1.Державне регулювання аграрного сектору: суб’єкти, об’єкти, цілі, завдання, інструменти впливу

Суб’єкти: держава

Об’єкти: аграрні підприємства, підприємництво, яке характеризується розвитком виробництва основних продуктів сільського господарства, нетрадиційної (альтернативної) продукції рільництва, її переробки, виробничим обслуговуванням сільського господарства

Цілі: стабільності продовольчого постачання протягом року за різних умов на всій території країни, ресурсної достатності продовольчих товарів за рахунок власного виробництва та імпорту, раціональної структури споживання, доступності харчових продуктів усім верствам населення незалежно від доходів, належної якості продовольчих товарів.

Завдання: підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів; обмеження виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції; обмеження монополізму у суміжних із сільським господарством галузях економіки.

Інструменти впливу: прямий вплив шляхом директивних, адміністративних, економічних методів регулювання; опосередкований вплив, який забезпечується ціновим, кредитно-фінансовим, податковим, інвестиційним механізмами. Відносно сільського господарства використовуються різні методи державного регулювання. Зокрема: податкове регулювання; грошово-кредитне регулювання; бюджетне регулювання; регулювання шляхом державного замовлення; цінове регулювання; соціальне регулювання; регулювання трудових відносин та оплати праці; регулювання охорони та відновлення навколишнього середовища; регулювання за допомогою обмежень; безпосереднє управління сільськогосподарськими підприємствами, що є державною чи муніципальною власністю.

Процес державного регулювання складається з правил, що вводяться державними органами для заохочення або обмеження економічної діяльності, шляхом встановлення цін, призначення стандартів продукції і встановлення умов, за яких нові фірми можуть увійти в галузь, а також — з комплексу заходів, що забезпечують їх виконання. Отже, держава, впливаючи на економічні суб'єкти, заміщує тим самим координацію економіки за допомогою ринку, координацією економіки за допомогою держави.

2.Національна безпека: суб’єкти, визначення, принципи, складові.

Національна безпека – сукупність зв’язків і відносин, що характеризують стан особи, соціальної групи, суспільства та держави в цілому, коли гарантується їх стійке стабільне існування, здатність до саморозвитку і прогресу, ефективного протистояння внутрішнім та зовнішнім загрозам. Відповідно до ст.17 Конституції України, забезпечення економічної безпеки є найважливішою функцією держави. Складовою економічної безпеки є продовольча безпека, підтримання та гарантування якої покладається згідно з чинним законодавством на органи державної влади.

Головними об’єктами НБ є:

- громадянин та його права і свободи;

- суспільство- його духовні та матеріальні цінності;

- держава- її конституційний лад, сувереніте, територіальна ціліність і економічна незалежність;

Основні принципи забезпечення НБ: пріоритет прав людини; верховенства права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розвязанні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересівреальним іпотенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за військовою сферою; дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави; їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Завдання забезпечення НБ: оцінка, вимір і моніторинг загроз; оцінка макроекономічного середовища і вимір економічної безпеки; вимір екологічної безпеки; оцінка соціальної архітектоніки та вимір соціальної напруги

Суб'єкти гарантування національної безпеки охоплює: а) орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації; б) органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони;

в) правоохоронні органи – органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;

г) громадські структури – адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.

Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.