«Економіка пропозиції»

Теорія «економіки пропозиції» (ЕП) виникла у другій половині 70-х рр. ХХ століття, як реакція на кризу 1973 – 1975 рр. Дану теорію представляють професори Артур Лаффер (1940) (університет південної Кароліни), Роберт Мандель (1932) (Колумбійський університет, ноб прем. 1999), Мартін Фелдстайн (Стенфордський університет, совітник Рейгана) та Майкл Боскін (1945) (Гарвардський університет). В теоретичному плані ЕП не запропонувала нічого принципово нового. Проте, її практичні рекомендації знайшли широку підтримку і були впроваджені урядом Р. Рейгана у 80-х рр. ХХ століття у США.

Як послідовні неокласики представники теорії ЕП широко пропагують теорію ринків Ж.-Б. Сея, за якою пропозиція сама створює собі попит. У зв’язку із цим, вони пропонують замінити кейнсіанську політику впливу на попит політикою впливу на пропозицію. Основною перешкодою на шляху розширення пропозиції і ефективного використання факторів виробництва вважаються надмірний рівень оподаткування, що зменшує стимули до праці, заощаджень і інвестицій.

Фактори пропозиції праці. Відомо, що зростання податків на заробітну плату означає її фактичне зменшення й призводить до скорочення пропозиції праці. Крім того, оскільки віддача від кожного додаткового часу роботи зменшується із збільшенням податків, домашні господарства будуть працювати менше, надаючи перевагу дозвіллю. В цьому виявляє себе так званий «ефект заміщення». Проте, варто відзначити, що існує і протилежний ефект – «ефект доходу» - домашні господарства працюватимуть більше , адже стають біднішими через зростання податків. Крім того, на думку прихильників ЕП, система державної соціальної допомоги також скорочує чисельність бажаючих працювати. Тому зменшення оподаткування трудових доходів та зняття інституційних перешкод сприяє розширенню пропозиції праці і забезпечує економічне зростання.

Фактори пропозиції капіталу. Для стимулювання заощаджень і інвестицій представники ЕП пропонують:

1) зменшити граничні ставки податків на прибутки підприємств (оптимальний рівень за А. Лаффером – 30 – 35%) і доходи фізичних осіб;

2) проводити політику прискореної амортизації, що збільшує внутрішні джерела інвестицій;

3) зменшити оподаткування доходів від власності (процентів і дивідендів).

Яскравою ілюстрацією теорії та практичних рекомендацій прихильників теорії ЕП є так звана «крива Лаффера» (за його словами, в перший раз він накреслив її на серветці у одній із вашингтонських ресторацій).

N

Податкові надходження

встановлюється на рівні 30-30%.

Ставка оподаткування

Причинами скорочення податкових надходжень за умов перевищення оптимального рівня оподаткування виступають:

1) зменшення стимулів до трудової діяльності, заощаджень та інвестицій і як наслідок – скорочення ділової активності;

2) платники податків, за умов високих податкових ставок, намагатимуться ухилятись від сплати податків, що призводить до тінізації економіки.

Тому, повномасштабне зниження податків, на думку а Лаффера, призведе до збільшення виробництва і зростання доходів, суттєво розширить базу оподаткування і як наслідок – доходи бюджету не скоротяться.

Як висновок можна виділити наступні основні положення теорії економіки пропозиції:

- орієнтованість економічної політики на пропозицію, виробництво, а не на попит;

- повномасштабне зниження податків як головний засіб стимулювання трудової діяльності, заощаджень, інвестицій і на цій основі – забезпечення економічного зростання, а також як головний інструмент боротьби із інфляцією;

- крива А. Лаффера і оптимальний рівень податкових ставок;

- обмеження державного регулювання економіки, скорочення державного сектору і державних витрат, насамперед – у соціальній сфері;

- обґрунтування інфляції витрат.