29. Сутність, основні функції та структура процесу навчання

Процес навчання - це цілеспрямована взаємодія того, хто вчить, і того, хто навчається в засвоєнні і передачі знань, формуванні умінь і навичок, розвитку розумових здібностей, пам'яті, кваліфікації

Основні компоненти процесу навчання: цільовий, стимульовано-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльносний; контрольно-регулюючий; оціночно-результативний.

Цільовий: забезпечення усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмету. Це усвідомлення мети залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості учнів та від цілеспрямованості вчителя, його вміння поставити і роз'яснити цілі І завдання виховання.

Стимульовано-мотиваційний: постає як продовження цільового тшьки в умовах внутрішнього постійного усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності.

Змістовний містить усе те, що є в програмах і підручниках І про що мають дізнатися учні.

Операцтно-діяльносний охоплює всі методи і прийоми, якими оперує вчитель в процесі своєї діяльності. Включає всі форми організації навчального процесу.

Контрольно-регулюючий: включає методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладом нового матеріалу.

Оціночно-регулятивний: передбачає оцінку педагогом і учнями якості своїх знань, узгодженості в оцінці, як своїй, так і вчителя.

Основні функції навчання. Освітня - передбачає засвоєння наукових знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду і відповідних його складових. Виховна - невіддільна від освітньої, формує в учнів світогляд, моральні, трудові, етичні, естетичні уявлення, погляди, переконання, систему ідеалів, фізкультуру, способи поведінки і діяльності в суспільстві. Розвиваюча - в ході навчання крім формування знань і спеціальних умінь потрібно примінити спеціальні міри по загальному розвитку школярів, розвивати сенсорне сприйняття, інтелектуальну, вольову, емоційну, мотиваційну сфери.

30. Педагогічна майстерність і педагогічне спілкування в роботі вчителя

Педагогічна майстерність - це володіння педагогом всією сукупністю психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, розвиток педагогічного мислення та інтуїції, морально-естетичне відношення до життя, глибокі переконання та тверда воля.

Майстерність розглядається як комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність складається з компонентів: мета, засоби для досягнення мети; об'єкт (учні); суб'єкт (педагог та батьки).

Майстерність - це вищий рівень педагогічної діяльності, який проявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимального результату.

До елементів педагогічної майстерності відносять: гуманістичну направленість діяльності (інтереси, цінності, ідеали) педагога; його професійні знання (знання предмета, методики його викладу, педагогіки І психології); педагогічні здібності (комунікативність, дидактичні, мовні, емоційна стійкість, оптимальне прогнозування, коректність); педагогічна техніка (вміння управляти собою, уміння діяти).

Спілкування - найважливіший професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з учнями на уроках та поза ними, націлене на створення сприятливого психологічного клімату. Неправильне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, послаблення уваги, пам'яті, працездатності, порушення динаміки мови, породжується негативне відношення до вчителя, а потім і до предмета.

Функції процесу спілкування: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності, обмін ролями, співпереживання; самоствердження.

Структура спілкування: моделювання спілкування з класом; спілкування в момент початку взаємодії; управління спілкуванням в ході педагогічного процесу; аналіз здійснення системи спілкування і моделювання її на наступну діяльність.

Стилі взаємовідносин вчителя І учнів: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий (зустрічаються вчителі з негативним відношенням до дітей); ситуативно-негативний; стійко-негативний.