18. Особливості романтичної поеми (на прикладі творів Дж.Байрона та Адама Міцкевича). Мета й значення позакласної роботи з літератури.

Романтизм — це літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. й існував у літературах Європи й Америки у першій половині XIX ст. Саме слово романтизм є похідним від назв двох середньовічних жанрів — «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які, на відміну від класичних (пізньоантичних), писалися не латиною, а однією з романських мов і, крім того, спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. Пізніше, починаючи з XVII—XVIII ст., під романтичним стали розуміти все дивовижне, незвичайне, таємниче, фантастичне. Наприкінці XVIII ст. німецькі теоретики мистецтва брати Шлегель протиставили романтичне класичному, звідки, у свою чергу, виникло протиставлення романтизму та класицизму. Саме в боротьбі з класицизмом, на ґрунті заперечення його основних ідейних та художніх засад, визначаються теоретичні принципи романтизму як літературного напряму, формуються його ідеологія та естетика.

У центрі художнього зображення письменників-романтиків — винятковий характер у виняткових обставинах. Винятковий характер — це нетиповий, непересічний характер, це особистість незвичайна, не схожа на інших людей, навіть «дивна» з погляду її оточення. У такої особистості часто хвороблива уява, вона схильна до містицизму і самопожертви, її поведінка непередбачувана і фатальна, а світовідчуття наскрізь трагічне. Виняткові обставини, в яких діє такий винятковий герой, — це найчастіше ситуації, пов'язані із загрозою для його життя, це вороже або напіввороже людське оточення, яке не розуміє героя, протистоїть йому, намагається пригнітити його волю, обмежити його свободу. Найчастіше у конфлікті з цим зовнішнім ворожим середовищем герой гине.

Адам Міцкевич — найвизначніший польський поет-романтик і провідний представник європейського романтизму. З його ім'ям пов'язане й остаточне утвердження романтизму в польській літературі. Офіційною датою початку польського романтизму вважають 1822 р., знаменний тим, що цього року вийшла з друку збірка романтичних віршів Міцкевича під назвою «Балади і романси». Перший віршований збірник Міцкевича ("Поезія", т. 1, 1822) став маніфестом романтичного напрямку в польській літературі. Дo 2-го тому "Поезії" (1823) увійшла романтична поема "Гражина", що поклала початок жанру т.зв. польської "поетичної повісті"; написана на сюжет з історії Литви, вона утверджувала подвиг і самопожертву героїчної особистості. До другого тому поезії Міцкевича також були включені 2 і 4 частини драматичної поеми "Дзяди". Перша частина поеми залишилася незавершеною, третя частина з'явилася через десять років і мала самостійний характер. У передмові до другої частини Міцкевич пояснює назву поеми: "Дзяди - це назва урочистого обряду, що його справляє донині простий люд у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять "дзядів", тобто померлих предків". Міцкевича полонила в цьому старовинному обряді не лише романтична таємничість, особлива роль долі у земних справах людей. У перших частинах "Дзядів" уже намічається соціальна схема, що надалі буде основною у творчості Міцкевича.

Творчість Адама Міцкевича відома в Україні з 20-30-х років XIX століття завдяки перекладам і переспівам Петра Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, О. Шпигоцького. Поезією Адама Міцкевича захоплювався Тарас Григорович Шевченко. Згодом його твори переклали Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Микола Бажан, Андрій Малишко та Іван Драч. Переклад архітвору Міцкевича, великої епічної поеми «Пан Тадеуш», який здійснював М. Рильський від середини 1920-х до початку 1960-х рр., одноголосно визнаний фахівцями за найкращу інтерпретацію поеми іншою мовою.

Творчість Байрона, завдяки поетичній пристрасності, волелюбним ідеям, могутньому протестові проти будь-якої тиранії, відіграла значну роль у формуванні багатьох поетів-романтиків. Вона мала певний вплив на розвиток української літератури. Поетом “ве-ликим” і “знаменитим” називав Байрона Т. Шевченко. Нерідко творчість Байрона уявляється вищим і завершеним втіленням романтизму, але це явне перебільшення. Вірніше сказати, що він є зачинателем і провідним поетом однієї з найзначніших течій романтизму, яка була названа його іменем - байронізмом. Це була течія, що склалася в 10-20-х pp. XIX ст., в часи стабілізації буржуазного суспільства, і була бурхливою реакцією на це суспільство і його негоцією. . Поети й митці, що до неї належали, були максималістами в своїх поглядах, вони вира-жали тотальне розчарування в світі, що виник після грандіозних потрясінь і сприймався ними як лихий насміх над ідеалами й сподіваннями, які надихали попередні по-коління. Саме у романтиків цієї течії з'являється різке протиставлення ідеалу й дійсності, яке нерідко вважається універсальною рисою романтизму, нібито притаманною всім його течіям.

Романтична поема “Паломництво Чайльд-Гарольда” створювалась Байроном протягом багатьох років. Перша та друга пісні виникли під час середземноморської мандрівки 1809-1811 рр., які він закінчив після повернення в Англію в 1812 р. Третя пісня написана в Швейцарії в 1816 р., після того як Байрон назавжди покинув батьківщину. Четверта пісня пов'язана з італійським періодом в житті та творчості Байрона і закінчена в 1817 р. Між першими рядками поеми, написаними в Албанії в жовтні 1809 р., та останніми рядками, завершеними у Венеції, пройшло вісім років. Це були роки суворих випробувань для великого поета.Поема Байрона “Паломництво Чайльд-Гарольда” - це ліричний щоденник поета. У ній він показав своє ставлення до життя, свої філософські погляди.Чайльд-Гарольд - син свого часу. Уже в першій пісні поеми він втрачає інтерес до життя і стає самотнім. Світ, який широко розкинувся перед “невгамовним утікачем” і постав у захоплюючій розповіді автора поеми, не і постав у захоплюючій розповіді автора поеми, не розвіює його похмурості, а спонукає шукати сенс життя і проклинати “пороки юних років”. Навіть у коханні Гарольд залишається холодним і похмурим. У пісні про кохання “Інеса” він знемагає від туги і не сподівається, що його зрозуміють.У четвертій строфі Байрон обриває розповідь про свого героя. Картини Лісабона, історичні спогади, розповіді про боротьбу іспанців проти наполеонівських військ відтісняють на другий план образ зневіреного мандрівника.В третій пісні Байрон, повертаючись до образу Чайльда, підкреслює його індивідуалістичну відлюдність.

Мета і значення позакласної роботи з літератури

До масових позакласних заходів з літератури відносимо: проведення Тижня літератури, відзначення ювілею письменника, вечори поезії в школі, літературні ранки та вечори, літературні конкурси та олімпіади, ін.У школах практикується проведення Тижнів літератури. Передбачається на кожен день тижня певний захід, підказаний його темою.

Сприяють літературній освіті школярів літературні ранки для 5-8 класів і літературні вечори для 9-11 класів. Широко практикуються літературні вечори (або літературно-музичні вечори) для старшокласників. Кістяком програми є літературний монтаж (літературно-музична композиція), готуються доповіді й повідомлення учнів, розповіді письменників (можна в грамзапису або на магнітофонну стрічку), вокальні номери, драматичні сцени, вікторини, конкурси та інші розваги.Успіх вечора залежить від оформлення приміщення (сцени і залу). Для кожного вечора бажано виготовити відповідний лозунг, портрет письменника, випустити бюлетень або літературну газету, оформити фотомонтаж, літературну виставку, стенд, тематичний альбом тощо.

метою стимулювання учнів до читання художніх творів вчителі літератури та бібліотекар в позаурочний час проводять читацькі конференції та диспути на матеріалі художніх творів сучасних письменників. Якщо питання на обговорення викликають суперечливі думки в старшокласників, то бажано проводити літературні диспути морально-етичного змісту на матеріалі художніх творів.

Важливу роль у розширенні літературної освіти школярів відіграють літературні олімпіади і конкурси на кращу учнівську письмову роботу з літератури.

Для того щоб спрямувати читацькі інтереси учнів, у кожному класі передбачені уроки позакласного читання. За змістом і формами роботи деякі з них нагадують звичайні уроки літератури. Учні знайомляться з життям і творчістю відомих митців, вчаться аналізувати твори і групи творів, об'єднані тематично. Таким чином проводяться уроки поглибленого вивчення окремих творів й узагальнюючого типу. Але уроки з позакласного читання мають і свої специфічні можливості. Основна їх мета – активізувати читацький досвід учнів, розвивати інтерес до самоспілкування з книжкою.

Вивчення і цілеспрямоване коригування читацьких інтересів учнів, намагання вчителів охопити більшу к-ть творів, які самостійно прочитані дітьми – породило й різноманітні організаційні твори – уроки-вікторини, уроки-конференції, уроки-диспути, уроки-конкурси та ін. У процесі організації позакласного читання необхідно дотримуватися таких принципів: національне спрямування читацьких запитів дітей, диференційований підхід до окремих учнів, врахування їх інтересів, особливостей сприймання худ л-ри, наявності необхідних умінь і навичок, постійне звернення на уроках і в процесі позакласних заходів до їх читацького досвіду, стимулювання активності та ініціативи, тісний контакт з батьками, урізноманітнення форм роботи, що практикуються на уроках поз чич, і дають можливість постійно обмінюватися думками з приводу прочитаного.