68. Основні стадії укладення міжнародного договору

Віденська конвенція 1969 року, хоча і не дає повного визначення терміна «укладання» міжнародного договору, але включає в це поняття цілий ряд конкретних стадій і юридичних дій: упорядкування і прийняття тексту договору, встановлення автентичності тексту, підписання договору, ратифікація й інші засоби вираження згоди на обов'язковість договору, такі, як затвердження, прийняття, приєднання, обмін документами, що утворюють договір. До стадій укладання належать також обмін або депонування ратифікаційних грамот.

Віденські конвенції про право договорів визначили три стадії укладання договорів (статті 9-11):

• перша стадія — прийняття тексту. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору — більшістю в дві третини учасників конференції.Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань;

• друга стадія — встановлення автентичності тексту, що здійснюється шляхом підписання або парафування тексту договору або заключного акту конфе ренції, що містить цей текст;

• третя стадія — згода на обов'язковість договору, що може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням у залежності від порядку, передбаченого в самому договорі.

Також виділяють одинадцять стадій:

• призначення уповноважених для ведення переговорів;

• пред'явлення і перевірка повноважень;

• узгодження тексту договору;

• обговорення і прийняття тексту договору;

• аутентифікація (парафування) договору;

• підписання договору;

• заява застережень;

• ратифікація договору;

• обмін і депонування ратифікаційних грамот;

• промульгація (опублікування) договору;

• реєстрація договору в ООН.

Держави укладають міжнародні договори в особі своїх вищих органів державної влади і державного управління. Порядок представництва держави при укладанні договорів, визначення відповідних органів і їхніх компетенцій є внутрішньою справою держави і регулюються внутрішньодержавним правом держав, насамперед їхніми конституціями.

Вироблення узгодженого тексту договору є першою обов'язковою стадією в процесі укладання міжнародного договору. Основним методом підготування такого тексту є переговори між державами, що домовляються.

Сучасне міжнародне право встановлює певні принципи, що повинні дотримуватися під час переговорів з укладання міжнародних договорів, щоб ці переговори дали позитивні результати. До них належать:

• принцип рівноправністі сторін;

• неприпустимість дискримінації в запрошенні заінтересованих учасників;

• неприпустимість диктату і втручання у внутрішні справи.

б) міжнародні конференції;

в) міжнародні організації (при підготовці багатосторонніх договорів).

Міжнародна практика виробила три основні форми підготовки узгодженого тексту міжнародного договору: а) звичайні дипломатичні канали (при підготовці двосторонніх, рідше багатосторонніх, договорів);

Звичайними дипломатичними каналами є постійні дипломатичні представництва держав, що домовляються. Через них ведуться попередні переговори, обмін думками по основних пунктах проекту майбутнього договору. Вони здійснюються шляхом нотного листування й усних бесід із відповідними пам'ятними записками і меморандумами. Двосторонні переговори можуть вестися за допомогою посилання спеціальних делегацій

(місій).

Кожна сторона виставляє свої пропозиції, свій проект договору. У ході переговорів вони поступово, у результаті врахування взаємних інтересів, погоджуються. З'являється єдиний узгоджений текст міжнародного договору. З проектом договору може виступити й одна сторона. У цьому випадку він може бути покладений, за згодою інших учасників, в основу обговорення. Але й у цьому випадку в ході переговорів відбувається процес узгодження воль їх учасників, народжується один узгоджений проект договору.

Підготовці проектів важливих міжнародних договорів часто передує так звана попередня домовленість з принципових питань майбутнього договору.

Другою важливою формою переговорів з укладання міжнародного договору є міжнародні конференції повноважних представників держав. Особливість цієї форми полягає в тому, що їй передує попередня організаційна підготовка, а процес укладання договору підпорядкований чітким правилам процедури, прийнятим на конференції.

Зазвичай міжнародними конференціями називаються форуми з укладання міжнародних договорів, у той час як наради з укладання двосторонніх договорів називаються просто переговорами.

Прийняття тексту міжнародного договору виражається в особливій процедурі голосування, за допомогою котрої уповноважені представники держав висловлюють свою згоду з формулюваннями тексту договору. Форма прийняття визначається як формою переговорів, так і заздалегідь за згодою сторін, зафіксованій, наприклад, у правилах процедури міжнародної конференції.

Двосторонні угоди і договори з невеликим числом держав приймаються одноголосно всіма державами, що беруть участь у переговорах.

В останні роки при прийнятті тексту договору був використаний принцип консенсусу — прийняття тексту договору без голосування на основі загальної згоди учасників форуму.

Консенсус припускає прийняття рішень усіма державами на основі добровільних поступок, поваги суверенітету один одного, рівності і взаємного визнання інтересів сторін, крім диктату, тиску або прийняття рішень механічною більшістю голосів на конференції.

Процедура, за допомогою котрої прийнятий текст договору об'являється остаточним, називається встановленням автентичності тексту. Це особлива стадія в укладанні міжнародного договору, тому що всякий уряд, перед тим, як узяти на себе зобов'язання за договором, повинен точно знати, який же його остаточний текстуальний зміст.

Процедура встановлення автентичності тексту визначається або в самому тексті, або шляхом угоди між державами, що домовляються. В даний час застосовуються такі форми встановлення автентичності тексту міжнародних договорів:

• парафування;

• включення тексту договору в заключний акт міжнародної конференції, на якій він був прийнятий;

.— включення тексту договору в резолюцію міжнародної організації;

— інша узгоджена процедура.

Парафування — це встановлення автентичності тексту договору ініціалами уповноважених держав, що домовляються у свідчення того, що даний узгоджений текст договору є остаточним.

На міжнародних конференціях тексти прийнятих договорів часто включаються в заключні акти конференцій у якості додатків, хоча і не завжди. Але в будь-якому випадку підписання заключного акту не означає підписання перерахованих у ньому договорів, для чого потрібно спеціальний підпис. Підписання заключного акту означає лише встановлення автентичності прийнятого конференцією тексту міжнародного договору.

Вираження згоди держав на обов'язковість для них міжнародного договору є завершальною стадією його укладання.

Відповідно до статті 11 Віденської конвенції 1969 року згода держави на обов'язковість для неї договору може бути виражена:

• підписанням договору;

• обміном документами, що утворюють договір;

• ратифікацією договору, його прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який умовилися.

Підписання міжнародного договору може бути:

• остаточним;

• неостаточним;

• умовним (ad referendum).

Підписання ad referendum робиться представником за умови, що воно потребує наступного затвердження урядом, або ратифікації, або прийняття компетентним органом держави.

Ратифікація (від латинського ratum facere — робити остаточним) — це схвалення тексту міжнародного договору вищим органом державної влади.

Структура ратифікаційної грамоти складається з трьох частин:

• вступної частини — у ній вказується дата ратифікації, її місце, орган, що здійснює ратифікацію,-укладачі грамоти;

• основної частини — у ній міститься повний текст міжнародного договору;

• заключної частини, що власне і містить зобов'язання неухильно, у повному обсязі, чесно і сумлінно виконувати умови договору.

Міжнародний договір підлягає реєстрації й опублікуванню. Для цього, відповідно до статті 102 Статуту ООН, він направляється в Секретаріат ООН, що здійснює міжнародну реєстрацію договорів. Договори, не зареєстровані в ООН, не втрачають юридичної чинності, проте держава не вправі посилатися на них в органах системи ООН. Секретаріат ООН організує публікацію зареєстрованих договорів. Неопубліковані міжнародні договори не признаються органами міжнародного правосуддя, насамперед Міжнародним Судом ООН, і посилатися на них сторони в суперечці не вправі.