1.Управління державними фінансами та грошовою масою

Фінансову базу державного сектору економіки складають доходи бюджету, спеціальні фонди та внутрішній та зовнішній державний борг країни.

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством. Сутність податків виявляється в їхніх функціях: фіскальній, соціальній і регулюючій.

Розрізняють тверді(встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу), пропорційні(діють в однаковому відсотковому відношенні до об’єкта податку без врахування зміни його величини), прогресивні(їх ставка підвищується зі зростанням доходу) і регресивні (ставка знижується зі зростанням доходу )ставки податків.

Прямі(сплачуються суб’єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності) та непрямі податки(податки, які визначаються обсягом споживання і не залежать від доходу або майна платника-акцизи, митні збори, фіскальні монопольні податки).

Види податків: загальнодержавні та місцеві.

Управління грошовою системою. Суб’єктами управління грошовою масою є всі інституції, які встановлюють чи змінюють загальні умови функціонування грошового господарства. Найважливішою є ВРУ, яка ухвалює та змінює закони, що стосуються грошової сфери, як складової грошової та валютної системи. Такі закони регулюють задачі й повноваження центрального банку, уряду та фінансових інституцій, або створюють нові фінансові інституції з певними завданнями і повноваженнями.

Наступним важливим суб’єктом системної монетарної політики є органи виконавчої влади (Президент України, Кабінет міністрів України), які уточнюють та розширюють чинне законодавство, або створюють додаткові умови функціонування грошової сфери за допомогою указів, постанов, розпоряджень та інструкцій. Так само і центральний банк (Національний банк України) виступає в ролі суб’єкта системної монетарної політики, укладаючи довгострокові угоди з іншими центральними банками, що стосуються інтервенцій на валютних ринках

2.Державне управління малими та середніми підприємствами: об’єкти, суб’єкти, завдання, інструменти та методи.

Основні функції державного регулювання підприємництва такі:

1) підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;

2) підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

3) перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать:

- податково-бюджетна система (фіскальна);- цінове регулювання;- кредитно-грошове регулювання;- зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Основними завданнями державної політики розвитку малого підприємництва є:

- забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів малого підприємництва ;- залучення суб'єктів малого підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях; - удосконалення структури малого підприємництва; - створення конкурентного середовища; - підвищення технологічного рівня виробництва малих підприємств; - заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку; - створення нових робочих місць, зменшення безробіття; - сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; - формування соціального прошарку власників і підприємців.

До суб'єктів малого підприємництва слід відносити зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб — підприємців, які займаються підприємницькою діяльністю, а також юридичних осіб — малі підприємства будь-якої організаційно-правової форми (крім акціонерних товариств та об'єднань підприємців).