8. Система і функції митних органів.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про митну справу в Україні” від 25 січня 1991 р.[8] систему митних органів України складають:

– Державна митна служба України (Держмитслужба, далі – ДМС);

– регіональні митниці;

– митниці;

– спеціальні митні управління та організації;

– установи і навчальні заклади.

Територіальна діяльність системи митних органів підрозділяється на два рівня. До першого рівня належить Державна митна служба України. Вона діє на території України. До другого – усі інші митні органи, що функціонують на території підвідомчого регіону. Кордони діяльності регіональних митних органів можуть як співпадати, так і не співпадати з кордонами адміністративно-територіальних одиниць.

Взаємовідносини у системі митних органів засновуються на принципі сполучення централізації і децентралізації. Кожний митний орган, який стоїть нижче, підкорюється по вертикалі митному органу, який стоїть вище.

Виняток складають органи, які здійснюють боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил. Згідно з Указом Президента України від 23 березня 1998 р. № 216[9] "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 29 листопада 1996 р. № 1145” було ліквідовано в регіональних митницях, митницях прямого підпорядкування та митницях, підпорядкованих регіональним митницям, відділи (сектори) по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил і утворено в регіональних митницях та митницях прямого підпорядкування Відділення, а в митницях, підпорядкованих регіональним митницям, – Служби по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил. Підпорядковуються Відділення та Служби Голові ДМС України, а з питань службової діяльності – безпосередньо начальнику Управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил ДМС України.

Д е р ж а в н а м и т н а с л у ж б а У к р а ї н и здійснює управління митною справою. Як центральний орган виконавчої влади ДМС України було створено Указом Президента "Про державну митну службу України” від 29 листопада 1996 р. № 1145[10]. Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України. Метою такого реформування було вдосконалення організаційної структури митної системи в напрямку раціонального розміщення митних органів та розвитку їх інфраструктури, посилення митного контролю та боротьби з контрабандою, порушеннями митних правил, зміцнення виконавчої дисципліни працівників митної системи. Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. № 1573[11] ДМС України віднесено до центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Правовий статус ДМС України закріплено у Положенні про неї, затвердженому Указом Президента від 24 серпня 2000 р. № 1022[12].

За загальною характеристикою ДМС України є органом міжгалузевого регулювання, оскільки виконує не тільки функції безпосереднього керівництва митною справою, а і координаційні контрольні функції. Безпосередньо керуючи митною справою в Україні, ДМС розв'язує такі завдання:

– захищає економічні інтереси держави, сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечує додержання законодавства про митну справу, здійснює заходи по запобіганню контрабанди та порушення митних правил;

– разом із іншими уповноваженими органами виконавчої влади веде Українську класифікацію товарів, віднесених до ЗЕД, здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів із України;

– співробітничає відповідно до міжнародних договорів та законодавства України з митними та іншими органами іноземних держав, міжнародними організаціями у митній сфері;

– керує діяльністю органів митної служби, створює, реорганізує та ліквідує у встановленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи та навчальні заклади, реалізує у межах своєї компетенції державну кадрову політику.

Слід зауважити, що ДМС України при виконанні своїх службових завдань взаємодіє і з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також із відповідними органами іноземних держав.

У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства ДМС України видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством України, її рішення є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.

Державну митну службу України очолює Голова, якого призначає Президент України. Голова має заступників, розподіляє між ними обов'язки, визначає ступінь відповідальності заступників голови та керівників підрозділів центрального апарату ДМС України.

Голова ДМС України у встановленому порядку призначає на посади та звільняє з них працівників центрального апарату ДМС, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ДМС, обговорення найважливіших напрямків її діяльності у ДМС утворюється дорадчий орган – колегія. До складу колегії входять Голова (голова колегії), заступники голови за посадою, інші працівники ДМС України.

Неоднорідному і складному характеру завдань і функцій ДМС України відповідає організаційна структура, покликана ефективно їх здійснювати. До неї входять управління та центральні митні установи, що, в свою чергу, поділяються на відділи та сектори. Серед управлінь центрального апарату безпосередньо голові ДМС України підпорядковані: управління власної безпеки; управління організації боротьби з контрабандою та порушенням митних правил; фінансово-економічне, бухгалтерського обліку та звітності; аналізу, прогнозування та зв'язків із громадськістю; управління кадрами; сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи. Загальну структуру центрального апарату ДМС України показано на рис. 2.1.

Складовою частиною сучасної системи митних органів є регіональні митниці.

Нагадаємо, що введений у дію з 1 січня 1992 р. МК України затвердив систему митних органів, яка складалась із Державного митного комітету та митниць. У 1994 р. було створено вісім територіальних митних управлінь, кожному з яких було підпорядковано від п'яти до п'ятнадцяти митниць. Вперше з'явилися і митниці прямого підпорядкування, які було підпорядковано не територіальним митним управлінням, а безпосередньо Державному митному комітету України. Така система управління митною справою проіснувала більше двох років і мала суттєві недоліки, основний з яких полягав у виконанні територіальними митними управліннями керівної функції. Вони не мали права на здійснення безпосереднього митного оформлення. Територіальні митні органи фактично дублювали управлінські функції Державного митного комітету України у зоні своєї діяльності. Наказом Держмитслужби України "Про створення регіональних митниць та митниць Державної митної служби України” від 20 грудня 1996 р. № 564 було створено десять регіональних митниць та чотири митниці прямого підпорядкування (Київську спеціалізовану, Бориспільську, Севастопольську, Центральну спеціалізовану). Митниці прямого підпорядкування посідають окреме місце у митній системі. Законодавство поки що не дає визначення цих митниць. Можна тільки припустити, що їх створенню сприяв значний товарообіг та пасажиропотік через пункти пропуску цих митних установ, що вимагало підвищеної уваги з боку центрального апарату митної служби. Нині функціонують такі митниці прямого підпорядкування: Центральна енергетична, Бориспільська, Севастопольська та Оперативна.

У протиріччя з митним законодавством вступило і утворення за наказами Держмитслужби України від 08.06.1998 р. № 329 та від 19.03.1999 р. № 163 обласних митниць: Київської та Волинської. Волинську обласну митницю було підпорядковано Західній регіональній митниці, Київську обласну митницю – безпосередньо ДМС України. Діючим законодавством не було передбачено створення митних установ, зоною діяльності яких є область як адміністративно-територіальна одиниця.

Створенням регіональних митниць у тому вигляді, в якому вони є, в цілому було завершено процес становлення проміжної ланки митної системи, яка досить часто зазнавала змін (рис. 2.2). Регіональні митниці, на відміну від територіальних митних управлінь, як і підпорядковані їм митниці, у встановленому порядку безпосередньо здійснюють митну справу. Як державні установи вони координують та контролюють діяльність підпорядкованих їм митниць і спеціалізованих митних організацій. Правовий статус регіональної митниці закріплений у Типовому положенні про регіональну митницю та у Типовій структурі митниці, затвердженій наказом Держмитслужби України від 28 січня 1997 р. № 27.

Кількість, зона діяльності, місця дислокації, компетенція регіональних митниць, підпорядкованих їм митних установ (у тому числі спеціалізованих митних організацій), а також митних постів визначаються ДМС України.

Відповідно до Типового положення головними завданнями регіональної митниці є:

– контроль за виконанням митного законодавства; організація ефективного застосування засобів тарифного та нетарифного регулювання ЗЕД;

– забезпечення справлення митних платежів; створення сприятливих умов для розвитку ЗЕД;

– боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

– ведення митної статистики тощо.

Регіональну митницю очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з неї Головою ДМС України. Начальник має заступників із основних напрямків діяльності. Кількість заступників та їх повноваження узгоджуються начальником регіональної митниці з Головою ДМС України.

Структура регіональної митниці розробляється у відповідності з типовою структурою та затверджується Головою служби.

Зона діяльності регіональної митниці визначається ДМС України і може не співпадати з кордонами адміністративно-територіальних одиниць. Основні завдання регіональних митниць співпадають із головними завданнями, які покладено на митну службу. Їх функції можуть бути класифіковані на виробничі та управлінські.

Митниця – це наступна ланка митної системи, що є державним органом, який здійснює захист економічних інтересів України, забезпечує виконання законодавства з митних питань, а також справлення мита, податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору, інших митних платежів та зборів. Митниця підпорядкована регіональній митниці. Правовий статус митниці закріплено у Типовому положенні про митницю ДМС України, затвердженому наказом Держмитслужби України від 26 березня 1998 р. № 169. Цим же наказом затверджена Типова структура митниці.

Відповідно до покладених на неї завдань митниця виконує такі основні функції:

– контролює дотримання суб'єктами ЗЕД та громадянами встановленого порядку переміщення товарів та інших предметів через митний кордон;

– здійснює митний контроль та оформлення товарів та інших предметів;

– перевіряє відомості, заявлені у вантажній митній декларації при митному оформленні товарів;

– нараховує та справляє у зоні своєї діяльності митні платежі та збори;

– забезпечує контроль за доставкою вантажів у інші митні органи;

– забезпечує функції валютного контролю та контролю за термінами повернення в Україну імпортної частини бартер-них угод тощо.

Територія підвідомчого регіону діяльності митниці визначається ДМС України, її межі можуть як співпадати, так і не співпадати з кордонами адміністративно-територіальних одиниць.

За місцезнаходженням регіону діяльності митниці України умовно поділяються на прикордонні і внутрішні. Прикордонні митниці розташовуються на митному кордоні, що, як правило, співпадає з державним кордоном, і зв'язані з транспортними вузлами (аеропортами, прикордонними залізничними станціями, портами).

Митницею керує начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом Голови ДМС України. Начальник митниці має заступників із основних напрямів діяльності.

Безпосередньо митний контроль та митне оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, здійснюють митні пости. Митний пост не є самостійним структурним елементом митної системи і не має статусу юридичної особи. Він знаходиться в зоні діяльності митниці, якій підпорядкований. Розташовуються митні пости з урахуванням таких факторів, як наявність автомобільних та залізничних магістралей, авіаційних, морських та річкових портів, а також залежно від потреб практики ЗЕД. У зоні своєї діяльності митний пост практично повністю виконує функції митниці.

Створення, реорганізацію та ліквідацію митних постів здійснює Голова ДМС України за поданням регіональної митниці.

До системи митних органів України віднесено с п е ц і а л і з о в а н і м и т н і у п р а в л і н н я т а о р г а н і з а ц і ї Д М С, які забезпечують ефективну діяльність митних органів, організації, що спеціалізуються на митних операціях із вантажами, автотранспортні митні господарства, постачальні митні господарства, митні лабораторії, кінологічні служби, обчислювальні центри.

Митні органи взаємодіють із іншими державними органами, підприємствами, установами і громадянами, а також із митними та іншими органами іноземних держав і міжнародними організаціями.

Митні органи України та морські і річкові судна, що знаходяться у їх розпорядженні, мають прапор, а автотранспортні засоби та повітряні судна – розпізнавальний знак. Описи прапора та розпізнавального знака затверджуються Верховною Радою України. Зростання ролі й значення митної справи й митної діяльності як інструменту зовнішньоекономічної діяльності тісно пов’язане із зовнішньою та внутрішньою політикою держави об’єктивно обумовлює посилення активної ролі митних органів, їхньої системи, у здійсненні завдань і функцій держави. Сукупність митних органів є складним і розгалуженим механізмом, що відіграє специфічну роль у процесі митної діяльності.

Останнім часом свої розвідки питанням вдосконалення системи митних органів присвячували Ківалов С.В., Кунєв Ю.Д., Приймаченко Д.В., Христенко С.Г. Так чи інакше наукові праці стосувалися актуальних питань модернізації митної системи. Разом із тим, предметному аналізові підлягає не лише нинішня ситуація, але, передусім, перспективи розвитку системи митної служби в найближчій перспективі у зв’язку із адаптацією митної справи до сучасних викликів і вимог.

Отже, щонайменше декілька обставини свідчить про необхідність удосконалення як організаційної, так і функціональної структури митних органів України. По#перше, система митних органів в незалежній Україні була утворена майже два десятки років тому насамперед для здійснення функцій, пов’язаних із примусовим забезпеченням дотримання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності правил переміщення предметів через митний кордон нашої держави. Загальновідомо, що в умовах проведення економічної реформи діяльність органів управління, орієнтованих на застосування тільки примусових заходів, визнається недоцільною, такою, що не відповідає вимогам часу й не задовольняє у повній мірі потреби громадян.

По#друге, нині посилюється вплив міжнародних організацій на діяльність митних органів нашої держави (зокрема, у сферах міжнародної торгівлі і митної справи). Це обумовлене тим, що Україна офіційно стала членом Світової організації торгівлі (СОТ), а до того набула членства у Всесвітній митній організації (ВМО). Такий намір, на наш погляд, є виправданим, оскільки його реалізація дозволить, по#перше, вирішити суттєві проблеми, які постають перед Україною як державою, що орієнтована на здійснення експортних операції, та, по#друге, у найкоротші строки удосконалити національне законодавство з питань митної справи шляхом приведення його у відповідність із міжнародними стандартами.

По#третє, у перебігу інтеграції в міжнародне співтовариство Україна не може не враховувати тенденцій, які спостерігаються у сферах міжнародної торгівлі й митної справи: а) зростають обсяги міжнародної торгівлі та поступово ліквідуються торгівельні бар’єри; б) підвищується увага до імпорту з метою захисту здоров’я і безпеки населення, охорони навколишнього природного середовища; в) митна служба відіграє особливу роль у процесі боротьби з різноманітними правопорушеннями; г) активно запроваджується принцип вибірковості митного контролю; д) покращується інформаційне забезпечення в сфері митної діяльності на базі високопродуктивних інформаційних систем і єдиних стандартів обміну даних тощо.

Наявність таких тенденцій за висновками ВМО вимагає від урядів більшості країн світу належним чином фінансувати митні органи, забезпечувати належну підготовку службовців цих органів, зокрема, по питаннях застосування міжнародного законодавства, а також постійно удосконалювати процедури здійснення митного контролю.

По#четверте, виникнення нових інформаційних технологій, сучасних видів транспорту і зв’язку, а також лібералізація зовнішньої торгівлі суттєво вплинули на умови роботи митних органів в багатьох країнах, а тому переосмислення поглядів на спрямованість митної політики і пов’язана з цим модернізація митних систем стали необхідними умовами подальшого існування ефективної митної служби [1, 3].

Відповідно до вимог п.17 ст.1 Митного кодексу України митні органи – спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи. Таким чином законодавчо окреслено, по#перше, сферу повноважень (сфера митної справи), по#друге, рівень нормативно#правового забезпечення таких повноважень (винятково закони і аж ніяк не підзаконні акти), по#третє, безпосередню мету функціонування (здійснення митної справи).

Щодо цілей митної діяльності, то варто розрізняти безпосередні, або тактичні цілі, й стратегічні, або генеральні. До останніх по праву можна віднести «…сприяння реалізації громадянами та суб’єктами господарювання свого права на переміщення товарів, предметів і транспортних засобів через митний кордон, організація та здійснення контролю за дотримання ними (громадянами та суб’єктами господарювання) правил переміщення товарів, предметів і транспортних засобів та використання в межах своїх повноважень інших інструментів реалізації митної політики» [2, 25].

Митні органи репрезентують виконавчу владу, а тому організаційні зміни в системі цих органів та запровадження сучасної ідеології їх функціонування повинні здійснюватися у відповідності із загальними засадами, визначеними в Концепції адміністративної реформи в Україні [3]. Адже, як слушно стверджують науковці, саме система органів виконавчої влади виступає провідним об’єктом трансформаційних перетворень в ході проведення в нашій державі адміністративної реформи [4, 92]. Уточнення та своєчасне внесення змін у функціональну модель митної служби є важливим елементом підвищення ефективності її діяльності в цілому [5, 7], а будь#які заплановані в далекій чи ближній перспективі зміни в нормативно#правовій основі, у тому числі діяльності митних органів, мають бути ретельно проаналізовані з точки зору наслідків їхнього впливу на не лише на державу, а й на соціальні системи [6].

Таким чином, у якості напрямків реформування системи митних органів України можна визнати: 1) удосконалення правової бази, яка регламентує діяльність органів, що складають відповідну систему; 2) формування нових організаційних структур в системі органів, які стануть інструментом здійснення управління в зазначеній сфері у відповідності із загальновизнаними демократичними принципами; 3) забезпечення митних органів високопрофесійними кадрами; 4) зміцнення та формування нових фінансово#економічних основ функціонування згаданих органів.

В багатьох країнах світу основою митного законодавства є кодифіковані акти, нормами яких закріплюються засади організації та здійснення митної справи, регламентуються економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби. Митний кодекс України 1991 р. та інші нормативні документи з питань митної справи були розроблені та введені в дію у складний для нашої держави період. За роки незалежності відбулися суттєві зміни в економіці України, а тому більшість правових питань, що виникали у процесі зовнішньоекономічної діяльністю суб’єктів господарювання, залишилися неврегульованими нормами чинних на той час актів.

У 1996 році ДМСУ за участю провідних спеціалістів у галузі митної справи та науковців був підготовлений проект нового Митного кодексу, норми якого побудовані з урахуванням загальновизнаних в світовій практиці стандартів. Проект отримав позитивну оцінку експертів СОТ, про що йшлося на переговорах щодо вступу України до цієї організації.

Принциповими новаціями, які знайшли відбиття в тексті проекту стали такі:

1) поєднання в нормативному документі положень основних законодавчих актів в галузі митної справи; 2) чітке окреслення системи митних органів України, визначення статусу й повноважень органів; 3) введення спрощених процедур митного контролю та оформлення з одночасним посиленням відповідальності за порушення митних правил; 4) закріплення митних режимів щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України; 5) окреслення критеріїв визначення країни походження товарів; 6) систематизація митних пільг і регламентація порядку їх надання та ін.

11 липня 2002 року Верховною Радою України був прийнятий новий Митний кодекс. Потому Кабінет Міністрів України з метою створення умов для повноцінної реалізації законодавчих приписів видав цілу низку нормативно#правових актів. ДМСУ і дотепер приводить свої накази у відповідність із положеннями Кодексу. Разом з тим, робота по удосконаленню законодавства з питань митної справи продовжується, оскільки МК України, на жаль, не дає відповіді на всі питання, які виникають у процесі діяльності митних органів. А з ратифікацією оновленої редакції Кіотської конвенції про гармонізацію та спрощення митних процедур 1973 р. постала нагальна потреба істотного оновлення нормативного матеріалу митного законодавства. Проект нового МК України обговорюється вітчизняними фахівцями, зарубіжними експертами. Загалом його можна оцінити як крок уперед на шляху вдосконалення законодавства України з питань митної справи.

Про системне вирішення питання модернізації може йти мови в разі ухвалення й низки інших нормативно#правових актів, зокрема Закону України “Про митну службу України”, яким має визначатися статус митної служби, її функції та правові основи діяльності. Фактично цей акт потрібен для доповнення та конкретизації окремих положень МК України. У зв’язку з цим доцільно було би в його тексті визначити складові митної служби України, окреслити систему митних органів, порядок їх утворення та призначення керівників, засади фінансування органів, зафіксувати завдання митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій, їх функції, повноваження, відповідальність, а також висвітлити питання проходження служби в митних органах, статусу осіб, що перебувають на службі в цих органах тощо.

Важливою ознакою модернізації системи митних органів має стати послідовність (рішення щодо «прив’язки» до адміністративно#територіального устрою має втілюватися в життя, не лише на рівні підзаконних нормативно#правових актів), раціональність (має бути виключений суб’єктивний фактор, що стане можливим тоді, коли митниця не бути розглядатися виключно як інструмент наповнення державного бюджету). В такому випадку перегляд ст.12 МК України здатний потягти за собою реальні зрушення в площині правовій: скасування статусу митного органу ДМСУ, надання таких повноважень митному посту.

Надзвичайно важливим, у контексті здійснюваного дослідження є з’ясування правової характеристики функцій митних органів, їх класифікації та розв’язання питання щодо нормативного закріплення функцій у відповідних правових актах, адже це має не тільки теоретичне, а й безпосереднє практичне значення, оскільки сприяє удосконаленню правового статусу митних органів, його нормативній регламентації, формуванню їх оптимальної внутрішньоорганізаційної структури та ефективності комплексної діяльності.

У попередніх підрозділах аналізувалися проблеми, пов’язані зі з’ясуванням ролі, мети і завдань адміністративної діяльності митних органів та їх впливом на визначення змісту й спрямованості діяльності митних органів. Разом з тим не менш важливу складову управлінської діяльності, до якої належить і діяльність митних органів, становлять функції державних органів, що походять від загального змісту державного управління і є змістовою характеристикою діяльності [5, с. 25 – 26]. Б.М. Лазарєв підкреслює, що “функції є одним із елементів змісту управління” [227, с. 30], саме вони дозволяють встановити мету та напрямки його здійснення. Аналіз функціймитних органів має першочергове значення для усвідомлення їх діяльності. Він дозволяє по перше, з’ясувати наскільки численні, складні та різноманітні завдання вирішення яких покладається на митні органи на сучасному етапі державотворення; по-друге, встановити чи відповідають функції, реалізація яких покладається на митні органи життєво важливими потребам держави, чи не перешкоджають вони розвитку економіки держави; по-третє, визначити наскільки раціональною є внутрішня структура системи митних органів для ефективного здійснення ними своєї діяльності.

Місце, що займають функції в системі діяльності митних органів, можна визначити за допомогою схеми: мета – завдання – функції. Ця схема пояснюється так: мета – це майбутній кінцевий результат, досягнення якого передбачає виконання більш конкретних та чітко визначених робіт – завдань, які можна реалізувати лише шляхом організації їх виконання в певних, чітко визначених напрямах – функціях.

Про існування безпосереднього зв’язку функцій зі змістом діяльності митних органів згадував ще К.К. Сандровський, який у своїй праці “Митне право” писав про те, що “будь-яка діяльність щодо здійснення функцій держави реалізується за допомогою певної системи органів, серед яких найбільше значення мають органи державної влади та органи державного управління. У цю загальну систему входять як складова частина й особливі митні органи. ... в усіх випадках характер діяльності та основне призначення митних органів усіх держав тісно пов’язано з внутрішніми та зовнішніми функціями держави.

Важливість та актуальність дослідження функцій митних органів для з’ясування їх місця у системі державних органів підкреслює Є.В. Додін, який зазначає, що виокремлення митної системи (розгалужена мережа митних органів, наділених державно-владними повноваженнями) у відокремлену гілку державної виконавчої влади обумовлено не стільки специфічністю виконуваних нею завдань – митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон України, а, головним чином, тим обсягом і змістом функцій, які необхідні системі для реалізації цих завдань. У правничій літературі, особливо українській, питання щодо функцій митної системи практично не розглядалося, а даремно, оскільки тільки через з’ясування кола функцій та їх змісту можна чітко визначити роль і місце цієї системи у структурі державної виконавчої влади [132, с. 8].

Слід зазначити, що дослідження питань, пов’язаних з функціональним аналізом правових явищ у вітчизняній юридичній науці, здійснювалось періодично і стосувалось окремих його аспектів. Так, під впливом концепції соціальної функції права, автором якої був відомий французький юрист Л. Дюгі, у 20-ті рр. минулого століття радянські правники почали виявляти та досліджувати функції соціалістичного права. Цю концепцію підтримали відомі радянські вчені того часу А. Гойбарг, Д. Розенблюм, З. Раєвич, С. Аскназій та ін. Ці погляди критикували у своїх працях П.І. Стучка, Е.Б. Пашуканіс, Н.Е. Салтикова та ін. Але, крім критики цих поглядів, справа, на жаль, далі не пішла. Більше того, на довгий час (30 – 60-ті, рр.) з юридичної літератури зник навіть термін “функція права”, не говорячи вже про будь-яку систематичну розробку цього питання.

На думку Д.Г. Хецуріані, недостатнє дослідження в юридичній науці цієї проблеми багато в чому пояснюється тим, що у філософській літературі того часу не було чіткості і єдності думок у питанні про зміст поняття “функція”і його категоріальний статус. В історії філософії поняття “функція” не досліджувалося спеціально як філософська категорія. Більше того, воно розглядалося як “умираюче”,як свого роду “рудимент”.Тому його філософська розробка набагато відстала від аналізу багатьох нових понять (як, наприклад, “інформація”), що піддавалися і піддаються фундаментальному логіко-гносеологічному аналізу. У результаті “функція”і разом з ним “структура” не опинилися в традиційному списку філософських категорій. Вони широко застосовувалися лише в окремих наукових дисциплінах, особливо в біології, хімії, математиці, а пізніше у кібернетиці[536, с. 6].