9. Митний тариф. Митні платежі. Класифікація мита.

Митний тариф — це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Отже, митний тариф — це систематизований за певною ознакою або ознаками перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, проти кожного з яких зазначено одну або кілька ставок митних зборів.

Перші митні тарифи почали використовувати у XVIII ст. у Західній Європі. Вони розвивалися у двох напрямках. По-перше, збільшувалась кількість товарів, оподатковуваних митом, а по-друге — щодо кожного товару встановлювалося кілька ставок мита різної величини, що застосовувалися до товарів і які походили з різних країн.

Розрізняють два типи митних тарифів: простий і складний.

Простий (одностовпчиковий) тариф передбачає для кожного товару одну ставку митних зборів, що застосовується незалежно від країни походження товару. Такий тариф не забезпечує достатньої маневреності в митній політиці, а тому не відповідає сучасним умовам боротьби на світовому ринку.

Складний (багатостовпчиковий) тариф щодо кожного товару встановлює дві або більше ставок мита.

Звичайно, найвища ставка — автономна. Вона називається також максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів, що походять з країн, з якими немає торгових договорів і угод.

Відтак використовується нижча, як правило конвенційна, ставка. Вона називається мінімальною і застосовується щодо товарів з країн, з якими укладено торгові договори або угоди, і, що особливо важливо, яким надається національний режим найбільшого сприяння.

Складні митні тарифи багатьох країн часто передбачають і особливо пільгові, преференційні ставки мита. Вони застосовуються щодо певного кола країн з метою створення замкнених економічних угруповань, режимів асоціації, а також у торгівлі з країнами, що розвиваються. Преференційні ставки можуть і не виокремлюватися у стовпчик. У цьому разі у вступній частині, що пояснює правила користування тарифом, можна зазначити, що для перелічених в особливому списку країн мінімальна ставка знижується на певну кількість відсотків у певну кількість разів.

Крім ставок мита, розмір яких встановлюється заздалегідь, митні тарифи передбачають можливість введення додаткового, особливо високого антидемпінгового і карального мита. їх розмір у кілька разів перевищує максимальні ставки.

Виходячи з інтересів насичення внутрішнього ринку країни товарами на певний, як правило, обмежений період, може вводитися так зване сезонне мито. Найчастіше воно дозволяє ввезення з-за кордону сільськогосподарських товарів до моменту дозрівання на певній території врожаю.

Складний митний тариф значно краще, ніж простий пристосований до конкурентної боротьби на світовому ринку. Він дає змогу чинити тиск на одні країни, обкладаючи їх товари вищим митом, або надавати пільги іншим, "прив'язуючи" їх у такий спосіб до свого ринку.

Сучасні митні тарифи поширюються на тисячі найменувань товарів. Загальна кількість товарних позицій у тарифах розвинених держав сягає двох-трьох тисяч. Крім того, кожна товарна позиція містить або може містити дрібніші підпозиції, оскільки спостерігається тенденція до збільшення кількості товарів, оподатковуваних митними зборами.

Розподіл товарів за митними тарифами є складним торгово-політичним завданням. Виокремлюючи певні товари в товарні позиції, митні інститути служби можуть ефективніше гальмувати їх імпорт або, навпаки, створювати пільги для товарів окремих країн. Іншими словами, що дрібнішою є структура тарифу, то ефективніше він може бути використаний у протекціоністських цілях. З торгово-політичної практики відомо багато випадків, коли зі зміною структури тарифів різко підвищувався рівень митного захисту певних галузей. Це свідчить про те, що створення товарної номенклатури митного тарифу є завданням швидше торгово-політичним, аніж технічним.

Класифікація товарів у тарифах різних країн різна. В окремих державах на початковому етапі товари класифікувалися за їх найменуванням за алфавітом. У подальшому від цього принципу відмовились і почали застосовувати порядок угрупування, коли товари почали об'єднуватись або за принципом походження (наприклад, продукти рослинного походження, продукти тваринного походження, мінерали тощо), або за ступенем обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби). Нині обидва методи, як правило, застосовують разом, крім того, використовують ще й інші.

Водночас якоїсь одноманітності у класифікації товарів у митних тарифах тривалий час не було — кожна країна дотримувалася власної системи. Крім того, розвиток зовнішньоторговельних відносин, ускладнення структури міжнародної торгівлі, підвищення внутріш-ньофірмових поставок та інші процеси змушували країни, що беруть участь у міжнародному розподілі праці, уніфіковувати митні норми, зокрема й принципи класифікації товарів. Ця проблема постала ще до війни. Наприкінці 20-х років XX ст. економічна рада Ліги націй розробила єдину товарну номенклатуру, однак на практиці не застосовувалась. У повоєнні роки прагнення до уніфікації товарної номенклатури з перелічених об'єктивних причин посилилося.

У грудні 1950 р. у Брюсселі деякі західні держави в межах Ради митного співробітництва підписали конвенцію про класифікацію товарів у митних цілях. Вона дістала назву Брюссельської товарної номенклатури (БТН), що містить 21 великий розділ і 99 менших глав. Товари суміжних галузей об'єднуються в один великий розділ, а всередині розділу товари, що виробляються суміжними галузями господарства, групуються у глави. Всередині глави спостерігається уніфікована розбивка на ще дрібніші товарні позиції з урахуванням рівня обробки товару.

Кожна позиція має чотиризначний уніфікований код, де перші дві цифри означають номер розділу, останні дві — товарний номер позиції всередині розділу.

Усі країни, що підписали конвенцію про застосування БТН, були зобов'язані будувати свої митні тарифи за викладеними принципами, зберігаючи назви розділів, глав, позицій і їх нумерацію.

Творці БТН прагнули уніфікувати тарифну класифікацію в такий спосіб, щоб, сформувавши загальні принципи побудови товарної номенклатури, зберегти за собою свободу маневру й забезпечити можливість виокремлення дрібніших неуніфікованих позицій у підпо-зиції. Конвенція дає змогу це робити виходячи з інтересів національної економіки. Тому побудовані за БТН митні тарифи містили сотні неуніфікованих товарних позицій. Це зводило нанівець уніфіковані положення й різко посилювало протекціоністський характер національних тарифів.

Однак необхідно зазначити, що кількість неуніфікованих позицій збільшилась і з об'єктивних причин, оскільки зовнішня торгівля останніми роками характеризувалася появою великої кількості нових товарів, про які на момент розробки БТН її творці не могли навіть здогадуватись. Брюссельська товарна номенклатура була прийнята більшістю країн, зокрема Західною Європою, Японією та ін.

Значне розширення й ускладнення номенклатури товарів, що перебувають в обороті в міжнародній торгівлі, висунуло на порядок денний питання про створення нової номенклатури, більш пристосованої до вимог часу. Ця товарна номенклатура, передусім для митних і статистичних цілей, мала якомога повніше охопити всі товари, що перебувають в обороті в міжнародній торгівлі, а крім того, краще відбивати технологію їх виготовлення. Водночас потрібно було максимально полегшити перехід від однієї номенклатури до іншої, тобто актуальною була проблема порівняння митних і статистичних систем, що діяли в різних державах.

Робота зі створення гармонізованої системи в 60-70-х роках виконувалась у межах уже згадуваної Ради з митного співробітництва, учасниками якої нині є понад сто держав. На цьому етапі розпочалася комплексна розробка нової редакції Брюссельської митної номенклатури (БМН). До 1978 р. було завершено створення так званої Номенклатури Ради митного співробітництва (НРМС), яка у своїй останній редакції складалася з 21 розділу, 99 глав, 1011 товарних груп, кожна з яких мала чотирирозрядне позначення.

Нова номенклатура дістала великого поширення. До 1982 р. її використовували (як у тарифах, так і у статистиці) 149 держав, на які припадало 75 % обсягу міжнародної торгівлі. Водночас 14 країн, зокрема СРСР, США, Китай і Канада, не застосовували НРМС.

Водночас у 70-ті роки в Раді митного співробітництва розпочалася розробка Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС). З цією метою в Раді було створено Комітет з гармонізованої системи. Необхідність створення нової системи зумовлювалася потребою в багатоцільовій товарній номенклатурі, що відповідає запитам митних органів, статистичних служб, комерційної діяльності, забезпечує порівнянність національних статистичних даних про зовнішню торгівлю і тіснішу узгодженість між зовнішньоторговельною і виробничою статистикою різних країн, а також машинну обробку документації і статистичних даних.

У 1983 р. роботу над Гармонізованою системою було завершено, і з 1 січня 1988 р. вона набрала чинності. До неї приєдналася більшість країн світу, на які припадає 85 % обсягу міжнародної торгівлі. Гармонізована система є синтезом БМН, Стандартної міжнародної торгової класифікації ООН (СМТК) і ще дванадцяти різних міжнародних і національних класифікаторів, включаючи митні та транспортні номенклатури.

Гармонізована система складається з так званої Уніфікованої товарної номенклатури (об'єднаної тарифної та статистичної номенклатури), Основних правил класифікації товарів і Алфавітного покажчика. У ГС застосовується шестирозрядна система кодування товарів, що свідчить про більшу деталізацію товарних груп порівняно з НРМС, що має чотирирозрядну розбивку.

Для ще більшої деталізації країни — учасниці системи можуть додавати сьомий і восьмий розряди. Держави, що мають обмежену товарну структуру, можуть застосовувати чотирирозрядну розбивку з проставленням нулів у п'ятому і шостому розрядах.

Уніфікована товарна номенклатура складається з 21 розділу, 99 глав і 1241 товарної позиції, що поділяється на 3553 підпозиції, які складаються з 5019 субпозицій. При цьому глави 98 і 99 відведено для спеціального національного використання країнами-учасницями.

Розділи номенклатури сформовані за пов'язаними між собою ознаками: походженням (тваринне, рослинне, мінеральне), хімічним складом, призначенням і видом матеріалу, з якого виготовлено товар. Вони нерівномірно відображають сучасну структуру міжнародної торгівлі. Підраховано, що на 10 розділів припадає 11 % світового експорту, тоді як на 11, що залишилися, — майже 90 %.

В основу формування 99 глав було покладено принцип рівня обробки товарів: сировина — напівфабрикати — готові вироби.

Під час складання товарних позицій, підпозицій і субпозицій застосовують послідовність ознак, з яких можна виокремити чотири основні: призначення товару, рівень його обробки, вид матеріалу, з якого виготовлено товар, і його питома вага у світовій торгівлі.

У ГС суворо дотримуються принципу однозначного зарахування товарів до властивих їм груп. Тут велику роль відіграють Основні правила класифікації товарів, які є невіддільною складовою Гармонізованої системи і детально описують конкретні товарні групи й підгрупи.

Питання щодо збирання митних платежів регулюються ст. 75—99 Митного кодексу України. Крім того, порядок обкладання митом товарів, що переміщуються через митний кордон, та види мита визначено Законом «Про Єдиний митний тариф» у розділі II «Мито та його види». Відомчі накази та інструкції деталізують здійснення цих питань на практиці, зокрема Митне законодавство передбачає такі митні платежі:

♦ мито;

♦ податок на додану вартість;

♦ акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію). Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, і його ставки затверджуються Верховною Радою України.

Указ Президента України від 12 липня 1995 р. №609 «Про марки акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби» визначив нові види податків:

♦ збір за видачу ліцензій митними органами (оновлення ліцензії);

♦ збір за видачу свідоцтва на визнання підприємства декларантом та право здійснення брокерської діяльності;

♦ митні збори за митне оформлення;

♦ митні збори за зберігання товару;

♦ митні збори за супроводження товару; « плата за участь у митних аукціонах;

♦ штрафи, пені.

Митні платежі та збори стягуються тільки в національній валюті України за курсом 1 евро до 1 дол. США. За призначенням митні платежі поділяються на:

— бюджетні (мито, акциз, ПДВ);

— митні збори (теж бюджетні, але за їх рахунок фінансується митна система). З 1998 р. всі платежі надходять до держбюджету, а звідти до Держмитслужби.

Митні доходи — це всі грошові внески, які утворені в результаті справляння або стягнення митних платежів, від реалізації конфіскованих предметів контрабанди, кошти від справляння штрафів, пені.

Митні платежі також кваліфікують, як:

■ платежі, які формують торговельний оборот;

■ платежі, які формують неторговельний оборот.

Платниками митних платежів є фізичні та юридичні особи, що здійснюють митне оформлення. Митне оформлення та пропуск товарів через митний кордон може здійснюватись лише після сплати належних платежів або за умов надання митним органом у встановленому порядку відстрочення їх сплати (за заявою платника та при наявності фінансової гарантії банку митниця має право надати відстрочення на термін до 1 місяця).

Основою для нарахування митних платежів є Закон України «Про Єдиний митний тариф» та постанова Кабміну України (Інструкція Мінфіну від 31 травня 1994 р. «Про порядок обчислення та сплати ПДВ та акцизного збору за товари, ввезені з-за меж митних кордонів України і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі митних кордонів України», а також лист Держмит-служби від 27 квітня 2000 р. (Про порядок нарахування митних зборів, мита, податку на додану вартість та акцизного збору при митному оформленні товарів).

Порядок обчислення акцизного збору. Акцизним збором оподатковуються окремі товари, що ввозяться на митну територію України, на базі митної вартості за формулою:

(В + М)хА / 100

де В — митна вартість товару (в грн.),

М — мито та митні збори,

А — ставка акцизного збору.

Порядок обчислення податку на додану вартість. Оподаткованим оборотом для обчислення ПДВ є вартість, що включає митну вартість + мито та митні збори + суму акцизного збору (за підакцизні товари). Обчислення ПДВ проводиться за ставкою 20% від оподаткованого обороту.

ПДВ = (М + З +В + А) х П : 100,

де М — митна вартість,

З — митні збори,

В — ввізне мито,

А — акцизний збір (якщо товар підакцизний),

П — ставка ПДВ — 20%.

Особливості обчислення ПДВ та акцизного збору в разі застосування різних митних режимів.

• Транзит товарів — ПДВ та акцизний збір не стягують.

• Реекспорт — підставою для митного оформлення іноземних товарів є пред'явлення простого векселя з відстроченням платежу, авізованого податковою інспекцією. Строк реекспорту — 90 днів.

• Реімпорт — сплачується ПДВ і акцизний збір згідно із загально встановленим порядком.

• Майно українських підприємств, що вивозилося для забезпечення діяльності українських установ за кордоном на правах тимчасового вивезення, ПДВ та акцизом не обкладається.

• Митний ліцензійний склад — ПДВ та акцизний збір стягуються при випуску товару у вільне використання. Відповідальність за це несе власник складу.

• Давальницька сировина — іноземний замовник не сплачує ПДВ та акцизний збір у разі вивезення сировини, у разі ввезення на переробку — вексельна форма розрахунку.

Особливості нарахування зборів за перебування під митним контролем.

Строк нарахування митних зборів починається:

• при ввезенні автомобільним транспортом — з дати, що зазначена в провізній відомості як строк доставки товару у митницю призначення, а якщо доставлено раніше — з дати фактичної

доставки;

• при ввезенні залізничним транспортом — з дати отримання митницею інформації залізниці про надходження вантажу та проставлення штампу «Під митним контролем» на товаросупровідних документах;

• при ввезенні водним транспортом — якщо митне оформлення здійснює портова митниця, в зоні діяльності якої знаходиться отримувач, — з дати отримання митницею інформації порту про надходження вантажу; якщо отримувач знаходиться в зоні діяльності іншої митниці — з дати отримання дозволу на митне оформлення вантажу в митниці, у зоні діяльності якої знаходиться порт; якщо митне оформлення здійснюється в зоні діяльності іншої митниці — з дати, що зазначена у провізній відомості як строк доставки товару у митницю призначення, а якщо раніше — з дати фактичної доставки.

При нарахуванні зборів за перебування під митним контролем до цього строку не включаються:

■ час, необхідний для завантаження транспортного засобу згідно з установленими нормами;

■ період, на який надається відстрочення сплати мита та зборів за митне оформлення;

■ період, який за рішенням начальника митниці (його заступника) надається на оформлення ВМД (ЗО днів) при здійсненні зовнішньоекономічної операції з країнами СНД;

■ час, витрачений на отримання інформації однією митницею від іншої, коли це не є обов'язком декларанта;

■ строк дії обставин непереборної сили (війна, лихо, шторми, обмерзання тощо). Цікаво, що до цієї умови відносяться і непрогнозовані зміни законодавства.

Якщо затримка митного оформлення сталася внаслідок порушень митних правил і строк перебування під митним контролем перевищує 6 місяців, то митниця застосовує штрафні санкції аж до конфіскації товару.

Якщо товар був затриманий за порушення митних правил і знаходився під митним контролем, але за рішенням суду був повернутий власнику, збір за знаходження товару під митним контролем не справляється.

Мито — непрямий податок, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Ми́то (істор.) — особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони або внутрішні митні застави.

Мито слід відрізняти від державного мита — грошової суми, що стягується в судових і арбітражних органах, нотаріальних конторах, органах МЗС, МВС, міських, сільських, селищних радах та інших уповноважених на те органах за вчиненням ними дій з об'єктами нерухомого майна і видачу документів, що мають юридичне значення.

Мито брали також за користування шляхами, мостами, переправами тощо. Вперше на території України митні порядки існували в містах Причорномор'я, а також згадуються у перших міжнародних угодах, зокрема в договорах 907, 911 Київської Русі з Візантією.

Перші згадування про торговельні мита, якими на території України обкладалися предмети споживання, відносяться до періоду Київської Русі. Збирачі торговельних мит фігурують у кодексі давньоруського феодального права «Руська Правда». У договорі князя Олега з Візантією вже згадуються митні звичаї та пільги. Митне законодавство і перші елементи системи митних органів у Київській Русі складалися під впливом міжнародного права. У період XVІ-ХХ ст., коли Україна входила до складу різних європейських держав, організація митної справи провадилась згідно із законодавством цих країн (Російська імперія, Австро-Угорська імперія, Річ Посполита тощо).[1]

В період середньовіччя мито було важливим джерелом державних доходів, а також було засобом збагачення тих феодалів і міст, що діставали від уряду права його збирання.

В другій чверті 17 ст. у Правобережній Україні було поширене т. зв. цло (особливе прикордонне мито в Україні у 15-18 ст. Назва походить від нім. Zollприкордонне мито), а також шляхове, мостове, перевозне, ярмаркове тощо. З другої пол. 17 ст. і майже до кін. 18 ст. на кордоні між Лівобережною і Правобережною Україною існували митниці і митні застави.

Із другої половини XVІІІ ст. і до утворення СРСР митна справа на території тодішньої Малоросії регулювалась винятково законодавством Російської імперії (Новоторговий статут 1667 р., Митний тариф 1724, 1757, 1850, 1903 рр. тощо; Митний статут 1910 р. та ін.). [1]

Б.Хмельницький, впорядковуючи митні справи молодої козацької держави, універсалом від 28.4.1654 доручив О. Астаматію організувати митні кордони України. За вивіз товарів з Гетьманщини до Московії стягувалось мито у вигляді евекти, а за ввіз з Московського царства у вигляді індукти. В 1754 митні податки (індукту і евекту), які стягував гетьманський уряд були скасовані. В роки існування УРСР митна політика була повністю підпорядкована митним органам СРСР.

З утворенням СРСР відповідно до стандартної схеми федеративного устрою зовнішні відносини і митна справа перейшли під керівництво загальносоюзних органів. Першим нормативним актом радянської влади у сфері митних відносин була Постанова РНК РСФСР 1917 р. «Про порядок видачі дозволу на ввіз і вивіз товарів», яка закріплювала підпорядкованість митних органів і їх функціональні обов'язки, а також порядок ввозу і вивозу товарів. У 1922 р. при Раднаркомі РРФСР було засновано Митно-тарифний комітет, до функцій якого відносились складання і зміна товарних списків, вирішення питань щодо застосування тарифів, висновки по проектах законів, торговельних договорів, конвенцій тощо, які мають відношення до митної справи. На початку 1922 р. був виданий Декрет ВЦВК «Про зовнішню торгівлю», яким визначалися суб'єкти господарювання, що одержували право виходу на зовнішні ринки. Усього за час існування СРСР було прийнято п'ять Митних тарифів (1922, 1926, 1930, 1961, 1991 рр.), три Митних кодекси (1928, 1964 і 1991 рр.) і Митний статут СРСР (1924 р.). У період 1986—1991 рр. митна система була виділена в окрему галузь державного управління, проте її функції залишалися незмінними і полягали, головним чином, у контролі за збереженням монополії держави на зовнішню торгівлю.

Весь наступний період (до самого прийняття Закону України «Про митну справу в Україні») митна справа залишалась прерогативою загальносоюзного Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР, у складі якого було Головне митне управління. [1]

Сьогодні митна справа в Україні регулюється Митним кодексом України (затверджений Верховною Радою України 11 липня 2002, введений в дію з 1 січня 2004), Законом України «Про єдиний митний тариф» (затверджений Верховною Радою України 5 лютого 1992), а також іншими законодавчими актами України, міжнародними договорами.

1. Залежно від мети і функціональності:

фіскальне – встановлюється для забезпечення надходжень коштів до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій

протекціоністське – спрямоване на захист національного виробника і є явно дискримінаційним способом ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у формі імпортного мита

преференційне – передбачає особливі переваги держави щодо розміру ставок, які надаються іншим державам, головним чином з торговельно-політичними цілями.

Якщо мито визначається на основі різниці між світовими і національними цінами, то в даній ситуації митний тариф виконує, перш за все, фіскальну функцію – формування дохідної частини Державного бюджету. При цьому митний тариф є стабілізуючим фактором, тобто вирівнює умови конкуренції для імпортних і національних товарів, не надаючи переваг жодному з них. Аналіз імпортного тарифу в Україні показав, що основними товарними групами є продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, різні види тканин, вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди та ін.

Коли ж мито встановлюється вище різниці між національними і світовими цінами, тобто обмежує допуск на національний ринок імпортних товарів, митний тариф виконує протекціоністську функцію. У сучасних умовах формування тарифної політики України основними товарними групами, які підпали під захисний ефект дії імпортного мита, стали: вибухові речовини, фотоплівки, шкіра та вироби з неї, текстильні вироби, ювелірні вироби, електроінструмент, автомобілі, зброя та боєприпаси, меблі та інші промислові вироби.

Якщо ж ввізне мито встановлено нижче різниці між національними і світовими цінами, то створюються сприятливі умови для іноземних товарів, виконується функція стимулювання імпорту товарів до країни. Нерідко такі товарні групи оподатковуються суто номінальною ставкою (1-3%), а здебільшого нульовою ставкою. В основному до цієї групи належать товари, використання яких передбачено в промисловій переробці, або товарні групи аналогів, яких у національному виробництві не існує, а потреби у споживанні є досить сталими, а саме: чистопородні племінні тварини, сировина для харчової промисловості (горіхи; мигдаль, фундук; перець; ваніль; кориця та ін.).

Отже, залежність співвідношення цін засвідчує, що для одних товарних груп мито виконує захисну функцію, для інших регулятивну, а для окремих створює конкурентні умови виробництва як національних, так і іноземних підприємств.

2. За способом стягнення:

адвалорне – процент від митної вартості;

специфічне – нараховується на одиницю товару (наприклад 10 євро за тонну);

комбіноване (наприклад 20% від митної вартості, але не менше 10 євро за тонну).

Адвалорне мито аналогічне пропорціональному податку і використовується при оподаткуванні товарів, які мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Сильною стороною адвалорного мита є те, що воно підтримує однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються тільки доходи бюджету. Якщо мито становить 10% ціни товару, то при ціні товару 100 дол. доходи бюджету становлять 10 дол. При збільшенні ціни товару до 200 дол. доходи бюджету виростуть до 20 дол. При падінні ціни товару до 50 дол. – скоротяться до 5 дол. Але незалежно від ціни адвалорне мито підвищує ціну імпортного товару на 10%.

Безперечно, слабкою стороною адвалорного мита є те, що воно передбачає необхідність митної оцінки вартості товару з метою обкладання митом. Так як ціна товару може коливатися під дією багатьох економічних (обмінний курс, відсоткова ставка і ін.) і адміністративних (митне регулювання) факторів, використання адвалорного мита є суб’єктивною оцінкою, що стає джерелом зловживань.

Специфічне мито застосовується на стандартизовані товари і має перевагу перед адвалорним з точки зору адміністрування (не залишає свободи для зловживань). Але рівень митного захисту за допомогою специфічного мита великою мірою залежить від коливань цін на товари. Так, специфічне мито у 100 дол. за один імпортний музичний центр значно обмежує імпорт музичних центрів ціною 800 дол., так як складає 12,5% його ціни, музикальний центр ціною 1200 дол. складає лише 8,3% його ціни. В результаті, коли імпортні ціни підвищуються, рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічного тарифу падає. Але, з іншого боку, під час економічного спаду і падіння імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національних виробників.

Комбіноване мито поєднує обидва попередні види митного обкладення, але мито сплачується за більшою сумою нарахування. Практика застосування даного виду мита свідчить, що метою його використання є як фіскальна, так і захисна функції, проте домінуючим є ефект захисту національного виробника від конкуренції іноземних товарів. Застосування специфічного і комбінованого ввізного мита усуває неможливість заниження митної вартості товарів і відповідно неможливість ухилення від сплати обов’язкових митних платежів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності шляхом використання такого інструменту, як ціна товару.

Змішане мито застосовується дуже рідко, як правило, лише з протекціоністськими цілями, навіть більшою мірою дискримінаційними, тобто з метою блокування імпортного товаропотоку конкретної групи товарів або товарів з конкретної країни. За умов, коли головною тенденцією розвитку світової системи господарювання стала глобалізація економічних процесів, змішане мито як інструмент тарифної політики використовує досить обмежене коло країн.

3. За об’єктом оподаткування:

імпортне;

експортне – використовується не часто, при великій різниці між внутрішніми і світовими цінами на окремі товари;

транзитне.

Певний час транзитне мито було досить популярним заходом фіскального характеру. Але з часом, ураховуючи той факт, що всі держави зазвичай зацікавлені у збільшенні транзиту через їхню територію, оскільки це приносить чималі дивіденди, транзитне мито стало об’єктом міжнародних переговорів, і у більшості країн припинило своє існування. Так, відповідно до статті V ГАТТ країни-учасниці даної організації взяли на себе обов’язок щодо свободи транзиту через територію кожної з країн-учасниць, тобто звільнення транзитних товарів від митних та транзитних зборів.

Тому даний вид мита сьогодні використовується дуже рідко, як правило, як інструмент «торговельної війни». Більшість країн віддають перевагу при оподаткуванні транзиту нарахуванню різних зборів: дозвільні, гербові, статистичні, плати за переміщення вантажів через митну територію даної держави.

4. Залежно від торгово-політичного статусу і правових основ:

автономні – запроваджуються в односторонньому порядку, без будь-яких обов’язків перед іншою країною. Величина мита може бути змінена відповідно до інтересів країни без узгодження з країнами партнерами;

конвенційні – договірні, на базі дво чи багатосторонньої угоди (ГАТТ) чи угоди про митний союз, кі створюють режим найбільшого сприяння;

преференційні – мито за нижчою ставкою в порівнянні з діючим тарифом, переважно на товари з країн розвитку. Рівень преференційних мит, наданий промислово розвинутими країнами КЩР різний. Імпорт з найменш розвинутих країн обкладається митом з 0 ставкою, з інших – ½ звичайних ставок.

5. За характером:

спеціальні – як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі;

антидемпінгові – у випадку, коли товари завозяться за нижчою ціною від нормальної ціни в країні експортері;

компенсаційні – на імпорт товарів, при виробництві який використовувалися субсидії. Введенню цього мита зазвичай передує розслідування, проведене за дорученням уряду. У процесі розслідування проводяться двосторонні переговори, розглядаються можливі пояснення ситуації і робляться інші способи вирішити розбіжності політичним шляхом. Мито вводиться як останній засіб, коли всі інші способи регулювання торговельних розбіжностей вичерпані.

6. За типами ставок:

постійні;

змінні – ставки змінюються в встановлених органами державної влади випадках, наприклад при зміні рівня світових або внутрішніх цін. Такі тарифи досить рідке явище і використовуються, наприклад, в ЄС в рамках єдиної сільськогосподарської політики.