Додаток б Словник

Автохтони (від грец. autos – сам і chthon – земля) – первісне населення тієї чи іншої землі.

Акварель (від лат. аquа – вода) – фарба, що розводиться водою, має назву

Ампір (від франц. empire – "стиль імперії"),стиль в архітектурі та мистецтві трьох перших десятиріч ХІХ ст., що завершив еволюцію класицизму. В основі давньогрецька ордерна система, монументальні форми давньоримської та єгипетської архітектури. Головна ідея – втілення політичної та військової могутності правлячої буржуазії.

Анімізм – віра в існування надприродних істот, що містяться в будь-яких тілах (душах) або діють самостійно (духи). Анімістичні вірування у первісних людей були дуже поширеними. Вони вважали всю природу одухотвореною. Первісні люди були переконані, що вони складаються з двох частин – тіла і душі, яка перебуває в усіх частинах тіла, а також, що душа має здатність покидати тіло, наприклад під час сну. Саме тому був звичай не будити сплячу людину.

Антропоморфний – дослівно людиноподібний, що надає явищам навколишнього світу людських якостей.

Артефакт – (від лат. artefactum – штучно зроблене) – створено людиною, суспільством, продукт культури.

Архітектура – мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні, адміністративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди). Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо). Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис архітектури становить архітектурний стиль, зумовлений соціальним ладом, суспільними й естетичними ідеалами, рівнем будівельної техніки. В історії архітектури відомі романський стиль, готика, ренесанс, бароко, класицизм, модерн, конструктивізм та ін.

Архітектурні ордери (від лат. ordo – стрій) – система архітектурних засобів певної структури складових частин стояково-балочної конструкції будівлі. Головні давньогрецькі ордери: доричний, іонічний та коринфський. Доричний храм – приземкуватий, з могутніми колонами, з двосхилим дахом. Фронтони й дах прикрашені скульптурами. Фриз складався з тригліфів та метоп. Капітель колони – абак (прямокутна дошка), колона без бази. Іонічний ордер. Капітель колони мала два завитки (волюти) та базу. Щедро декорований фриз. Коринфський ордер відзначався більш стрункішими колонами з пишною капітеллю у вигляді стилізованих листів аканта.

Асиміляція (від лат. assimilatio – уподібнення) – поглинення сильнішим етносом іншого слабшого, при чому слабший забуває повністю своє походження, мову і звичай.

Бароко – стилістичний напрям в європейській архітектурі і мистецтві кінця ХVI – середини ХVIІІ ст. відмінність від стилю Відродження та класицизму: декоративна пишність, напруженість, динаміка.

Братська школа – навчальні заклади в Україні у ХVI – ХVIІІ ст., які заснували і утримували братства. Були не тільки засобом освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду.

Види мистецтва – це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу. Існують конкретні історичні форми мистецтва: просторові (статичні) види мистецтв живопис, скульптура, архітектура; часові (динамічні) - література, музика; просторово-часові – балет, театр, кіно тощо.

Відродження – Ренесанс (від франц. – відродження) був перехідною епохою від середньовічної культури до культури Нового часу. Термін "ренесанс" у точному розумінні слова стосується лише Італії ХV–ХVІ ст. Філософський і культурний зміст поняття "ренесанс" визначається як своєрідне, відмінне від середньовічного ставлення до античності, зокрема відродження вироблених античністю уявлень про людину.

Гравюра (від франц. gravure) – спосіб розмножування малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, металу або каменю. Залежно від матеріалу, на який художник наносить лінії й штрихи майбутнього зображення, гравюри підрозділяють на ксилографію (гравюру на дереві), ліногравюру (гравюру на лінолеумі), гравюру на металі, найчастіше на міді – офорт. Наприкінці XVIII ст. поширюється літографія, спосіб плоского друку, при якому для виготовлення друкарської форми використовується вапняк (літографський камінь), листи цинку або алюмінію. У XX ст. літографія витісняється офсетом, але зберігає своє значення для виконання художніх естампів.

Графіка (від грец. gгарhіkе, grарhа – пишу креслю, малюю) – вид образотворчого мистецтва, в якому образне відображення дійсності відбувається за допомогою рисунка. За змістом і формою графіка близька до живопису, але має власні завдання й художні можливості. Специфічні зображувальні засоби графіки – контурна лінія, штрих, пляма. Важливу допоміжну роль виконує колір. За технікою виконання графіку поділяють на рисунок твердими матеріалами (олівець, вугіль, крейда, пастель, сангіна), малюнок рідкими матеріалами (чорнило, туш, акварель, соус) та друковану графіку (гравюра, літографія, офорт). Найважливіші жанрові різновиди графіки: станкова – твори самостійного значення, які нерідко становлять цикли, серії, сюїти, об'єднані спільними темами; книжкова – ілюстрації зовнішні та внутрішні, оздоби (віньєтки, заставки, ініціали, кінцівки тощо), шрифт (текст); журнальна і газетна – окремою галуззю тут є сатирична і гумористична – графіка (карикатура); ужиткова – поштові марки, етикетки та малюнки на упаковці товарів (реклама). фірмові та фабричні знаки, екслібриси, дипломи, грамоти тощо; плакат (видовищний, рекламний, політичний).

Гуаш (від італ. guazzo – водяна фарба).фарби, розтерті на воді з клеєм і домішкою білила.

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний ) – ідейна основа епохи Відродження. Гуманістична філософія акцентує свою увагу на людині (антропоцентризм), на її утвердженні в сьогоденні, на свободі і освіченості особистості.

Гуманітарні науки (Studia humanitatus) – науки про людину в суспільстві.

Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного ідейно-образного значення: панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Діаспора (від грец. diaspora – розсіяння) – розселення народу за межами свого основного етнічного масиву.

Другий великий суспільний поділ праці – виділення ремесла – сприяв подальшому вдосконаленню та підвищенню її продуктивності. Нові знаряддя праці (мотика, плуг) були розраховані не на колективне, а на індивідуальне використання. Почали використовувати індивідуальну працю, на основі якої поступово виникли приватна власність і приватне господарство, що зумовило майнову нерівність і експлуатацію.

Еклектика (від грец. eklektikos – здатний вибирати) – довільне, механічне поєднання різних мистецьких стилів.

Елітарна культура – (від лат. кращий, обраний) Культура вибраних. Особлива, космополітична культура аристократії, вищого духовенства. Елітарна культура в сучасному світі перестає бути сферою споживання правлячого класу, до неї входять політична, ідеологічна, економічна, наукова, творча еліта нації. Елітарна культура не несе в собі національні риси, інтернаціональна, протистоїть тоталітаризму.

Емаль – (від. франц. email – плавити) – тонкий шар склоподібної речовини на поверхні керамічних або металевих виробів. Художні емалі (фініфть) прозорі і непрозорі, здавна застосовували в ювелірній справі. Залежно від техніки нанесення на метал розрізняють: перегородчасту емаль, виїмчасту, на скані і розписну.

Естетика (від грец. – чутливий) – наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми перетворення життя за законами краси, про природу мистецтва і його роль у розвитку суспільства. Об'єктом дослідження естетики є творча діяльність людини, її естетичне відношення до дійсності і мистецтво як вища форма цього відношення.

Етика (від грец.– звичай, характер): 1) у звичайному розумінні – те саме, що й мораль, моральність, нрави; 2) філософська наука, об'єктом вивчення якої є мораль. Як теорія моралі етика з'ясовує її місце в системі суспільних відносин, аналізує природу, внутрішню структуру моральних відносин і моральної свідомості, досліджує моральні поняття, за допомогою яких репрезентуються моральні норми, принципи, оцінки, судження тощо.

Етнічна культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження і не включає імпортних зразків.

Етнічна самосвідомість особи – сукупність знань і уявлень про культуру, традиції, ідеали, цінності свого етносу, а також усвідомлення себе членом етносу і місця свого народу серед інших народів.

Етнос (від грец. ethnos – народ) – це кровноспоріднена спільнота людей, яка має: 1) спільну територію; 2) спільну мову; 3) спільні родові легенди про походження свого етносу, спільну історичну пам'ять, звичаї та обряди.

Живопис – один з основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами. За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий. За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний. Художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту, композиції і перспективи. Техніка живопису (накладання фарб, закріплення на поверхні) різноманітна. Найбільш поширені фарби олійні, клейові, воскові (енкаустика). У монументальному живопису найчастіше застосовують мозаїку, фреску, темперу. У станковому, крім олії, – акварель, гуаш, пастель.

Зарубинецька культура – археологічна культура протослов'янського етносу, відкрита В. Хвойкою в 1899 р. біля с. Зарубинці на Київщині, датується III ст. до н. е. – II ст. н. е.

Звичаї – стереотипи поведінки, яких дотримується спільність людей, групи соціальні за певних обставин і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду, передаючись із покоління в покоління.

Звіриний стиль – умовна назва одного з видів художнього стилю. Характерна особливість – стилізоване зображення тварин або частин їхнього тіла. Виникнення пов’язано з тотемізмом.

Зернь – ювелірна техніка, коли дрібні золоті або срібні кульки напаюють на орнамент філіграні.

Знання – форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності. Статус знання як права на істину здатна забезпечити лише практика.

Ідеал – уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу. Ідеал вірно чи ілюзорно відображає корінні суспільні, насамперед класові, інтереси. Залежно від сфер людської життєдіяльності формуються суспільні, політичні, етичні, естетичні, гносеологічні та інші ідеали, які входять до складу світогляду людини, і виявляють активно-творче ставлення людини до дійсності, відіграючи роль кінцевих цільових орієнтирів.

Ідеологія (від грец. ідея – поняття та логос – вчення) – упорядкована, струнка система уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики, містить у собі цілі і програми, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну даних суспільних відносин.

Індивідуум (від лат. неподільне) – окремий одиничний представник певного виду, роду, класу, множини предметів, окрема сутність, істота чи людина.

Історія української культури – предмет дослідження наукової дисципліни охоплює всю сукупність духовних і матеріальних цінностей, створених українським народом на протязі його існування на теренах України і за її межами.

Кіномистецтво – це вид художньої творчості, що увійшов в систему синтетичних видів мистецтва у XX ст. Особливість кіномистецтва у тому, що воно дає можливість безпосереднього відображення дійсності у її просторово-часовій єдності, зображає дійсність рухомою, динамічною. Одним із видів кіномистецтва є мультиплікаційне кіно.

Класицизм (від лат. сlаssісus – взірцевий). В його основу покладено форми античної архітектури як ідеального (класичного) естетичного еталона. Основні компоненти архітектури класицизму – симетрично-осьова композиція будівель, геометричне чітке й зручне планування приміщень, широке застосування ордера та ін. Провідний напрям архітектури класицизму – містобудівництво. Національна своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні кольорової гами споруди, типової для бароко (блакитний з білим і золотим).

Колорит (від італ. colorito, букв. – забарвлений) – загальне кольорове рішення, система сполучення кольорів та їх відтінків у художньому творі. Якщо у творі домінують сині, зелені, фіолетові відтінки, колорит називають холодним, а коли домінують жовті, червоні, оранжеві відтінки – теплим.

Композиція (від лат. compositio – складання, розміщення) – побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно-образним змістом, характером і призначенням.

Контркультура – (від лат. – проти) форма духовного протесту молоді проти ідеалів споживацького суспільства знаменувала собою відверту відмову від стандартів і стереотипів масової культури, її характерною ознакою було негативне ставлення до існуючої буржуазної культури.

Ктитор – особа, на кошти чи з ініціативи якої збудовано або прикрашено православний храм або монастир. Портрети ктиторів, що за візантійською традицією вміщувалися на храмових фресках та іконах, є цінним іконографічним джерелом, інколи єдиним більш-менш достовірним зображенням історичної особи. Приклади ктиторських портретів у Києві – фрески Ярослава Мудрого з Софійського собору та Петра Могили з церкви Спаса на Берестові, зображення полтавського полковника Павла Герцика у Воздвиженській церкві на Ближніх печерах і стародубського полковника Михайла Миклашевського в Георгіївському соборі Видубицького монастиря.

Культура (від лат. cultura – обробіток, вирощування, догляд) – 1) система позабіологічних способів оформлення різних видів людської діяльності; 2) сукупність культурних надбань кожного з народів. У широкому розумінні культура – це все, що створено людиною, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини, у більш вузькому значенні – ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється у його побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, в фізичному та моральному вихованні.

Культура духовна – (духовність) пов'язана зі словом "дух" – філософським поняттям, що означає нематеріальне начало, на відміну від матеріального начала світоіснування і його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії – що з них первинне, а що вторинне, похідне – основне питання філософії, яке до цього часу не має чіткого, обґрунтованого тлумачення і визначає рівень інтелектуального, морально-етичного, естетичного та емоційного розвитку суспільства, індивідуума, його душі, совісті, свідомості, почуття, інтуїції тощо.

Культура матеріальна – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку. Їх розподіл та споживання чи використання – це рівень розв'язання екологічних проблем і виживання людства на землі.

Культура художня – самостійна система духовної культури, пов’язана з творчістю. Головне при визначенні художності того чи іншого твору це наявність художнього образу. Художній образ це засіб існування художнього твору, його мова, ідея, символіка.

Культурний імперіалізм – це спроба встановити панування у сфері культури та інформації у всесвітньому масштабі.

Культурологія – походить від лат. "cultura" – оброблення, розвиток тощо та грец. "logos" – слово, або вчення. Дослівно "культурологія" – це наука про розвиток культури, її норми, традиції, соціальні інститути, технологічні процеси, системи оцінок тощо. Головні складові компоненти культурології – філософія культури та історія культури.

Література – це вид мистецтва, який естетично освоює світ у художньому слові. Література існує у трьох видах художнього тексту: епос, лірика, драма. Відрізняється один різновид від іншого способом формування художнього образу. Наприклад, драма об'єднує твори, що призначені для виконання на сцені, її жанрові підрозділи: трагедія, комедія, драма, мелодрама, фарс. Лірика ж найчастіше безсюжетна, вирізняється високою емоційністю, суб'єктивністю, насиченістю художнього образу. Призначення епосу – викласти поступову оповідь про ряд подій. У письмовій літературі епічними жанрами вважаються: роман, повість, новела, оповідання, нарис.

Локальний – (від лат. – місцевий) обмежений, притаманний цій місцевості.

Магія – віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, явища природи. Не маючи достатнього інтелекту, не розуміючи змісту і взаємозв'язку явищ природи, первісні люди вважали, що за допомогою особливих слів та дій можна вилікувати, викликати дощ, вітер, провести вдале полювання, рибалку. Зазначимо, що магію залежно від призначення поділяли на кілька видів: виробничу, шкідливу, охоронну, статеву, воєнну, лікувальну.

Маргінальність – (від лат. – край): 1) втрата або відсутність приналежності до будь-якої соціальної групи; 2) втрата горизонтальних економічних, соціальних та духовних зв'язків; 3) порушення системи ціннісних орієнтацій. Якісний стан людини або групи людей, котрі опинились через певні обставини (міграція, міжетнічні шлюби тощо) на межі двох культур; вони беруть участь у взаємодії цих культур, але цілком не прихиляються до жодної з них, в результаті чого формується двоїсте самоусвідомлення, виникає психічна напруга тощо.

Масова культура – форма культури, витвори і норми якої стандартизуються і розповсюджуються серед широких мас населення поза межами впливу інших форм культури. Для неї характерним є тиражування унікального і зведення його до звичного і загальнодоступного. Життєве кредо суб'єкта, котрий самореалізується в цій культурі, близьке до "я поводжу себе так, як всі, а всі поводять себе так, як я ".

Ментальність (від лат. – розумовий) – світосприйняття, яке формується па глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Мистецтво – (від штучний, створений) – один з елементів культури, художня творчість в цілому, ступінь вдосконалення художніх технологій. Специфічний засіб чуттєво-образного осягнення світу, ступінь розвитку творчих можливостей людини.

Мініатюра (від лат. minium – кіновар або сурик – червоні фарби, якими у давнину розфарбовували рукописні книги) – невеликий за розмірами твір живопису, що потребує витонченої техніки виконання.

Мова – система знаків, за допомогою яких здійснюється комунікація. Мова є засобом свідомості та елементарної обробки думки, і як засіб, зумовлює прийоми розумової роботи і, певною мірою, її досконалість. Мова певним чином пов'язує націю воєдино, є інструментом вираження свободи думки та індивідуального критицизму.

Мода (від лат. – міра, спосіб, правило) панування у певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту й одягу.

Модерн (від франц. modeгnе – новітній, сучасний) – архітектурний стиль кінця ХIХ – поч. ХХ ст., в основу якого покладена динамічність форми, іноді геометрично чіткі ритми будівлі, відмова від ордеру та еклектичних запозичень елементів інших стилів

Модернізм – (від франц. – новітній) – загальна назва течій у мистецтві кінця ХIХ – поч. ХХ ст. Протиставлення нового історичним стилям. Відмова від канонів античного мистецтва. Пошук нових форм, матеріалів, художньої мови. До напрямів модернізму відносять імпресіонізм, постімпресіонізм, символізм, модерн та ін.

Мозаїка (від італ. mosaico, букв. – присвячене музам) – це сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти, керамічних плиток.

Монотеїзм (від грец. monos – один, teos – бог) – релігійна система, яка проголошує ідею єдинобожжя "вищою", однак не змігши позбутися політеїстичних (язичницьких) світоглядних засад, створює безліч "святих", які виконують функції етнічних Богів.

Монументальний живопис – один з видів образотворчого мистецтва, тісно пов'язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв (неодноразово спільно зі скульптурою) в межах єдиного художнього твору. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.

Музика (від грец. букв. – мистецтво муз) – вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових образах. Основні елементи й виражальні засоби музики – мелодія, гармонія, лад, ритм, тембр, темп. За способами виконання музика поділяється на вокальну, інструментальну й вокально-інструментальну. У музиці розрізняють народну (пісенний фольклор, танці, інструментарій) та професійну (камерну, симфонічну, вокально-хорову, театральну).

Мультиплікаційне кіно – вид мистецтва, у якому моделюється екранна дія через "оживлення, одушевлення" малюнку. Звідси ще одна назва цього виду мистецтва – анімація (від лат. "душа").Сьогодні найпоширенішими видами мультиплікації є мальована, лялькова та комбінована.

Націоналізм (від лат. – плем'я, народ) – світогляд і система політичних поглядів, що проголошує пріоритет національних (етнічних) цінностей перед усіма іншими.

Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами окремої нації. Національна культура тісно пов'язана з поняттями "нація", "етнос" і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які складають основу нації і забезпечують подальший національно-культурний процес. До них відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності.

Нація (від лат. natio – народжуватися) – 1) історична спільність людей, яка має такі спільні риси: територію, економічне життя, культуру, мову; 2) сукупність громадян будь-якої держави. У XX ст. відзначалася тенденція до розуміння терміну "народ" як природничого, а не політичного поняття, а нація розглядається як народ державотворчий, тобто політично свідомий і спроможний творити свою державу.

Особистість – людина як суб'єкт суспільних відносин, носій свідомості та системи суспільно значущих якостей, детермінованих конкретно-історичними умовами життя суспільства. Поняття "особистість" слід відрізняти від понять "індивідуум" (одиничний представник людського роду) та "індивідуальність" (сукупність індивідуально-неповторних властивостей, що відрізняють одного індивіда від усіх інших).

Офорт (від франц. eau-forte – міцна вода; азотна кислота). Вид гравюри. У офорті заглиблені елементи зображення досягаються шляхом травлення металу кислотами.

Офсет (від англ. offset, букв. – відгалуження) – спосіб переважно плоского друку, при якому фарба з друкованої форми передається на проміжну гумотканеву пластину, а з неї – на папір або інший матеріал. Використовується для виготовлення плакатів, географічних карт, дитячих книжок тощо.

Пастель (від італ. pasta – тісто) техніка малювання кольоровими олівцями, виготовленими з сухих, порошкоподібних тонко тертих барвників з домішкою скріпляючих або розбілюючих речовин (клей, крейда, гіпс, тальк тощо).

Перший великий суспільний поділ праці – виділення пастуших племен – значно підвищив продуктивність праці і створив можливості для виробництва додаткового продукту й розвитку обміну.

Піктографія – тип письма, де поняття (ідеї) та їхні зв’язки передаються за допомогою зорових образів, схем, спрощених зображень.

Політеїзм (від грец. polіs – багато, teos – бог) – природна релігійна система, язичництво (поганство).

Поп-арт (від англ. – народне, загальнодоступне мистецтво) – модерністська художня течія, яка виникла у другій половині 50-х років XX ст. у США та Великій Британії. Відмовляючись від звичайних методів живопису і скульптури, поп-арт культивує нібито випадкове поєднання побутових предметів, механічних копій (фото, муляж, репродукція), уривків масових друкованих видань (реклама, комікси тощо).

Портик (від лат. – роrticus) – виступаюча перед фасадом будинку відкрита галерея, утворена з колон або стовпів, що підтримують перекриття.

Постімпресіонізм (від лат. – після та франц. – враження), художній світогляд, орієнтований на створення міфопоетичної моделі світу з відображенням філософських і символічних начал буття.

Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. – після та франц. – сучасний) – сукупна назва художніх тенденцій середини XX ст., які пов'язані із радикальним переглядом позицій модернізму і авангарду. Постмодернізм відзначається більшою самокритичністю, і, замість війни із традицією, співіснуванням із нею, стилістичним плюралізмом, проголошенням лозунгу "відкритого мистецтва".

Просвітництво – прогресивна ідейна течія епохи переходу від феодалізму до індустріального суспільства (ХVIІІ – ХІХ ст.).

Раціоналізм (від лат. – розум) – філософський напрям, що визнає розум основою пізнання і поведінки.

Самосвідомість – усвідомлення людиною самої себе, своїх здібностей, якостей, думок, почуттів, інтересів, дій, місця й ролі в природі і суспільстві.

Свідомість – властивий людині спосіб відношення до світу через суспільно вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення матерії.

Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням.

Скань (від давньоруського – витягувати, звивати). – від ювелірної техніки, виготовлення декоративних ажурних предметів з тонкого скрученого дроту. Те ж саме, що філігрань.

Скульптура (від лат. sculptura – різьблення, ліплення, пластика} – вид образотворчого мистецтва, сутність якого становить фізично об'ємне, тривимірне зображення. Основні види скульптури: кругла (статуї, скульптурні групи, статуетки, торси, погруддя, пів фігури та ін.), яка вільно розташовується у просторі і вимагає кругового огляду, та рельєф., який може бути плоскінний (барельєф) і більш опуклий. Плоскінний рельєф, або барельєф (франц. bas-геlief, букв. – низький рельєф) – умовне скорочення реальності до половини її об'єму. Високий рельєф (горельєф) (франц. haut-геlief) – скорочення натури більш половини реального об'єму, яке частинами може переходити і в повний об'єм. Існує також заглиблений рельєф (койланогліф). За своїм призначенням і змістом скульптура поділяється на монументальну (пам'ятники, монументи, монументальні чи меморіальні ансамблі, меморіальні об'єкти) – самостійні архітектурно-скульптурні об'єкти в міському чи природному середовищі; монументально-декоративну, що підпорядковується архітектурному середовищу і служить як декоративний елемент архітектурних споруд (статуї в нішах, на фронтонах, атланти, каріатиди, фризи, паркова скульптура, фонтани); станкову – замкнуті в собі композиції", які є переносними і не пов'язаними з конкретним середовищем.

Смальта (від італ. smalto – емаль) називають кольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків або пластинок, яке застосовується для виготовлення мозаїк.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картини) об'єднує твори самостійного значення, не пов'язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.

Стиль у мистецтві – це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності, що застосовуються у мистецтві. Поняття "стиль" використовується для характеристики етапу у розвитку мистецтва різних художніх напрямків, індивідуальної манери художника. У цьому випадку поняття "напрям", "течія" можна вважати синонімами стилю. Передумовами виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, який переживає суспільство. До деякої міри, можна вважати стиль у мистецтві своєрідним віддзеркаленням епохи, її "візитною карткою".

Субкультура – одне з базових понять культурології; система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча і пов’язана з нею.

Табу – сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей.

Танець (від німецького слова "рух"). Це вид мистецтва, матеріалом якого є поетично осмислені, організовані у часі і просторі рухи і пози людського тіла. Танець може бути пов'язаний безпосередньо з музикою, тоді він називається "хореографія".

Творчість – будь-яка діяльність, результатом якої є творення принципово нового.

Театр (від грец. – theatron) – місце, призначене для видовища, згодом – саме видовище) – вид мистецтва, що відображає дійсність у художніх сценічних образах. Театр – мистецтво синтетичне, поєднує драматургію, творчість актора (франц. aсtеur – виконавець ролі, від лат. асtor – діючий), режисера (франц. regisseur – керуючий), музику, живопис, архітектуру, танці, співи. Театральне мистецтво – самобутня ділянка культури кожного народу. Виникнення театру пов'язане з народною творчістю, трудовими і релігійними обрядами, іграми.

Темпера (від італ. temрега) – фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є натуральні (з води та яєчного жовтка) або штучні (водяний розчин клею з олією) емульсії.

Теракота – випалена кольорова глина, а також неглазуровані вироби; різновид кераміки.

Тотемізм – це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом – певним видом тварин, інколи рослин. Рід носив ім'я свого тотему, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним, предків, мають з ним кровну спорідненість. Тотемові не поклонялися. Його вважали "батьком", "старшим братом", який допомагає людям цього роду. Люди повинні свій тотем оберігати. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем.

Трипільська культура – археологічна культура, відкрита біля с. Трипілля в Україні 1893 р. археологом В. Хвойкою, датується кінцем VI – початком III тис. до н. е. На теренах Румунії ідентична культура має назву Кукутені. Іноді вживають подвійну назву Культура мальованої кераміки.

Українська національна ідея – це усвідомлення самими українцями себе, як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами, власним поглядом на майбутнє України.

Українське бароко – характеризується динамізмом та декоративністю споруд, переважанням у планах і фасадах складних криволінійних форм, перебільшеною пластикою фасадів, великою кількістю рельєфних прикрас, підкресленими ефектами світлотіні та кольору, поєднанням архітектурних форм з декоративним мистецтвом і скульптурою. У період поширення Б. створені грандіозні міські, палацові та паркові ансамблі. Особливим шляхом розвивалося Б. в Україні. Розквіт стилю тут приходиться на 40-50-і рр. XVIII ст. Плани й об'єми композиції будинків відрізняються простотою і структурністю. Декоративні елементи включають переважно архітектурні мотиви й орнаментальне ліплення. На відміну від західноєвропейської архітектури, фасади монументальних споруд декорувалися не каменем, а тиньком з гіпсовими деталями. Контрастні кольори (синій, лазурно-блакитний з білим, жовтий з білим і т. п.) надавали будинкам яскравого, мажорного, оптимістичного колориту. У композиції споруд українського Б. яскраво відбивається прагнення до парадності, розвиненої архітектурної декоративності, розкриття внутрішнього простору. Значне місце в композиції споруджень займали численні колони, напівколони, пілястри, карнизи і пояси, вигадливі фронтони В обрамленні будинків широко використовувалися ліпні орнаменти з яскравим розфарбовуванням, кераміки і майоліки, мальовничі композиції.

Український модерн вдало поєднував українські національні традиції, характерні пропорції української сільської хати та дерев'яної церковної архітектури зі сучасним розумінням зручності. У декорі широко застосовувалися мотиви української вишивки, дерев'яного різьблення, кераміки. У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ринок (Бессарабський) у Києві (1910–1912, архіт. Г. Гай); міська залізнична станція в Києві (1912–1914, архіт. О. Вербицький).

Фетишизм – це віра в надприродні можливості неживих предметів, які нібито здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь, дерево, окремі знаряддя праці, спеціально виготовлений культовий предмет (талісман). Раціональне світосприйняття первісної людини породжувало у неї віру, що ці предмети, як і їхнє зображення, здатні задовольнити всі її прагнення. Так формувалося фетишистське ставлення людини до навколишніх предметів і малюнків.

Філігрань (від лат. filum – нитка і granum – зерно) – від ювелірної техніки, виготовлення декоративних ажурних предметів з тонкого скрученого дроту. Те ж саме, що скань.

Фреска (від. італ. – свіжий) – техніка живопису водяними фарбами по свіжій штукатурці.

Фронтон (від франц. fronton, від лат. frontis – чоло, чільний бік) – верхня частина фасаду будинку, портика або колонади у вигляді трикутникової площини, обмеженої з боків двома схилами даху, а біля основи – карнизом.

Хрестово-купольний храм – класичний тип християнського храму, що склався в архітектурі Візантії. Купол на парусах спирається на 4 стовпи в центрі споруди, звідки розходяться 4 склепінчастих рукави хреста. Кутові приміщення, що утворюються при цьому, перекриваються невеликими куполами або склепіннями. Головну роль у композиції відіграє центральний купол, піднятий на барабані. Склепіння – опукла криволінійна поверхня.

Художній образ – це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ.

Художня мова – сукупність правил й знакових систем, за допомогою яких твориться й передається інформація у мистецтві.

Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні XIX – XX ст., в центрі якої – критика урбаністичної цивілізації.

Черняхівська культура – археологічна культура протослов'янського етносу, відкрита біля с. Черняхів на Київщині 1900 р. В. Хвойкою, датується початком І тис. до н. е. – V ст. н. е.

Шовінізм – 1) агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності; 2) схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.