29. Україна в сучасному міжнародному суспільстві.

Роль і вага нашої держави у сфері міжнародних відносин багато у чому залежить від того, на яких засадах будується її зовнішньополітична діяльність.

Сучасне геополітичне становище України характеризують рівновеликі та суперечливі чинники. Нині Україна — середня за величиною і рівнем розвитку держава, якій поки що однаково далеко як до найбагатших та найпотужніших, так і до найбідніших країн планети. Рубіжна біполярність виявляється в наявності на території України географічного центру Європи в Карпатах і євразійського геополітичного полюса в Криму. Така об'єктивна геополітична реальність фактично перетворює Україну на важливий геополітичний центр, тобто, за словами американського стратега 3. Бжезинського, на державу, значення якої для системи міжнародних відносин полягає не в силі й мотивації її дій, а лише з одного важливого місцеперебування, що має вагомі наслідки, з огляду на потенційну вразливість у цьому регіоні найбільших геостратегічних потуг.

Таблиця. Чинники сучасного геополітичного становища України

Ліві	Центр	Праві
Заперечують Європейський вибір України КПУ: добровільне створення рівноправного союзу братніх народів СПУ: зовнішня політика, вигідна для державних інтересів України, недопущення перетворення України в колонію, в придаток до НАТО, розвиток добросусідських економічних і політичних відносин, передусім зі слов'янським світом	Економічна, політична, військова інтеграція України до Європи. Стратегічна мета — інтеграція до Європейського Союзу, збалансована політика щодо Росії та США, ефективна участь у міжнародному поділі праці з максимальним захистом національних інтересів, перетворення України на потужну регіональну державу	Стратегічна мета: роль України як могутньої консолідуючої сили в межах трьох світів — Європи, Азії, мусульманського Сходу Національний "фронт": захист національного ринку від товарно-грошової агресії з-за кордону, ліквідація залежності від російських енергон

29. Політичні погляди мислителів Київської Русі.

Важливим рубежем у духовно-культурному й політичному житті Київської Русі було введення християнства київським князем Володимиром Великим. У той період зі світосприйняттям і світобаченням поєднувалися мораль, право, суспільно-політичні погляди певних класів і соціальних груп. В умовах середньовіччя стрижнем ідеології була релігія.

Князь Володимир Святославич, як визначний політичний діяч, розумів, що розбудувати державу можна лише за умови міцної релігійної централізації Релігійна реформа Володимира остаточно утвердила християнство як державну релігію Київської Русі. Це мало важливе значення для розширення міжнародних зв'язків руської держави, входження її в лоно могутніх країн раннього середньовіччя.

Основними творами, в яких відображені політичні ідеї, були "Слово про закон і благодать " митрополита Іларіона, “Руська Правда” Ярослава Мудрого, "Повчання дітям " Володимира Мономаха, "Повість минулих літ" літописця Нестора, "Ізборник 1076p " та ін.

Київський митрополит Іларіон (XI ст.) у праці-проповіді «Про закон і благодать» виступив проти рабства, за мир, злагоду між народами, вважаючи їх рівними між собою, за політичну самостійність Київської Русі.

Двома головними концепціями суспільно-політичної думки княжих часів була концепція "богоугодного володаря" (представники ігумен Феодосій Печерський і літописець Нестор) і концепція “князівського одновладдя” (представники - митрополити Іларіон та К.Смолятич).

Праця Володимира Мономаха "Повчання дітям" (1096) - це, насамперед, настанови державному діячеві, князеві, який повинен бути відповідальним, справедливим, мудрим, здатним до протистояння ворогам, утримання в покорі бояр і удільних князів. Володимир Мономах прагнув прищепити дітям християнську мораль, людяність, благочестивість, схильність до науки, стриманість.

Важливе місце у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало "Слово о полку Ігоревім " (XII ст.), у якому розвинена ідея необхідності політичного об´єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби, про виникнення держави на ґрунті суспільного договору між князем і народом.