22. Своєрідність англійського реалістичного роману хіх ст. (ч.Діккенс, в.Теккерей). Складання плану епічного твору на уроці літератури.

Формування реалістичного методу в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов'язане з іменами Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте. Початок реалізму в Англії формально пов’язується з творчістю Ч. Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби “вікторіанства”, тобто часу правління королеви Вікторії (1837-1901). Все це знайшло відображення в англійській критичній літературі. Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.

Ч. Діккенс(7 лютого 1812, Лендпорт — †9 червня 1870, Гейдсгілл) – великий народний письменник, творець англійського, реалістичного роману нового часу. Творча спадщина письменника по праву вважається художнім символом життя Англії періоду вікторіанської епохи. У реалістичних романах, створених Ч. Діккенсом, вікторіанська Англія впізнала себе у всій своїй непривабливій красі. Як художник-реаліст Ч. Діккенс прославився майстерністю тонкого психологічного аналізу і широтою охоплення типових соціальних явищ. Чарлз Діккенс не перший у світовій літературі писав про дітей, однак він вперше подивився на молодь по-новому. Романіст не тільки описував їхні пригоди, як це робилось раніше, а проник у дитячу душу, у почуття та розум маленької дитини. (Основні твори: «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», «Девід Коперфільд», «Крихітка Дорріт», «Барнабі Радж» та ін.)

Одним з таких творів є роман «Пригоди О́лівера Тві́ста»(1837-1839) — другий роман Чарлза Діккенса, в якому англійський письменник, змальовуючи непривабливу дійсність робітних будинків і світу підліткової злочинності, розповідає про незавидну долю хлопчика-сироти Олівера Твіста.

Роман неодноразово екранізувався, а також послужив основою для мюзиклу «Олівер!» та фільму «Олівер!» на його основі.

В центрі уваги роману - трагедія людей, що животіють у робітному домі, керівництво якого вважає їх порушниками закону про бідних, нікчемними ледарями, невдячними тварюками. У другому розділі роману постає колективний образ таких "малих порушників", які вовтузилися цілий день на підлозі, потерпаючи від недостачі харчів та одежі.

Виразно змальовані образи наглядачів. Це місіс Менн, яка, "виховуючи" дітей не лише голодом, а й різками та власним кулаком, при сторонніх лицемірно маскується мало не під рідну матір своїх підопічних. Зате її колега місіс Корні відверто кляне "старих відьом, які навіть померти не можуть, не дошкуливши чесним людям", і взагалі засуджує бідняків, незадоволених своєю долею. Вона гідна свого начальника і майбутнього чоловіка - урядовця Бамбула. Він стверджує, що біднякам потрібно давати саме те, чого вони не потребують.

Показуючи в романі соціальне дно Лондона, письменник бореться за реалістичне і неідеалізоване змалювання злочинців та злочинного світу. Воно полягає у тому, що злочинна банда змальована не лише у всій побутовій конкретності свого "фаху", а й з неабиякою глибиною психологічного розкриття характерів її учасників.

Сюжетна лінія Олівера була б традиційною для англійської літератури, якби не те, що він - байстрюк. Цим Діккенс хотів показати, що діти від "гріховного" зв'язку нічим не відрізняються від дітей, народжених у церковному шлюбі, і можуть мати таку природну чистоту і благородство, що їх не здатні викоренити найпотворніші умови життя.

Діккенс вірив, що людина від природи добра, вірить у перемогу добра над злом. Сила емоційного впливу системи образів роману на читача не просто в їхній загостреній одноплановості, а й у тому, що сутність персонажів розкривається через їхню яскраво індивідуальну лексику, костюм та портрет.

"Олівер Твіст" - перший реалістичний роман не лише в творчості Діккенса, а й в усій англійській літературі критичного реалізму XIX століття. В ньому, як і в інших творах Чарлза Діккенса, виразно відчувається демократизм видатного англійського письменника, звучить його віра у благородство і розум простої людини.

Сюжет

Робітній дім

Олівер Твіст народився сиротою в життя, сповнене злиднів та нещасть, у робітньому домі у безіменному місті (в першій публіції в «Бентліз Міселені» місто називалося Мадфог і було розташоване на віддалі 75 миль на північ від Лондона). Його мама померла при пологах, а батька з невідомої причини не було поряд. За законом про бідних 1834 року піклування про нього взяла на себе держава, і його віддали в дитячу ферму жінці на ймення місіс Менн. Перші 8 років свого життя разом із іншими юними порушниками закону про бідних Олівер провів, отримуючи мало їжі та турботи. У 9 років містер Бамбл, парафіальний бідл, помістив Олівера в робітній будинок, той самий, де працювала перед смертю його мама. Олівер працював там, відчуваючи постійну нестачу їжі, впродовж шести місяців. Одного дня до відчаю голодні хлопці вирішили кинути жереб — той, кому він випаде, повиннен попросити добавки каші. Жереб випав Оліверу, і він, тремтячи, із мискою в руках, висловив знамените прохання: «Будь-ласка, пане, я хочу ще».

Здійнявся великий гвалт. Комітет із добре вгодованих джентельменів, які опікувалися робітнім домом, за обідом, яким можна було б нагодувати могутнього короля, запропонував 5 фунтів стерлінгів будь-кому, хто згодиться взяти хлопця в навчання. Олівер майже дістався жорстокому сажотрусу, але після хлопцевих відчайдушних благань не віддавати його в руки «того страшного чоловіка», лагідний старий радник відмовився підписати документ про опіку. Потім Олівера взяв до себе парафіяльний трунар містер Соверберрі. Він ставився до Олівера краще, бо хлопцеве сумне обличчя робило з нього чудового плакальника на дитячих похоронах. Втім, містер Соверберрі був нещасливо одружений, а його дружині Олівер одразу ж не сподобався, в першу чергу тому, що він сподобався чоловікові. Вона не марнувала нагоди залишити хлопця голодним і приниженим. З Олівера знущалися також інший підмайстер містера Совербері, Ной Клейпол, та служниця Шарлотта, закохана в Ноя.

Поневіряння Олівера досягли вершини, коли одного дня, дразнячись із ним, Ной обізвав поганими словами його маму. Розлючений Олівер накинувся й навіть побив набагато більшого хлопця. Місіс Соверберрі вступилася за Ноя, разом вони приборкали Олівера, а потім змусили містера Соверберрі та містера Бамбла побити Олівера ще раз. Вночі, в своїй кімнатці, Олівер зламався й розридався, а цього він не робив ще змалечку. Врешті-решт хлопець вирішив утекти. Спочатку він тинявся околицями, але потім натрапив на дорожній знак, і ноги привели його в Лондон.

Дорогою до Лондона Олівер зустрічає Джека Докінса, кишенькового злодія, відомого під прізвиськом Спритний Пройда, але невинна душа Олівера завадила йому завбачити в такому прізвиську натяк на нечесність. Пройда пригощає Олівера й розповідає йому, що знає в Лондоні одного пана, який «дасть йому притулок задарма й не спитає решти». Вдячний за несподівану допомогу, Олівер іде з Пройдою до помешкання старого пана. Так хлопець потрапляє в руки відомого злочинця-єврея на ймення Фейгін. Саме про цього старого пана говорив Пройда. Олівер починає жити у Фейгіна разом із його бандою малолітніх кишенькових злодюжок. Він не розуміє, чим вони займаються, йому здається, що вони виготовляють гаманці й носовички.

Згодом, коли гроші почали танути, Олівер разом із Спритним Пройдою та добродушним хлопцем на ймення Чарлі Бейтс виходять на «виробництво носовичків». Олівер надто пізно розуміє справжню суть завдання. Пройда й Чарлі крадуть носовичок у старого пана на ймення містер Браунлоу, й чимдуж утікають. Коли старий зауважив пропажу носовичка, він обернувся, помітив Олівера й побіг йому навздогін. До погоні приєднуються інші люди, Олівера ловлять і приводять до судді. На диво містер Браунлоу змінив свою думку про хлопця, й уже не вірить, що він кишеньковий злодій. На превелике розчарування судді, власник книжкової ятки, який бачив, як носовичка поцупив Пройда, дає свої свідчення на користь Олівера. Оліверу на ту пору стало зовсім зле, й він зомлів у суді. Пан Браунлоу забирає його до себе додому й разом із своєю економкою місіс Бедвін почав про нього піклуватися.

Олівер живе у Браунлоу й, зустрівшись із незвичною для нього добротою, швидко одужує. Проте його щастя недовге. Фейгін, побоюючись, що Олівер може проговоритися про його злочинну банду, вирішує, що хлопця потрібно повернути. Коли містер Браунлоу посилає Олівера заплатити за книги, його перестріває член банди, дівчина на ймення Ненсі, з якою Олівер раніше зустрічався у Фейгіна. Їй допомагає коханець, грубий грабіжник на ймення Білл Сайкс, і Олівера швидко доправляють до Фейгінового лігва. Злодії забирають у Олівера п'ятифунтову банкноту, яку йому довірив пан Браунлоу, й відбирають гарне нове вбрання. Олівер у відчаї, він намагається утекти й пробує покликати на допомогу поліцію, але Пройда, Чарлі й Фейгін безжалісно тягнуть його назад. Тільки Ненсі зберегла до хлопця співчуття, й це уберігає його від побоїв.

Фейгін робить нову спробу втягти Олівера в злочинне життя, змушуючи його взяти участь у пограбуванні. Ненсі неохоче допомагає долучити його до справи, хоча запевняє, що при нагоді постарається допомогти йому. Сайкс, загрожуючи вбити Олівера, якщо він не буде робити, що велено, змушує його пролізти у віконце й наказує відімкнути парадні двері. Проте пограбування не вдалося, Олівера поранили вистрілом із пістолета. Сайкс утікає, а про пораненого Олівера змушені турбуватися люди, яких він намагався пограбувати: Роуз Мейлі, її опікунша місіс Мейлі, яка виховує Роуз як небогу, хоча й не пов'язана з нею родинними зв'язками, та Гаррі Мейлі, син місіс Мейлі, закоханий у Роуз. Роуз переконана в невинності Олівера, забирає його до себе й виліковує.

Таємниця

Тимчасом Фейгіна знаходить таємнича людина на ймення Монкс. Разом вони складають плани, як зруйнувати Оліверову репутацію. Монксу не сподобалося те, що Фейгін не зумів зробити з хлопця злочинця. Тепер вони думають, як завадити йому довідатися про своє минуле. Вочевидь, Монкс Оліверу рідня, хоча про це повідомляється тільки пізніше.

У рідному містечку Олівера містер Бамбл одружився із міс Корні, заможною матроною робітнього будинку, але одруження призвело тільки до сварок і невдоволення. Після однієї із таких сварок він зустрічається із Монксом, який розповідає йому про хлопця на ймення Олівер Твіст. Вони сходяться на тому, щоб викинути в річку медальйон та каблучку, що колись належали Оліверовій мамі. Монкс розповідає про це Фейгіну як про частину плану знищення Олівера, однак їм не відомо, що розмову підслухала Ненсі, яка відразу йде розповісти це Оліверовим благодійникам.

Ненсі соромилася своєї ролі у викраденні Олівера й, боячись за нього, пішла попередити Роуз Мейлі та містера Браунлоу. Далі вона продовжувала зустрічатися з Оліверовими друзями. Проте, одного разу, Сайкс заборонив їй піти на таку зустріч, оскільки вона не говорили прямо, куди зібралася. Фейгін зрозумів, що Ненсі щось крутить, і заповзявся вивідати її таємницю.

Тим часом Ной Клейпол посварився із трунарем паном Соверберрі, украв у нього гроші й вирушив до Лондона. З ним пішла Шарлотта. Ной вступив до Фейгінової банди як Морріс Болтер. На ту пору Спритного Пройду впіймали з украденою срібною табакеркою, судили й заслали до Австралії. Фейгін послав Ноя шпигувати за Ненсі й розвідати її таєминцю. Так він довідується, що вона потайки зустрічається з Роуз та паном Браунлоу. Розсердившись, Фейгін усе розповів Сайксу, перекрутивши все так наче Ненсі доносить на Сайкса, хоча насправді, незважаючи на жорстокісь грабіжника, Ненсі намагалася прикрити його. Розлючений Сайкс побив Ненсі до смерті, але загинув сам, утікаючи від сердитого натовпу через дахи.

Розв'язка

Пан Браунлоу, старий приятель Оліверового батька, змушує Монкса відкрити свою таємницю: його справжнє ім'я Едвард Ліфорд, він брат Олівера від одного батька. Хоча він народився в законному шлюбі, але в шлюбі без кохання. Справжнім коханням їхнього батька була Оліверова мати Агнес. У пана Браунлоу зберігся її портрет, у якому відразу ж кидалася у вічі схожість із Олівером. Монкс довго розшукував батькову дитину, не для того, щоб стати йому другом і братом, а для того, щоб знищити. Браунлоу просить Олівера віддати половину спадщини, дуже незначної, Монксу, щоб у того був другий шанс. Олівер радо згоджується. Монкс емігрує в Америку, де пускає гроші по вітру, знову береться за злочинну діяльність і, вреші, помирає у в'язниці. Фейгіна заарештували й засудили до страти через повішення. Напередодні страти відбувається емоційна сцена — до старого злочинця у Ньюгейтську в'язницю приходить Олівер, де застає Фейгіна у божевільній лихоманці.

Роман закінчується для Олівера щасливо. Роуз Мейлі виявляється сестрою Оліверової мами Агнес. Таким чином вона тітка Олівера. Роуз одружується із своїм давнім кавалером Гаррі, а Олівер щасливо живе із своїм рятівником паном Браунлоу. Ной стає платним інформатором поліції. Містер Бамбл втрачає роботу, і при цьому вимовляє знамениту фразу: «Закон віслюк». Надалі він збіднів і врешті-решт опинився в тому ж робітньому домі, де панував над Олівером та іншими хлопцями. Після вбивства Ненсі Сайксом Чарлі Бейтс став чесним громадянином, перебрався у село й власною працею торує собі шлях до заможності.

Вільям Мейкпіс Теккерей (18 липня 1811 — †24 грудня 1863) — англійський письменник-сатирик.

«Записки Жовтоплюша», «У благородній родині» є насмішкою над тими читачами, які полюбляють світську інтимну хроніку. «Кетрін», «Історія Семюеля Тітмарша і знаменитого діаманту Хоггарта» є пародіями на «ньюгетський роман». Теккерей знімає із злочинного світу не тільки покривало благородства, а і покривало таємничості. Злочинний світ в романах Теккерея виступає таким, яким він є — користолюбним й аморальним.

«Книга снобів, яку було написано одним із них» (1847). «Книгу снобів» можна вважати прологом до найвідомішого твору Теккерея «Ярмарок суєти» (1847). Назва книги включає роман у традицію англійської релігійної літератури. Інші твори «Історія Пенденніса» (1850), «Ньюкоми» (1855), «Історія Генрі Есмонда» (1852), «Вірджинці, але повість із життя минулого століття» (1859) демонструють майстерність Теккерея-реаліста й сатирика.

Складання плану епічного твору на уроці літератури.

Досить поширеним прийомом роботи над епічним твором є складання плану – якщо це роман- то до окремих частин, якщо це повість- можна до всього тексту. Складання плану передбачає гарне знання тексту твору, орієнтації в композиції твору; дана робота привчає учнів стежити ,як рогораються події, як вони між собою пов’зані, учні стежатьЗа своєрідністю побудови твору, особливостями описів, пейзажів, відступів, портретів, авторських характеристик.

Плани бувають різними:

1) за характером діяльності учнів: комплексними, індивідуальними, груповими;

2) за характером завдання (за місцем виконання): домашні і класні;

3) за характером мовностилістичних засобів: цитатний, звичайний, змішаний;

4) за побудовою: прості і складні;

5) за змістом: план сюжету, план епізоду, план окремої частини, план опису. Найпростіший – план до сюжету, ускладненим є план опису.

Під час складання плану можна помітити типові помилки, особливо це стосується учнів середнього віку, яким важко вилучати із тексту головне і оформляти думку, помічається стилістична невправність – дітям важко підібрати лаконічні вислови, здебільшого реченняносять одноманітний характер, багато синтаксичних та граматичних помилок в оформленні плану.

З метою посилити увагу учнів до тексту використовують такий прийом, як розповідь (переказ), близько до тексту.

Розповідь чи переказування буває: стислим, розповідь - витяг, творчий переказ. Така робота сприяє розвитку мовлення школярів, збагачує їхній активний словник.

Переказуванню передує певна робота: вибір епізоду,складання плану уривка, усний переказ за планом.