Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки)

Вивчаючи цю тему, студенти повинні ознайомитися з історією адвокатури в Україні другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Слід звернути увагу, що розвиток цього інституту залежав від того, в якій частині України, під впливом яких історичних умов цей процес відбувався, а також зважити на особливості змін в адвокатурі та пов’язаних з нею відносин залежно від території та пе-ріоду розвитку.

У темі розглядаються такі питання:

І. Судове представництво як початок української адвока-тури

Вивчення цього питання передбачає активізацію знання з іс-торії (доба Київської Русі), цивільного та процесуального права, теорії держави й права. Слід проаналізувати такі поняття, як представництво, повноваження представника за чинним законо-давством, припинення представництва, процесуальний статус представника, і дійти висновків про їхнє історичне походження. Звичай, звичаєве право відігравали значну роль у формуванні елементів адвокатури в процесі її зародження. Розглядаючи яви-ща, що стали підвалинами зародження адвокатури України, сту-денти повинні порівняти поняття судового представництва на початку розвитку української адвокатури й представника в чин-ному нині законодавстві.

ІІ. Адвокатура за польсько-литовської доби

Студентам доцільно проаналізувати історичні процеси поль-сько-литовської доби. Слід пам’ятати, що входження українських земель до Речі Посполитої мало загалом негативне значення для розвитку суспільно-політичних відносин і державності України, але щодо формування засад правової системи України, то тут простежується певний позитивний вплив. Характерним стає здійснення захисту професійними юристами, проте ще не визначено нормативно, хто може бути захисником. Захисників називають прокураторами, або речниками. Суттєве значення для детального регулювання судового захисту мали Литовські статути (особливо третій) і Магдебурзьке право.

ІІІ. Адвокатура України в часи Гетьманщини

Зауважимо, що в часи гетьманщини (1648 рік — кінець ХVІІІ ст.) на території українських земель продовжували діяти Литовські статути та Магдебурзьке право. Однак через свою чужорідність вони не могли заповнити правове поле, й тому в першій половині ХVІІІ ст. розпочалася кодифікація українського права. Студент повинен осмислити величезне значення першого кодексу українського права 1743 року — «Права, по которым судится малороссийский народ», розглянути його структуру, а також основні принципи правового регулювання. Слід пам’ятати, що в Кодексі українського права 1743 року вперше вжито слово «адвокат» у значенні «захисник прав сторони». Адвокатами могли бути повнолітні, християнської віри, розумово й фізично повноцінні, світського стану чоловіки. Повноваження в суді адвокат підтверджував документом, виданим клієнтом. Праця адвоката була платною, але були випадки, коли адвокат виконував свої обов’язки безоплатно. За порушення обов’язків до адвоката застосовувалися санкції.

ІV. Адвокатура й судова реформа 60-х років ХІХ ст.

Вивчаючи це питання, необхідно звернути увагу на те, що після проведення судової реформи на початку 60-х років ХІХ ст. адвокатуру в Україні було запроваджено як самостійний правовий інститут. Слід розрізняти значення понять «присяжний повірений» і «приватний повірений», організацію їхньої діяльності. Студенти повинні знати, які повноваження має Рада присяжних повірених. Варто запам’ятати імена визначних діячів української адвокатури того часу, таких як М. Жученко, О. Александров, О. Гольденвейзер.

Після демократичної реформи організації адвокатури у 70-х роках XIX ст. царський уряд почав здійснення реакційних кроків, спрямованих на обмеження досягнень реформи.