Теорія «раціональних очікувань»

У 60-х—70-х рр. зростає розуміння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для забезпечення збалансованого та стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів.

Існує два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування».

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знання наслідків певних економічних дій, урахування колишніх помилок.

«Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань», відповідно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збігаються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Гіпотеза раціональних очікувань вперше була сформульована у статті американського математика Дж.Мута «Раціональні очікування і теорія руху цін» (1961), яка спочатку залишилася непоміченою економістами. Вчений в цій статті намагався побудувати несуперечливу модель ціни у стані невизначеності, коли поведінка суб’єктів залежить від очікувань.

Лише через 10 років до цієї ідеї повернувся і використав її Роберт Лукас (1937), лауреат Нобелівської премії 1995 р. Він заперечував будь-які форми державного втручання в економіку і базувався на суб’єктивістському підході до аналізу економічних явищ.

На думку Лукаса та його послідовників, економічні агенти прогнозують наслідки будь-якого впливу на економіку, виходячи зі знання закономірностей її функціонування, і згідно з цим формують свою економічну поведінку.

Отже, представники теорії «раціональних очікувань» вводять поняття «раціональних очікувань» й вважають, що економічні суб’єкти формують очікування, виходячи із усієї доступної інформації, а також знань про закономірності функціонування економіки, уявлень, стосовно майбутньої політики уряду та її наслідків.

Прихильники теорії РО не беруть до уваги того, що збирання та обробка інформації потребують певних витрат; що існує нерівність у доступі до інформації між, наприклад, політичними діячами і рядовими економічними агентами.

Теорія РО має такі висновки:

1) гроші є нейтральними як у довгостроковому періоді, так і в короткостроковому (по відношенню до реальних змінних, як то зайнятість, обсяги виробництва); Як послідовні неокласики, представники нової класичної макроекономіки вважали ціни абсолютно гнучкими, а ринкову економіку здатною до саморегулювання.

3. раціональні очікування економічних суб’єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним державне регулювання економіки у будь-яких формах – чи то бюджетне, чи то грошово-кредитне.

27