Рівень а

7 Питання

Важливе значення серед архаїчних норм права мають норми-заборони, чи табу, закорінені на рівні підсвідомості і діючі швидше по фізіологічному механізму. Як викид адреналіну в кров приводить до підвищення тиску, так порушення табу деколи приводить архаїчного людини до психогенної смерті. В.В. Бочаров, посилаючись на дослідників архаїчних суспільств, говорить про те, що вони "були свідками психогенної смерті тубільців, причиною якої були емоційні переживання, пов'язані з порушеннями ними норм поведінки". Табу реалізуються в цих суспільствах на несвідомому рівні. Про це свого часу писав 3. Фрейд: "Отже, справа йде про цілу низку обмежень, яким піддаються ці первісні народи: то одне, то інше заборонено невідомо чому, а їм і в голову не приходить замислитися над цим; вони підкоряються цьому як чогось само собою зрозуміле і переконані , що порушення само спричинить найжорстокіше покарання ". До числа найбільш значимих для архаїчних людей заборон відносяться харчові та сексуальні заборони. Причому ці заборони диференціюються залежно від статі, віку та соціальної позиції індивіда. Порушення табу в архаїчних суспільствах суворо каралося. Дослідник Полінезії М. Стінгл наводить приклад, який ілюструє це положення. Він пише: "Порушити табу (кажуть також" зламати табу ") означало скоїти злочин проти богів, подібне каралося дуже суворо. Часто навіть смертю. На Таїті, наприклад, табу забороняла рядовому члену суспільства наступати на тінь, що відкидається верховним вождем. Якщо хто- небудь із "смертних" через недогляд торкався до королівської тіні, його тут же, на місці, стратили ". Табу дуже часто можна розглядати одночасно як релігійні і як правові заборони. На синкретично характер табу звертає увагу той же автор: "Система табу в першу чергу відноситься до області полінезійської релігії. Одночасно ця система, що діє на тому чи іншому архіпелазі, була і зборами законів, юридичним кодексом відповідної острівної країни". У науковій літературі зазначається і той факт, що архаїчні табу не завжди були пов'язані з діями, які могли принести реальну шкоду суспільству. Так, французький соціолог Е. Дюркгейм писав: "У чому такі факти, як дотик до предмета табу, до нечистого або освяченому тварині чи людині, вживання деяких видів їжі, Непріношеніе на могилі батьків традиційної жертви, неточне Проголошення ритуальної формули, ігнорування деяких свят і т.д., могли коли-небудь становити соціальну небезпеку? ".

Обрядово-ритуальна практика архаїчних народів виступає засобом наближення людини до ідеалу чи його зреалізації. Обрядова практика давніх українців у всій своїй повноті спрямована на вирішення нагальних запитів у всіх сферах життєдіяльності і виходу до царини ідеалів. Всі види ідеалу давнього населення України включають у себе метафізичний вимір.

Рівень в

15. Свобода совісті

Свобода совісті - це одне з фундаментальних прав і свобод людини, поза якими її нормальне існування не можливе. Водночас це й важлива філософська, правова та релігієзнавча категорія. Тому необхідно зупинитися на сутності цього поняття докладніше. З´ясуємо насамперед зміст понять “свобода” та “совість”, що входять в означену категорію.

Свобода - це важливе філософське поняття, яке характеризує корінні особливості людського буття; це значить, що поза свободою людина вже не може вести повноцінної життєдіяльності. В філософському розумінні свобода постає як відсутність будь-яких перешкод для дій людини. Але оскільки в реальному людському житті таке просто неможливо, то свобода передбачає:

1) усвідомлення необхідності та діяльність особи, що узгоджена із необхідністю;

2) наявність можливості робити вибір відносно змісту та напряму своїх дій;

3) врешті, при наявності двох означених умов – мати можливість змінювати наявну необхідність на іншу, таку, що відкриває перспективи розширення свободи.

Поняття “свободи” передбачає свободу особистості в її діяльності, а також її духовну свободу. Наявність свободи є найважливішою передумовою людського права і можливості самостійно формувати свої моральні принципи, визначати обов´язки, здійснювати моральний самоконтроль і моральну самооцінку своїх вчинків. Якщо позбавити людину свободи, то із неї автоматично знімається будь-яка відповідальність за свої вчинки, адже відсутність свободи означає, що людська поведінка якось та кимсь запрограмована, і, отже, людина тут не при чому.

Прийнято вважати, що совість - це здатність особи здійснювати моральний самоконтроль і самооцінку, нести відповідальність за свої погляди і вчинки перед іншими людьми та суспільством. Вона охоплює самосвідомість і самопереживання людини, без яких немислима її життєдіяльність. Наявність совісті передбачає, що в людській свідомості присутні принаймні два її спрямування: одне – на саму людину із її реальними характеристиками, властивостями, особливостями та вчинками, друге – на вищі та незаперечні норми, взірці, принципи людської поведінки. Якщо людина відчуває прояви чи докори совісті, це значить, що вона співвідносить свої думки та дії із чимось належним, незаперечним, єдино гідним людини. У розуміння совісті вкладається відчуття людиною внутрішньої відповідальності перед собою за свої вчинки, їх оцінка з певних моральних позицій, внутрішній самоконтроль щодо виконання своїх обов´язків перед суспільством та іншими людьми, здатність до морального самовдосконалення. Вона менш за все спирається на примус з боку суспільства та держави, на застосування норм права. Тобто совість передбачає існування в людській свідомості чогось надіндивідуального, вищого, імперативного (наказового). Що це є за інстанція, з позиції якої сумління особа себе оцінює? Звідки вона взялася у свідомості людини? – На ці питання люди різних життєвих орієнтацій та ціннісних установок дають різні відповіді, але вже саме окреслення сутності совісті та механізму її дії дає нам моєливість зрозуміти й сутність права на свободу совісті. По суті ситуація прочитується так: оскільки не існує єдиного, для всіх людей та на всі часи наданого закону людського життя, то кожна людина має право сама обрати, сформувати та використовувати ту систему (шкалу) оцінок, за допомогою якої вона буде сприймати, контролювати та визначати свою поведінку. Ясно, що для релігійної людини мова йде про норми й заповіді, передані Богом (або богами), а її совість є нічим іншим як здавання собі звіту відносно того, якою мірою її життя відповідає божественним настановам.

Прийнято розрізняти трактування проблеми свободи совісті у широкому (філософському) та вузькому (релігієзнавчому) розумінні. У широкому розумінні свобода совісті виступає як можливість і здатність людини вільно, без будь-якого зовнішнього силового тиску, лише за велінням власної совісті обирати незалежну світоглядну позицію і на цій основі робити власний вибір та нести відповідальність за свої вчинки й думки. Свобода совісті у такому значенні є найширшою свободою думки про світ, свободою людини по-своєму розуміти його. Людина може обирати собі той світогляд, який вважає правильним. Тому свобода совісті є цілковитою свободою світогляду. Її складовим елементом буде виступати також свобода релігійних уподобань, що прийнято відносити до вузького (релігієзнавчого) трактування принципу свободи совісті, яка передбачає:

   - 1) право вибирати і сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної;

   - 2) рівність усіх віруючих і невіруючих перед законом;

-          3) рівні можливості для віруючих і невіруючих у користуванні політичними і громадськими правами.

Тому свобода совісті є одним з конкретних проявів свободи особи в суспільстві і є однією із загальнолюдських соціальних і духовних цінностей. Визнання свободи совісті означає разом з тим визнання цінності вільної особистості, її духовного суверенітету, яка у своєму духовному самовизначенні підзвітна лише своїй совісті, а для віруючої людини - Богу, зв´язок з яким є для неї сенсом і метою життя