110. Початок війни і міжнародно-правові наслідки

У відповідності з Гаазькою конвенцією про початок воєнних дій 1907 року (Україна бере участь) держави визнають, що воєнні дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, що буде мати або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни.

Таким чином, міжнародне право вимагає оголошення війни. Воно може здійснюватися в різноманітних

формах:

— шляхом звернення до власного народу;

— шляхом звернення до народу або уряду держави-противника;

— шляхом звернення до світового співтовариства.

Особливий спосіб оголошення війни — ультиматум — категорична вимога, яка не допускає ніяких подальших спорів і заперечень, уряду однієї держави, котрий пред*являє її уряду іншої держави під загрозою,що у разі невиконання цієї вимоги до певного терміну уряд, що пред'явив ультиматум, вживе певних заходів. Мова, таким чином, йде про загрозу війни.

Оголошення війни, навіть якщо за цим актом не слідують власне воєнні дії, означає початок юридичного стану війни і настання для усіх воюючих сторін певних правових наслідків:

— між державами припиняються дипломатичні і консульські відносини;

— перестають застосовуватися багато норм міжнародного права, несумісні з воєнним часом,;

• починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду збройного конфлікту;

• припиняються і забороняються економічні, торгові, фінансові угоди й інші відносини з юридичними і фізичними особами воюючої сторони;

• майно, що є власністю ворожої держави (крім майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації;

• торгові судна воюючих, що знаходяться до початку війни у ворожих портах, повинні залишити порт противника

• до громадян ворожої держави може бути застосований спеціальний режим

• власні громадяни діляться на мирне населення і збройні сили.

111. Закінчення війни і правові наслідки

Воєнні дії між державами можуть закінчуватися укладанням перемир'я або капітуляцією однієї з них.

Перемир'я — тимчасове припинення воєнних дій на умовах, узгоджених воюючими сторонами. Розрізняють місцеве перемир'я (на окремій ділянці фронту) і загальне перемир'я (по усьому фронті).

Перемир'я може укладатися на певний строк або бути безстроковим.

Місцеве перемир'я носить тимчасовий характер, воно укладається для обмеженого театру воєнних дій, із конкретними цілями або задачами місцевого значення — добір і транспортування поранених, хворих і вбитих, обмін пораненими, переговори з парламентарем та ін.

Загальне перемир'я або загальне припинення вогню цілком припиняє бойові дії воюючих. Воно, як правило, не обмежується яким-небудь терміном і продовжується до укладання мирного договору або мирного врегулювання.

Суттєве порушення перемир'я однією зі сторін може слугувати підставою для поновлення воєнних дій.

Капітуляція — це припинення воєнних дій на умовах, продиктованих переможцем.

Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окремого підрозділу, об'єкта, пункту, району, наприклад капітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 році) і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, наприклад капітуляція Японії в 1945 році).

Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов із боку переможеного) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону фортеці з умовою збереження зброї і стягів).

На відміну від загального перемир'я, при капітуляції переможена сторона втрачає навіть формальну рівність із переможцем, за винятком випадку почесної капітуляції.

Як правило, ні перемир'я, ні капітуляція не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідно або видання акту (одностороннього або двостороннього) про припинення стану війни, (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 року про при- ^ пинення стану війни між СРСР і Німеччиною) або укладання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 року).

У мирному договорі фіксується припинення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних договорів між воюючими сторонами і т.д.

Правові наслідки закінчення війни (стану війни) наступають як для воюючих» так і для нейтральних та інших держав, що не воюють.

З припиненням стану війни для воюючих держав: — перестають діяти багато договорів воєнного часу, у тому числі закони і звичаї війни, і набирають сили угоди, що нормалізують відносини між державами;

— установлюються нормальні мирні відносини, у тому числі і дипломатичні;

• відновляється дія раніше укладених міжнародних договорів і укладаються нові договори;

• повертаються усі військовополонені;

• провадиться репатріація цивільного населення;

• здійснюється виведення окупаційних військ;

• передаються карти мінних полів для їхнього тралення і знищення мін;

— наступає політична і матеріальна відповідальністьвинної держави і кримінальної відповідальності головних воєнних злочинців;

— приймаються гарантії для недопущення війни в майбутньому (денацифікація, розділ військових флотів переможених держав, повна або часткова демілітаризація переможених держав).

Для нейтральних держав — припиняється стан нейтралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, — ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюються безпека міжнародної морської і повітряної навігації у Світовому океані, відбувається репатріація їхніх громадян, інтернованих у ході війни, і т.п.