- •61.Проблема Квебеку в Канаді.Конституційна реформа 1982 в Канаді.
- •62.Соціально-економічний розвиток Канади у 1980-1990рр.Зовнішня політика у другій пол. 20-початку 21ст.
- •63.Внутрішньополітичний розвиток Німеччини у друній половині 20- нв початку 21ст.
- •64.Зовнішньополітичний розвиток Німеччини у друній половині 20 століття..
- •65.Внутрішнє становище Великої Британії у другій половині 20-початку 21 століття.
- •66.Зовнішня політика Великої Британії у другій пол.20 поч.21 ст.
- •67.Франція(1945—поч.21 ст.)внутрішня політика.
- •68. Франція(1945—поч.21 ст.)зовнішня політика.
- •69.Італія(1945роки-поч.21 століття)внутрішня політика.
- •70. Італія(1945роки-поч.21 століття)зовнішня політика.
- •71.Повоєнна розруха в срср,Відбудова народного господарства(промисловість та с.Г.)
- •72.Смерть й.Сталіна і боротьба за владу в середині верхівки крмпартії.
- •73.Період «Відлиги»(1953-1964).Ліберізація сусп.-політ. Житя.
- •74.Реформи м.С.Хрущова в промисловості,с.Г. Та соц. Сфері.
- •75.Роки застою(1964-1985)Ліберізація сусп.-політ.Життя.
72.Смерть й.Сталіна і боротьба за владу в середині верхівки крмпартії.
Смерть Й.В.Сталіна 5 березня 1953 р. розпочала принципово новий етап історії СРСР. Відразу ж на горі розгорілася відчайдушна боротьба за владу, до якої долучилися члени політбюро - Л.Берія, В.Молотов, М.Булганін, М.Хрущов, Г. Маленков і Л.Каганович. Найліпші шанси вийти переможцем у цій боротьбі мали політичні діячі з найближчого сталінського оточення - Маленков, Берія і Хрущов. Проте першою жертвою став всесильний Л.Берія, котрого заарештували 26 червня 1953 р. прямо на засіданні президії ЦК КПРС.
За офіційною версією в грудні 1953 р. Верховного Суду СРСР ухвалив засудити Л.Берія до розстрілу, після чого вирок було негайно виконано. Величезний розголос в суспільстві, дістав документ "Про злочинні антипартійні і антидержавні дії Берії", який відбувся 2-7 липня 1953 р. "Колективне керівництво" змушене було підхопити естафетну паличку, яка давала напрям дальших дій - десталінізацію. Значення не мало, що Маленков, Хрущов і всі інші члени компартійного керівництва приписали собі ініціативи Берії у звільненні сотень тисяч в'язнів ГУЛАГу, "справі лікарів" та інших резонансних карних справах. Важливим було інше: наступники Сталіна ступили на слизький для них шлях засудження репресій і реабілітації жертв, будучи самі в крові репресованих. Розслідування "ленінградської справи" завершилося навесні 1954 р. Верховний Суд СРСР реабілітував всіх репресованих у цій справі.Апаратники дізналися що "ленінградська справа" почалася з поїздки Маленкова в лютому 1949 р. в Ленінград
Тому навесні 1954 р. було сформовано Комітет державної безпеки (КДБ). На чолі КДБ СРСР став І.Сєров, якого Хрущов добре знав по спільній роботі в Україні.
Виступаючи у Верховній Раді у серпні 1953 р., він уперше вжив термін "розрядка". Пряму атаку на Маленкова Хрущов розпочав з січня 1955 рУсічні газета "Правда" опублікувала певну статтю . В ній піддавалися критиці економісти, які пропагували можливість випереджувальних темпів розвитку легкої промисловості і сільського господарства. Всі розуміли, що стаття завдавала удару безпосередньо по Маленкову. На пленумі Маленков уперше був публічно звинувачений у співробітництві з Берією, демонізація якого за півтора року зайшла дуже далеко. Було вказано на те, що партійний апарат уже знав раніше: Маленков організовував "ленінградську справу" і ряд інших політичних процесів післявоєнного періоду. Незабаром після пленуму ЦК КПРС чергова сесія Верховної Ради СРСР звільнила Маленкова від посади голови Ради Міністрів СРСР і призначила на цю посаду людину, яка цілком перебувала під впливом Хрущова - М.Булганіна. Маленков дістав посаду міністра електростанцій. Хрущов домігся своїми зусиллями що функції Кагановича в уряді стали невизначеними. Отже, за півтора року роль М.Хрущова у "колективному керівництві" істотно зросла. Не втрачаючи часу, він здійснив упереджувальні кроки для нейтралізації політичного впливу інших колег-суперників в президії ЦК КПРС: Молотова і Кагановича. Молотов став об'єктом гострої критики на липневому 1955 р. пленумі ЦК КПРС, після чого змушений був покинути посаду міністра закордонних справ СРСР.
Період від березня 1953 р. до кінця 1955 р. можна оцінювати як перший, найменш визначений, етап десталінізації