34. Роман-антиутопія у світовій літературі хх століття. Методика проведення інтегрованих уроків.

Поява нового жанру роману-антиутопії була основною рисою англійської літератури Xxстоліття. Антиутопія на противагу утопії, що змальовує ідеальне суспільство навпаки попереджає про загрозливі тенденції майбутнього, в результаті спроб штучним насильницьким шляхом зкончструювати якийсь досконалиймсоціальний устрій.

В англійській літературі першим антиутопічним твором є роман О.Хакслі «Чудовий новий світ» (1932р.). Класичним зразком антиутопічного роману вважають «1984» Дж.Оурвелла. В українській літературі прикладом антиутопії був роман В.Винниченка «Сонячна машина».

Ознаки антиутопії:

• змалювання певного суспільства або держави, їх політичної структури;

• зображення дії в далекому майбутньому (передбачається майбутнє);

• поданий світ із середини, через бачення його окремими мешканцями, що відчувають на собі його закони і представлені в якості ближніх:

• показ негативних явищ у житті соціалістичного суспільства, класової моралі, нівелювання особистості;

• ведення розповіді від імені героїв, у формі щоденника, нотаток;

• відсутність опису домашнього житла і родини, як місця, де панують свої принципи і духовна атмосфера;

• мешканцям антиутопічних міст притаманні такі риси, як раціоналізм і запрог­рамованість.

О.Хакслі «Чудовий новий світ». Назву роману аглійський письменник взяв із шекспірівської драми «Буря», де героїня Міранда, потрапивши на чарівний острів, викрикнула «О, чудовий Новий Світ, в яко­му є такі люди!». Проте, в цю обірвану фразу Хакслі вклав значну долю іронії, оскільки змальований ним світ — який завгодно, тільки не чудовий.

Основна тема роману — зображення загального механізму світової держави, чий девіз «Спільність. Ідентичність. Стабільність», зображення духовної деградації людини в умовах насильства.

Ідея — протест проти тиранії і механізованої «Фордовської Америки», викриття і засудження «комуністичного раю», з притаманними йому тенденціями зрівняння, стирання індивідуальності, ідентичності думки.

Дія відбувалася у майбутньому — у 632 p. Е. Ф. Ера Форда брала свій відлік з початку епохального виробництва Моделі Т автомашин Форда. У романі згадалося і минуле, «дофордівський світ», тобто XX ст., коли у кожної людини були батьки, рідний дім, але це не приносило людям нічого, окрім страждань.

Головні події у романі відбувалися у вигаданій Світовій Державі, яка жила за законами і нормами супер’європейської цивілізації:

• позаутробний розвиток ембріона;

• неопавлівське виховання: нелюбов до природи, захоплення всіма видами за­міського спорту, еротична гра між дітьми, формування класової свідомості, читання не лише довідникової літератури.

• Навчання - за принципом гіпнопедії (уві сні)

• Молодість зберігалися до шістдесяти, а потім — кінець.

• Нерозбірливість і вседозволеність статевого життя, «кожен належить іншим».

• Відсутність самотності й індивідуальних розваг, всі жили разом.

• Привчання до стадності і співдії.

• Кондиціювання проти страху смерті; смерть — природний процес.

• Відсутність воєн.

Дітей тут не народжували - штучно запліднені яйцеклітини вирощували у спе­ціальних інкубаторіях. Завдяки різним режимам розвивалися різні особи альфи- високоінтелектуальні лідери, бети, гами і епсілони-мінус-ідіотів, потворні мавпо­подібні істоти, які виконували всю брудну роботу. Від народження дітям прищеплювалися ненависть до нижчих каст і покірність перед вищими. З раннього дитинства малят вже знайомили з еротичними іграми, вчили займа­тися «взаємокористуванням» і отримувати від цього насолоду. І бажано, щоб парт­нери змінювалися якомога частіше. Вірність одній людині не схвалювалася у суспільстві, бо нормою життя у Чудовому Новому Світі була нерозбірливість у зв'язках.

Головний принцип Світової Держави ідентичність суспільства, стадне вихо­вання. Будь-які прояви індивідуальності ще в дитинстві пригноблювалися: дітям під час сну повторювалися «по сто разів три рази на тиждень протягом 4-ох років» рецепти щастя, які стаяли «істиною». «Промиванням мозку», тобто навчанням уві сні, займалася ціла армія гіпнопедів, які в разі дрібних порушень «істини» дали денну дозу соми, легкого наркотику. Простір Чудового Нового Світу замкнутий. За дротяною огорожею існував світ, де людям дозволено жити як дикунам поза впливом супер'європейської цивілізації, але мешканці Світової Держави окрім інтелектуальних кіл, не мали права туди по­трапити. «560 000 квадратних кілометрів, поділені на чотири райони кожний оточений дротяною огорожею під високовольтною напругою. Торкнутися огорожі означало смерть». Це так звані резервації, заборонені зони в пустелі, де дикі люди живуть так, як жило все людство до Ери Форда: вони народжувалися від справжніх батьків.

Одного разу в одну з таких резервацій, яка знаходилася в Нью-Мексіко, поїхали Бернард і Леніна. Бернард Маркс знайшов високе положення в інтелектуальних колах, а тому мав доступ до резервації. Саме він запропонував Леніні поїхати туди на уїк-енд.

В індіанському поселенні Малпайсі вони зустріли дивного дикуна – він не схожий на інших індіанців: у нього світло-сині очі й біла засмагла шкіра,говорив правильною, проте незвичною англійською і постійно цитував Шекспіра. Дикуна звали Джоном. З його вуст Бернард і Леніна дізналися, що він син Лінди, яку привіз сюди Директор Інкубаторія, бо вона завагітніла від нього в результаті помилки із запобіжними засобами.Її прийняли до себе жити дикуни. Але в поселенні Лінда дуже швидко призвичаїлася до горілки, бо у неї не було соми, яка допомагала забути всі проблеми; вела себе вульгарно і легко вступала у зв’язки хз чоловіками, за що індіанці стали її ненавидіти. Не злюбили вони і Джона через його білии колір шкіри. Дізнавшись, що Лінда і Джон нещасливі у поселенні дикунів, Бернард забрав їх із собою у цивілізований світ, сподіваючись хоч якось допомогти їм. Але й у Світовій Державі вони виявилася чужими суспільству, яке сприйняло їх як модну дивину, дикунів. Джон відмовився приймати сому, по­стійно цитував Шекспіра і протестував проти вільного «взаємокористування».

Життя в супер'європейській цивілізації Джона не захопило, він як і раніше, від­чував, що Шекспір, страждання, материнство і Бог— це важливі людські цінності. Його дуже гнітило те, що мати перебувала постійно під сомою, але, незважаючи на це, він часто навідував її у госпіталі для вмираючих і не боявся проявляти свою си­нівську любов і прихильність. Але найбільше Джона вразило те, що його помираюча мати стала об'єктом кондиціювання дітей проти страху смерті. Восьмирічні діти-близнюки «товпилися у ногах ліжка, вдивляючись з дурнуватою цікавістю тварин» в обличчя Лінди, при цьому їм дали солодощів і змусили сміятися.».

Вражений смертю матері, Джон пішов на пункт видачі соми і вмовив людей відмовитися від наркотику. Він намагається знищити коробки із сомою, але розгні­вані дельти трохи не вбили його.

Дикун, не сприйнявши людські пристрасті у Чудовому Новому Світі, вирішив піти від цивілізованого суспільства. Герой поселився на старому покинутому аеро­маяку і вів усамітнений спосіб життя. Він зробив собі лук і стріли для мисливства, розбив територію під сад і час від часу батожив себе, коли відчував пристрасний потяг до Леніни.

Невдовзі, «як стерв'ятники на мертву душу», налетіли кореспонденти; чутки про самопобиття дуже швидко рознеслося по околицях, і натовпи людей, «притягнені чарівним видовищем страждання від болю, привчені до стадності і співдії», почали збиратися і «повторювати несамовиті рухи Дикуна, бити один одного так, як Дикун бив своє власне збунтоване тіло...». Одного разу серед натовпу спостерігачів Джон помітив Леніну, і тоді в пориві злості забив її батогом до смерті.

Коли наступного дня декілька молодих людей приїхав до маяка, то побачили жахливу картину- Дикун повісився. Дикун мертвий — він покінчив життя самогубством. Відчувши на собі страшну загрозу тиранії, зрозумів, що коли людина «в єдиному потоці» втратила себе, свою волю, свою індивідуальність, - це призвело до загальної тра­гедії суспільства.

Зображуючи перекручені і страшні картини майбутнього розвитку людства, Ха­кслі неначе підказував суспільству, що в майбутнє не слід дивитися з особливим оптимізмом, що XXI ст. не стане винятком.

Т.Л. Інтегрований урок - це урок, який проводиться з метою розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у різних науках і відповідних їм навчальних предметах. Під інтеграцією розуміють процес становлення цілісності. Вона дає змогу дитині сприймати предмети і явища цілісно, різнобічно, системно та емоційно.

У процесі підготовки та проведення інтегрованого уроку беруть участь кілька вчителів. Їх завдання полягають у: визначенні змісту та обсягу навчального матеріалу з тих навчальних предметів, які вони викладають, відповідно до поставлених цілей та завдань інтегрованого уроку; вибір форм і методів реалізації навчального матеріалу; виділення об'єктивно існуючих зв'язків між базовими знаннями, які можна інтегрувати. При цьому необхідно враховувати специфіку кожного навчального предмета та його можливостей у розкритті загальних законів, теорій, ідей, які є інтегруючою основою кількох навчальних предметів. Необхідна також координація діяльності та дій учителів у процесі підготовки та проведення інтегрованого уроку. У ролі координатора виступає ведучий учитель з даної проблеми. До його обов'язків входить перш за все конструювання змісту дидактичного матеріалу, визначення його оптимального обсягу й ролі кожного вчителя на уроці, засобів їх взаємодії та активізації діяльності учнів у процесі уроку, раціональної технології реалізації змісту інтегрованого уроку, досягнення мети.

Структура інтегрованого уроку зумовлюється поставленими цілями та завданнями; детермінується змістом навчання, особливостями діяльності вчителів та учнів. Оскільки інтегрований урок - це в основному урок систематизації та узагальнення знань, умінь і навичок учнів, та його оптимальною структурою буде: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; мотивація навчальної діяльності учнів; актуалізація та корекція опорних знань; повторення й аналіз основних фактів, подій, явищ; творче перенесення знань і навичок учнів у нові ситуації; узагальнення та систематизація навчальних досягнень учнів; основних ідей та наукових теорій, предметів, що є складовими інтегрованого уроку.

Технологія проведення інтегрованого уроку може бути різною. Це залежить від цілей, завдань і змісту уроку, способів діяльності, ситуацій, що виникають у процесі його проведення. Традиційно вона така: повідомлення теми, ознайомлення учнів з цілями та завданнями уроку, вступне слово ведучого вчителя чи учня (групи учнів), спілкування вчителів та учнів, коментарі, доповнення, опанування, рецензування, підбиття підсумків уроку.

Важливу роль у підвищенні ефективності інтегрованого уроку відіграє його навчально-матеріальне та технічне оснащення (демонстраційні матеріали та прилади; матеріали для проведення дослідів, спостережень; аудіовізуальні засоби, таблиці, графіки, схеми, алгоритми, інструкції, тренажери, дисплеї).