54.Специфіка жанру автобіографії в американській літературі (б. Франклін, т. Джефферсон).

Поширення просвітницьких поглядів в Америці мало наслідком секуляризацію (спрощення) всіх сфер життя колоній, спричинивши і оновлення жанрової системи у літературі. Провідне місце посідають документальні жанри – трактати, памфмети есеї, листи. Теологічна проблематика відходить на задній план, поступаючись політичній. Ширшого розголосу набуває жанр автобіографії – жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор. В цьому жанрі працювали Б. Франклін та Т. Джефферсон.

Постать Б. Франкліна стала однією з найколоритніших у американському Просвітництві, тому що він не лише прославився як науковець, мислитель, державний діяч, але й тому що уособлював новий людини – герой-виходець із третього стану, який пробиває свій шлях у житті власними здібностями та наполегливістю. Тому в літературі такий герой отримав назву „self-made man”. Автор став метафорою не тільки висот, яких здатна досягнути „самотвірна” особистість, але й тих можливочтей, які відкриває перед людиною демократичне суспільство. „Автобіографія”, формально адресована синові автора має, однак, має на увазі ширшу аудиторію, несучи дидактичне й утилітарне послання в широкі маси.

А от революційно-демократичні імпульси американського Просвітництва знайшли втілення у творчості Т. Джефферсона.Свобода (як політична, так і духовна) і освіта – ці цінності Джефферсон ставить понад усе. Його „Автобіографія” , на відміну від Франклінової, зосереджена не на приватному, а на публічному „Я” автора, являючи собою радше історико-політичні мемуари, ніж хроніку внутрішньої еволюції.

55. Естетичні принципи та світоглядні підвалини Передромантизму.

Передромантизм - комплекс ідейно-стильових тенденцій в західноєвропейській літературі 2-ї половини 18 - початку 19 ст. та образотворчому мистецтві кінця 18 - початку 19 ст.; Фрідріх Мейнеке називає три основні причини зародження передромантичних настроїв: радість від простого спілкування зі старовиною;

усвідомлене культивування духу природженої аристократії, яка харчувалася спогадами про Середньовіччя;

інтерес до ранніх і середньовічних часів європейських народів, особливо сіверян. Генетично передбачаючи романтизм, П. зберігає наступність деяких мотивів та ідей літератури сентименталізму (апеляція до «почуття», апологія «природного» існування, поетизація «мирної» природи та ін), проте це ідеологічно різні течії: у рамках сентименталізму здійснюється критика раціоналізму Просвітництва, тоді як П. - початок його повного і безкомпромісного заперечення. «Хитка», перехідна природа П. знаходить підтвердження у творчих долях «передромантиків», які часто відносяться або вже до романтизму (У. Блейк), або ще до сентименталізму (Ж. А. Бернард де Сен-П'єр). Зв'язаний з висуванням третього стану, П. просякнутий пафосом самовизначення і ствердження особистості («Закоханий диявол» Ж. Казота; певною мірою твори маркіза де Сада). У передреволюційні роки французький П. набуває громадянського антифеодального звучання. Найбільш характерно і повно П. розвинувся в Англії. Констатуючи кризу просвітницької свідомості, англійський П. демонстративно реставрує «старовину» (містифікації Т. Чаттертона, Дж. Макферсона), звертається до народної творчості (пісні та балади Т. Персі, А. Рамзі та ін), створює «готичний роман» (А. Радкліф та ін.) Поетизуючи душевну стихію, заглиблюючись у неї, англійський П. переносить акцент на перипетії індивідуальної людської долі. У руслі захоплення середньовіччям лежить і відродження інтересу до «варварського» У. Шекспіру як зразку справжньої поезії («Думки про оригінальну творчості», 1759, Е. Юнга). Критика буржуазного прогресу виразилася в «цвинтарній поезії» Юнга («Скарга, або Нічні думи», 1742-45), в меланхолійних «Елегія» (1751) Т. Грея. П. проявився також в літературах США, Угорщини, Італії, Іспанії. У Росії П. не отримав закінченого вираження; синкретизм російської літератури кінця 18 ст. (Одночасна присутність різних ідейно-художніх тенденцій) звів його до окремих мотивів у поезії Г. Р. Державіна, М. І. Гнєдича, В. А. Жуковського. У сфері образотворчого мистецтва П. набагато органічніше переходить у власне романтизм. Тут він також відзначений прагненням до індивідуалізації образів, тяжінням до драматичних мотивами, гостро виразній художній формі і нерідко має громадянські звучання.