3. Уява

Разом із сприйняттям, пам'яттю і мисленням важливу роль в діяльності людини грає уява. В процесі віддзеркалення навколишнього світу чоловік разом із сприйняттям того, що діє на нього в даний момент, або зоровим представленням того, що впливало на нього раніше, створює нові образи.

Уява - це психічний процес створення нового у фермі образу, уявлення або ідеї.

Людина може в думках уявити собі те, чого у минулому не сприймав або не здійснював, у нього можуть виникати образи предметів і явищ, з якими він раніше не зустрічався. Будучи найтіснішим чином пов'язаним з мисленням, уява характеризується більшою, ніж при мисленні, невизначеністю проблемної ситуації.

Процес уяви властивий тільки людині і є необхідною умовою його трудовій діяльності.

Уява завжди направлене на практичну діяльність людини. Чоловік, перш ніж що-небудь зробити, уявляє, що треба робити і як він робитиме. Таким чином, він вже наперед створює образ матеріальної речі, яка виготовлятиметься в подальшій практичній діяльності людини. Ця здатність людини наперед представляти кінцевий висновок своєї праці, а також процес створення матеріальної речі, різко відрізняє людську діяльність від «діяльності» тварин, іноді дуже майстерній.

Фізіологічну основу уяви складає утворення нових поєднань з тих часових зв'язків, які вже сформувалися в минулому досвіді. При цьому проста актуалізація вже наявних часових зв'язків ще не веде до створення нового. Створення нового припускає таке поєднання, яке утворюється з часових зв’язків, які раніше не вступали в поєднання друг з іншому. При цьому важливе значення має друга сигнальна система, слово. Процес уяви є спільною роботою обох сигнальних систем. Всі наочні образи нерозривно пов'язані з ним. Як правило, слово служить джерелом появи образів уяви, контролює шлях становлення їх, є засобом їх утримання, закріплення, їх зміни.

Уява завжди є певний відхід від дійсності. Але у будь-якому випадку джерело уяви - об'єктивна реальність.

Уява - це образне конструювання змісту поняття про предмет (або проектування схеми дій з ним) ще до того, як складеться саме поняття. Для уяви характерно те, що знання ще не оформилося в логічну категорію, тоді як своєрідне співвідношення загального і одиничного на плотському рівні вже проведено. Завдяки цьому в самому акті споглядання окремий факт відкривається в своєму універсальному ракурсі, виявляючи свій цілісностворюючий по відношенню до певної ситуації сенс. Тому в плані уяви цілісний образ ситуації будується раніше розчленованої і деталізованої картини що споглядає.

Провідним механізмом уяви служить перенесення якої-небудь властивості об'єкту. Eврістичніть перенесення вимірюється тим, наскільки він сприяє розкриттю специфічної цілісної природи іншого об'єкту в процесі його пізнання або створення людиною.

У психології розрізняють довільну або мимовільну уяву. Перше виявляється, наприклад, в ході цілеспрямованого рішення наукових, технічних і художніх проблем за наявності усвідомленої і відрефлексованої пошукової домінанти, друге - в сновидіннях, так званих незмінних станах свідомості і т.д.

Особливу форму уяви утворює мрія. Вона звернена до сфери більш менш віддаленого майбутнього і не припускає негайного досягнення реального результату, а також його повного збігу з образом бажаного. Разом з тим мрія може стати сильним мотивуючим чинником творчого пошуку.