Висновки

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в українську літературу входить нове покоління прозаїків, яке розширює ідейно-тематичні обрії літератури, масштаби порушених проблем, збагачує стильовий діапазон. Із самого початку молоді письменники (М. Вороний, М. Коцюбинський, М. Чернявський) проголошують і утверджують своєю художньою практикою нові підходи до зображення людини, життя, суспільства.

На відміну від традиційного реалістичного письма прозаїків старшого покоління, в молодих письменників, котрі впадають перевагу імпресіоністичній стильовій манері, спостерігаємо зміну художнього мислення в головних його параметрах: новий зміст і художня форма, певні

• •

особливості творчого процесу, розширення читацької аудиторії та

специфічний вплив на неї. Якщо в творчому процесі реалістів переважає

раціональне начало, він базується на узагальненні (типізації) явищ життя

людини і суспільства, то в імпресіоністів — почуттєве (інтуїтивне) начало,

яке ґрунтується на процесі самоспостереження: спостереження себе в іншому

й іншого в собі. Індивідуальне та індивідуалістичне «Я» стають у них не

тільки предметом художньої обсервації, а й способом зображення людини.

Звідси увага до таких проблем, як самотність, протиставленість людині і

світу (природного й урбаністичного, соціального і внутрішнього). По суті, в

імпресіоністичній літературі змінюється концепція людини. Пошук єдності й

гармонії зі світом стає деякою мрією (це ріднить імпресіонізм із

романтизмом і неоромантизмом), натомість у літературу входить герой

стражденний і бунтівний, з рефлексіями й комплексами, втомлений і

водночас агресивний. Творам, написаним в імпресіоністичній манері,

притаманні заглибленість у внутрішній психодуховний світ індивідуума.

Імпресіонізм в українській літературі був явищем перехідним — від реалізму

до пошуку нових художніх форм. Зображення людини в реалістичному

мистецтві відтворюється через явища об'єктивного світу (природного,

культурного, соціального), в імпресіоністичному творі світ постає

38

заломленим крізь суб'єктивну сферу людини (враження, чуття), в суб'єктивних формах: враження зливаються в єдиний процес перебігу почувань, снів, уяви, утоми, марень, галюцинацій і т. п. Митці прагнуть до гармонізації відтворення таких явищ і досягають її завдяки ритмізації, музичності, живописності прози. Завдяки новому способу зображення відкривається такий психодуховний вимір людини, який дає змогу збагнути й інші проблеми, що не посідали помітного місця в реалістичній прозі (зокрема, сенсу буття), в їх, так би мовити, живому, трепетному вигляді, а не у формі авторського коментаря чи раціоналістичного монологу героя (на взірець «бути чи не бути?»).

У прозі М. Коцюбинського загальні принципи імпресіоністичної поетики втілені найвиразніше. Переважання кута зору героя, безсюжетність і фрагментарність, символіка кольорів і ефект вібрації атмосфери — провідні її ознаки. Орієнтуючись на зображення глибинного переживання людини, український митець передає внутрішній світ героя у двох важливих вимірах —психологічному й духовному. Ставлячи, як правило, героя у незвичну або критичну ситуацію, письменник простежує перебіг йот переживань від піднесення до найбільшого напруження й спаду. У цьому процесі герой осмислює своє ставлення до світу і самого себе - своє «Я». Самотність, відчуження індивіда, життя і смерть, відповідальність за своє існування — ці та інші проблеми постають у творах М. Коцюбинського в їх екзистекційному значенні. І в новелах, і у ширших прозових творах письменник дотримується загальних принципів психологічного імпресіонізму, що відрізняється від тих, які втілені в романних формах Е. і Ж. Ґонкурів, О. Вайлда, Т. Манна та ін. М. Коцюбинський відтворює потік світосприймання, що надає його прозі унікальної мальовничості й музичності.