1.22. Використання вод місцевого стоку.

В зонах періодичної засушливості, до яких відносяться степові і лісостепові райони, крім використання водних ресурсів річок, велике значення мають для зрошення і обводнення води місцевого стоку.

Місцевий стік регулюють двома шляхами: 1) на балках, лощинах, яругах, на невеликих річках споруджують штучні водосховища – ставки; 2) стікаючі із пологих схилів і плато талі весняні води затримують лиманами.

Водосховища і лимани мають величезне значення для забезпечення високих і стійких урожаїв і велике гідрологічне значення в засушливих районах: затримуючи поверхневий стік весною, вони впливають на зменшення весняного водопілля, використовуючи запасену воду на зрошення, посилюють внутрішній вологообіг даної місцевості і грунтове меженне живлення річок. Особливо велике значення цих заходів в поєднанні з захисними лісонасадженнями, ведення правильних сівозмін, снігозатриманням тощо.

Спорудження ставків і лиманів, яке проведене у масовому масштабі, сприяє зміні кліматичних умов засушливих місцевостей, підвищенню зволоження їх, особливо у літній період.

Зрошення на місцевому стоці здійснюється самостійними невеликими системами і тому цілком доступне окремим господарствам і групам господарств. Це зрошення має не суцільний, а вибірковий характер, що особливо відповідає районам періодичної засушливості.

Місце для спорудження водосховища повинно бути вибране з водозбірною площею, достатньою для отримання необхідного стоку і яка забезпечує водосховище найбільшою ємкістю, при мінімальній довжині і об’ємі греблі і мінімальній площі дзеркала води. Це дає найменшу вартість водосховища, мінімальне затоплення корисної сільськогосподарської площі і найкращі умови збереження води і підтримання потрібного санітарного режиму. Під водосховище повинно бути вибране місце з міцною основою греблі і досить водонепроникливим грунтом під ложем водосховища для уникнення втрат води. У випадку водопроникливих грунтів приходиться удаватися до застосування антифільтраційних покриттів (шар глини, ущільнення грунту тощо).

Місцевість, де проводиться зрошення із ставка, поділяється на дві зони: 1) водозабірну зону живлення і 2) зону використання води. В місці з’єднання цих двох зон розташовується водосховище з відповідним (водозабірними спорудами). Перша зона віддає свої води, які стікають з водозбірної площі, у водосховище, друга зона отримує ці води із водосховища і під час поливів віддає грунту і рослинам. Чим вище по балці розташоване водосховище, тим менша водозабірна площа, яка його живить і менша можлива ємкість водосховища, проте, тим більша площа, яка командує водосховищем, а отже більша можливість самостійного зрошення.

Можлива величина зрошуваної площі із водосховища на місцевому стоці визначається при прийнятому режимі зрошення: 1) величиною водозбірної площі і наповненим у водосховищі стоком з цієї площі; 2) наявністю і розташуванням придатних для зрошення земель; 3) прийнятою забезпеченістю зрошення по роках.

При проектуванні водосховища на місцевому стоці необхідно знати: 1) корисний об’єм води, споживання якого із даного водосховища на зрошення і господарські потреби повинно бути забезпечене на р % ; 2) втрати води, які можуть відбуватися на протязі року із даного водосховища на випаровування і фільтрацію; 3) місткість, яку може і повинно мати дане водосховище, щоб гарантувати необхідне споживання води з певною забезпеченістю (р із 100); 4) максимальний притік води у водосховище у періоди паводків (весняного і зливових) з водозбірної площі і умови скиду надлишкового притоку; 5) умови забору води на зрошення; 6) умови замулення водосховища і способи боротьби з ним.

Корисний об’єм споживання води із водосховища визначається величиною площі, яку належить зрошувати, прийнятим складом культур, необхідним режимом зрошення, потребами у воді на обводнення і сільськогосподарське водопостачання району, який обслуговується даним водосховищем.

Режим зрошення і величина зрошувальних норм по роках змінюється в залежності від кліматичних умов, запасів вологи у грунті з весни тощо.

Кожне водосховище має звичайно дві споруди: скидна – для відводу надлишкових паводкових вод і водозабірна – для забору води із водосховища на зрошення і водопостачання.

Для скиду із водосховища всіх надлишкових вод (паводків і злив), які не вміщаються в межах нормальної ємкості водосховища, споруджуються спеціальні скидні споруди – водозливи і водоспуски. При невеликих водосховищах водозливи інколи заміняють боковими водообходами.

Водоскиди при водосховищах є дуже відповідальними спорудами. Неправильне спорудження їх може викликати руйнування всього водосховища.

В межах водосховищ споруджують також донні водовипуски, які використовуються для спуску всього об’єму водосховища.

Для забору води із водосховища на зрошення і водопостачання споруджуються спеціальні водозабірні (водовипускні) споруди.

Якщо вода подається для зрошення схилів балки нижче греблі самотічним каналом, водовипускна споруда будується у вигляді труби.

В невеликих ставках замість труби для випуску води застосовують сифони.

Якщо вода подається на зрошення земель розташованих вище дзеркала води у водосховищі, водозабором являється водоприймальна споруда насосної станції.

Насосна станція може розташовуватися і нижче греблі водосховища і живитися попусками із водосховища.