V. Діяльність адвокатури на західноукраїнських землях

При вивченні питання слід звернути увагу на те, що організа-ція та діяльність адвокатури на західноукраїнських землях мала свою специфіку розвитку. Це пояснюються їхньою історичною відокремленістю від України, їх входженням до складу Австро-Угорщини, Польщі, Молдавського князівства, Туреччини. Об’єд-нання українських земель відбулося лише в першій половині ХХ ст. Для кращого розуміння процесів, які відбувалися в адво-катурі, необхідно активізувати знання з історії України.

Тести для перевірки знань

1. Вважають, що українській адвокатурі передувало:

А) судове представництво;

Б) правозаступництво;

В) ораторство.

2. Професійна адвокатура в Україні сформувалася за часів:

А) звичаєвого права;

Б) польсько-литовської доби;

В) гетьманщини.

3. За польсько-литовської доби захисників не називали:

А) речниками;

Б) адвокатами;

В) прокураторами.

4. За часів польсько-литовського панування діяльність адвока-тури в Україні регулювалася:

А) кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»;

Б) Біблією;

В) Литовськими статутами.

5. Кодифікація українського права закінчилася кодексом «Права, по которым судится малороссийский народ»:

А) 1743 року;

Б) 1843 року;

В) 1643 року.

6. За часів Гетьманщини, згідно із загальним правилом, адво-катами могли бути:

А) повнолітні чоловіки та жінки;

Б) духовні особи;

В) тільки повнолітні чоловіки.

7. Згідно із судовою реформою 60-х років правове регулюван-ня адвокатури здійснювалося:

А) «Судовими статутами»;

Б) «Адвокатськими статутами»;

В) Положенням про адвокатуру.

8. Згідно із судовою реформою 60-х років повірені — це:

А) судді;

Б) прокурори;

В) адвокати.

9. Присяжні повірені повинні:

А) мати вищу юридичну освіту;

Б) мати будь-яку освіту;

В) мати середню юридичну освіту.

10. Присяжні повірені повинні були мати стаж судової роботи або роботи помічника повіреного не менше, ніж:

А) одного року;

Б) трьох років;

В) п’яти років.

11. «Товариш» — це:

А) заступник голови Ради повірених;

Б) помічник голови Ради повірених;

В) приватний повірений.

12. Приватні повірені допускалися до ведення справ:

А) в усіх судах;

Б) лише в тих судах, до яких вони були приписані.

13. Оплата адвокатських послуг клієнтом називається:

А) зарплата;

Б) гонорар;

В) добровільний внесок.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 рік — кінець XX ст.)

У темі розглядається досить великий і, головне, не-стабільний період історії нашої держави. Це доба ре-волюцій, війн, репресій, будівництва соціалізму. Остан-нім у вказаній темі є період формування правової держави в Україні. На всіх цих етапах організація та ді-яльність адвокатури мали свої особливості.

Студентам варто проаналізувати становище адво-катури в кожному із вказаних історичних періодів і за-значити його позитивні та негативні риси.

Особливу увагу доцільно звернути на сучасний етап — етап формування правової держави. Засвоюючи тему, майбутнім фахівцям-юристам слід визначити перспективи розвитку інституту адвокатури в нових історичних умовах.

У темі розглядаються такі питання:

І. Становлення адвокатури в Україні в 1917—1921 роках

Розглядаючи процес становлення адвокатури в Україні після проголошення радянської влади, слід мати на увазі, що такі істо-ричні умови виникли вперше в історії розвитку людства. При-сяж¬ну й приватну адвокатуру було ліквідовано. Республіка Рад надавала кожному, кому виповнилося 18 років, можливість бути обвинувачем або захисником у суді чи на попередньому слідстві. Це був період інтенсивного реформування адвокатури, і студентові треба вміти об’єктивно аналізувати здійснені реформи. Нормативні акти, що регулювали становлення та діяльність адвокатури, приймалися досить часто: 1918 року прийнято Постанову Народного Секретаріату «Про введення народного суду», 1919-го Радою народних комісарів України затверджено «Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР», 1920 року — Положення про народний суд УРСР, 1922-го — Положення про адвокатуру Української РСР.

Студенти повинні знати основні обов’язки членів колегії ад-вокатів, передбачені цим Положенням.

1924 року затверджено Основи судоустрою СРСР і союзних республік, 1927-го — НКЮ запроваджено інститути стажистів і практикантів.

ІІ. Колективні форми організації праці в адвокатурі кінця 20-х — середини 30-х років

Спираючись на знання з історії та аналізуючи економічні й політичні передумови, що склалися в СРСР і відповідно в УРСР наприкінці 20-х — у середині 30-х років, студенти повинні дійти висновку, що ці передумови сприяли створенню найоптимальні-ших колективних форм роботи адвокатури. У цей період прийня-то Постанову НКЮ «Про реорганізацію колегій захисників», По-ложення про колективні форми роботи колегій захисників, Положення про судоустрій, Положення про форми роботи юри-дичних консультацій. Студентам необхідно знати основні засади цих нормативних документів.

ІІІ. Положення про адвокатуру 1939 року

Положення про адвокатуру 1939 року відіграло неабияку роль у розвитку радянської адвокатури. Воно визначило завдання адвокатури, структуру, порядок прийому та виключення з колегії адвокатів, а також окреслило дисциплінарну відповідальність.

Студенти повинні знати історичні та правові передумови при-йняття цього нормативного акта, його основні положення та зна-чення.

ІV. Адвокатура в період окупації 1941—1944 років

Передусім студентові слід зосередити увагу на особливостях діяльності адвокатури в період окупації України фашистською Німеччиною: в армії, на окупованих територіях, одразу після зві-льнення. Для цього варто ознайомитися з основними норматив-ними документами того часу: Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про військовий стан», листом НКЮ СРСР «Про призна-чення захисту на вимогу судів».

Значний вплив на розвиток адвокатури мало возз’єднання За-карпатської України з Радянською Україною, яке відбулося 1944 року. Народною Радою Закарпатської України 1945 року прийнято такі документи, як декрет «Про організацію роботи на-родної адвокатури», «Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури», розпорядження «Про таксу ад-вокатів та їхніх заступників». Але після утворення Закарпатської області 24 січня 1946 року на її території було запроваджено за-конодавство УРСР.