборонені законодавством.

До коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, встановленому для обслуговування державного бюджету. Кошти Фонду медичного страхування України спрямовуються на: 1) оплату медичної допомоги, яка надається застрахованим особам відповідно до цього Закону; 2) формування резерву коштів Фонду медичного страхування України; 3) витрати, пов’язані із здійсненням повноважень, покладених на виконавчі органи Фонду медичного страхування України, граничний розмір яких затверджується правлінням Фонду медичного страхування України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в сфері фінансів.

39. Еволюція систем пенсійного забезпечення.

Наприкінці XVIII ст. (саме тоді почали виникати прообрази сучасних європейських пенсійних систем) українські землі перебували в складі двох імперій – Російської й Австрійської. У Російській імперії зародження пенсійного забезпечення традиційно пов’язують з реформами Петра І, складовою частиною яких була реформа державної служби. Пенсійне забезпечення виражалося в наданні окремим відставним державним службовцям або членам їх сімей певної частини одержуваного ними на службі утримання. Але законодавчих норм із цього приводу ще не існувало – усе залежало від царської милості. 1827 р. був затверджений Загальний статут про пенсії та одноразові допомоги чиновникам і членам їх сімей, а також статути про пенсії по гірському та інших відомствах. Таким чином, отримання пенсії як милість змінилося правом на пенсійне забезпечення. Особливість пенсійної системи цього періоду полягала в тому [9], що це була за своєю природою бюрократична, державно-казначейська система, яка забезпечує пенсіями привілейовані верстви військових, статських, придворних чиновників і вище духовенство, а також членів їх сімей залежно від термінів вислуги та розмірів платні. Друга половина ХIХ ст. знаменує новий етап еволюції пенсійного забезпечення Російської імперії. Зростання державно-чиновницького апарату, тягар пенсійних витрат, що збільшувався (зокрема, унаслідок зростання кількості інвалідів Кримської війни 1853–1856 рр.), призвели до того, що державна казна стала відчувати серйозні фінансові труднощі. Під тиском цих обставин пенсійна система Росії почала еволюціонувати вже як самостійний внутрішній атрибут ринку за двома напрямами: Перший напрям, що мав на меті полегшення тягаря для державної казни, полягав у введенні державою порядку відрахування певного відсотка від платні чиновника до пенсійного казначейського фонду. Це означало, що з’являється новий елемент пенсійного забезпечення – страховий. Другий напрям пов’язаний із реформуванням державно-казначейської системи пенсійного забезпечення та зі створенням для державних чиновників – спочатку військових, а потім громадянських і земських службовців – емеритальних кас як джерела додаткового заохочення. У дореволюційній Україні функціонували три типи пенсійних систем: державна (казна, або державний бюджет); емеритальна (подібна до солідарної); накопичувальна (пенсійні каси, подібні до недержавних пенсійних фондів). Фінансовою основою радянської пенсійної системи до 1990 р. був Союзний державний бюджет, за рахунок якого виплачувалися пенсії. Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як це було раніше, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.Згідно із законом СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР" було передбачено, що однією з умов одержання права на трудову пенсію є сплата страхових внесків до Пенсійного фонду, - нової інституції, яка потребувала подальшої розбудови. Для цього при Раді Міністрів СРСР було створено спеціальну робочу групу, до складу якої увійшли представники всіх союзних республік. Протягом 1990 р. було напрацьовано необхідну нормативно-правову базу, зокрема Положення про Пенсійний фонд СРСР, Інструкцію, яка регулювала порядок сплати внесків до Пенсійного фонду та витрачання його коштів.Сучасна пенсійна система України, основою якої є запроваджене з 2004 р. загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, є результатом еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення радянських часів.