
- •1. Будова нуклеїнових кислот. Пуринові і пиримідинові азотисті основи, нуклеотиди, мононуклеотиди.
- •2. Окислювальне перетворення глюкозо-6-фосфата (пентозофосфатний шунт), його значення.
- •3. Основні шляхи перетворення амінокислот в організмі: трансамінування, дезамінування, декарбоксилювання.
- •4. Метаболізм нейтральних ліпідів. Біосинтез триацилгліцеролів в печінці та кишечнику.
- •5. Заг. Уява про процес аеробного окислення – дихання. Етл мітохондрій тварин, його зв’язок з процесами субстратного ф-ня.
- •6. Рівняння Міхаеліса-Ментен. Константа Міхаеліса та макс. Швидкість ферм. Реакції. Конкурентне та неконкурентне інгібування.
- •7. Структура та властивості ферментів. Ізоферменти. Механізм дії ферментів.
- •8. Дихальний шлях. Енергетика переносу електронів. Спряженість окисного фосфорилювання з процесом перенесення електронів.
- •9. Мембранозв'язані етл. С-ми синтезу стероїдів в мх. Мікросомальні етл. Дихальна с-ма мітохондрій.
- •10. Простагландини, тромбоксани і лейкотрієни. Характеристика. Біологічна роль. Молек. Механізм дії.
- •11. Характеристика гістонових та негістонових білків. Ковалентні модифікації. Біохімічні механізми конденсації та деконденсації хроматину.
- •12. Ліпіди. Властивості, розповсюдження, класифікація, значення.
- •13. Коферменти, класифікація і роль, зв'язок з вітамінами.
- •14. Перетворення білків у кишково-шлунковому тракті. Протеолітичні ферменти та їх специфічність.
- •15. Процесінг первинних транскриптів. Механізми сплайсингу рнк. Особливості процесінгу тРнк, мРнк, рРнк у про- та еукаріотів. Регуляція експресії генів шляхом альтернативного сплайсингу.
- •16. Енергетика ферментативних процесів. Енергія активації. Рівняння Арреніуса та Вант-Гоффа; Лейдлера-Скетчарда та Бренстеда-б'єрума.
- •17. Біохімічні основи регуляції клітинного циклу. Роль білка mpf, білків сімейства циклінів, ростових факторів та циклін-залежних кіназ.
- •18. Регуляція метаболізму ліпідів, жирова тканина і печінка в регуляції метаболізму ліпідів, регуляція обміну холестеролу.
- •19. Катаболізм вуглеводів, шляхи розпаду вуглеводів у тканинах, анаеробне перетворення вуглеводів.
- •20. Шляхи регуляції вуглеводного обміну, роль адреналіну та інсуліну.
- •21. Характеристика складних ліпідів, фізіологічне значення.
- •23. Молекулярні механізми проведення регуляторних сигналів. Система вторинних посередників.
- •24. Регуляція вуглеводного обміну. Роль гормонів у вуглеводному обміні. Порушення. Цукровий діабет.
- •25. Перекисне окиснення ліпідів. Регуляція пол. Біологічна активність продуктів пол
- •26. Роль білків в процесі реплікації. Поcтреплікативні модифікації днк. Роль рестриктаз у збереженні „чистоти” ген. Інформації.
- •27. Вітамін в12 – кобаломін. Будова вітаміну. Особливості всмоктування вітаміну в тонкому кишечнику. Транскобаломіни. Біологічна роль, будова в12-коферментів.
- •28. Рівні структурної організації хроматину. Хромосома, теломера та теломеразна активність.
- •29. Загальні шляхи обміну амінокислот: трансамінування, процеси дезамінування та декарбоксилювання.
- •30. Молек механізми проведення і підсилення рецепторного сигналу. Основні теорії рецепції. Вторинні месенджери. Механізми проведення та підсилення рецепторного сигналу.
- •31. Кальмодулін – регуляторний тригерний білок, його участь у роботі месенджерних каскадів.
- •32. Катаболізм триацилгліцеролів та фосфоліпідів
- •33. Класифікація кофакторів та їх характеристика.
- •34. Шляхи катаболізму пуринових та піримідинових основ, кінцеві продукти.
- •35. Кінетика та енергетика мембранного транспорту
- •36. Структура та властивості рнк-полімерази.
- •37. Пасивний та активний транспорт через мембрану.
- •38. Кінетика ферментативного каталізу. Швидкість ферментативних реакцій. Енергія активації.
- •39. Система циклічних нуклеотидів:структура, утворення, роль.
- •40. Гормони підшлункової залози, структура, механізм дії.
- •41. Біологічні мембрани та їх функції. Сучасне уявлення про структуру та функції мітохондрій.
- •42. Утворення моносахаридів. Біосинтез оліго- та полісахаридів.
- •43. Гормони щитовидної залози: структура, біологічна роль.
- •44. Характеристика вітамінів а, е, к. Структура, біологічна роль.
- •45. Транспортна рнк, особливості будови, роль в біосинтезі білка.
- •46. Трансамінування амінокислот, його механізм.
- •47. Транскрипція, ферменти транскрипції і її регуляція. Реорганізація хроматину при транскрипції.
- •48. Рівні організації днк, реплікація днк.
- •50. Роль металів у каталітичній активності ферментів.
- •51. Перетворення енергії в живих системах. Шляхи синтезу атф у клітині.
- •52. Молекулярні механізми проведення регуляторних сигналів
- •53. Гормони. Хімічна будова, фізіологічна роль найважливіших гормонів.Молекулярний механізм дії.
- •54. Цикл ди та трикарбонових кислот (цикл Кребса)
- •55. (№7) Ферменти. Структура ферментів, ізоферменти, механізми дії ферментів.
- •56. Структура та роль нуклеотидтрифосфатів.
- •57. Структура і біологічна роль днк.
- •58. Принцип класифікації і номенклатура ферментів.
- •59. Глюконеогенез - синтез глюкози
- •60. Структура, властивості та класифікації амінокислот.
- •61. Мембрани й міжклітинні взаємодії
- •62. Гідроліз білків в шкт. Внутрішньоклітинне перетворення білків.
- •63. Кінетика гальмування (інгібування) ферментативних реакцій
- •64. Шляхи перетворення ліпідів у клітині
- •65. Вуглеводи, будова, властивості, класифікація і роль у живій природі.
- •66. Основні етапи біосинтезу білка на рибосомах
- •67. Анаеробне перетворення вуглеводів. Спиртове бродіння.
- •68. Характеристика хромопротеїдів. Представники. Гемоглобін і транспорт кисню.
- •69. Білки, структура і біологічна функція. Рівні організації білкових структур.
- •70. Шляхи біосинтезу пуринових та піримідинових основ.
- •71. Характеристика активних центрів ферментів.
- •72. Чоловічі статеві гормони.
- •73. Поняття про кінетику ферментативного каталізу.
- •74. Регуляція біосинтезу білка в клітинах.
- •75. Метаболічний розпад пуринів та піримідинів.
- •76. Метаболізм простагландинів.
- •77. Вітаміни а та d: структуру, значення.
- •78. Структура і біологічна роль рнк. Види рнк.
- •79. Порушення обміну вуглеводів. Цукровий діабет.
- •80. Біосинтез сечовини.
- •81. Регуляція метаболізму ліпідів
- •82. Біосинтез фосфоліпідів.
- •83. Регуляція ферментного апарату клітин.
- •84. Розпад та біосинтез полісахаридів.
- •85. Біосинтез жирних кислот (жк)
- •86. Декарбоксилювання амінокислот, роль амінів
- •87. Біогенні аміни та їх значення.
- •88. Дихальний ланцюг (ланцюг переносу електронів).
- •89. Анаеробне перетворення вуглеводів, глікогеноліз.
- •90. Ейкозаноїди - похідні арахідонової кислоти, класифікація, значення.
68. Характеристика хромопротеїдів. Представники. Гемоглобін і транспорт кисню.
Хромопротеїди – мають у своєму складі забарвлений пігмент – гем. До них відносять гемоглобін (Нb) і міоглобін (Мb) – білки, що переносять О2 і СО2, а також білки, що беруть участь у тканинному диханні (цитохроми, каталаза, пероксидаза); хлорофіл зелених рослин.
Гемоглобін: структура, властивості
Дихальна функція еритроцитів здійснюється за рахунок гемопротеїну гемоглобіну — білка з четвертинною структурою, що складається з чотирьох субодиниць (протомерів), кожен з яких містить поліпептидний ланцюг, зв’язаний з гемом через залишок гістидину. Гем за хімічною структурою являє собою порфіринове кільце, яке складається з 4 пірольних кілець, з’єднаних метиновими містками. В центрі знаходиться атом Fe2+, що приєднується 2 ковалентними та 2 координаційними зв’язками до азоту пірольних кілець. Координаційні зв’язки легко рвуться і дають можливість приєднувати кисень до заліза гема, при цьому валентність заліза не змінюється (на відміну від змінної валентності заліза в цитохромах). У молекулі гемоглобіну по два з чотирьох поліпептидних ланцюгів попарно однакові, його молекулярна маса 64,5 кД.
Види гемоглобіну:
В окремі періоди індивідуального розвитку людини в еритроцитах, що дозрівають, синтезуються різні форми гемоглобіну. Різновид у молекул гемоглобіну мають ідентичні простетичні групи (геми) і відрізняються структурою білкової частини (глобіну). В еритроцитах ембріона міститься ембріональний гемоглобін турою білкової частини (глобіну). В еритроцитах ембріона міститься ембріональний гемоглобін HbF (лат. “foetus” - ембріон), фетальний – гемоглобін плоду і новонародженого складається з 2α- і 2γ-ланцюгів. В крові дорослої людини складає не більш 1,5% всього гемоглобіну. HbF має більшу спорідненість до кисню. У новонародженої дитини його вміст досягає до 80% від загальної кількості гемоглобіну. До кінця першого року життя він майже повністю замінюється на HbA.. У доношених новонароджених дітей HbF складає близько 70%, інша кількість представлена НЬА. Після народження HbF заміняється на НЬА. Наприкінці 2-го тижня НЬА складає близько 50% загальної кількості гемоглобіну. У дітей у віці35-40 днів основна кількість гемоглобіну представлена НЬА. HbA (лат. “adultus” - дорослий) – основний гемоглобін дорослої людини. Складається з 2α- і 2 β -субодиниць (96-99% всього гемоглобіну). HbA2 складається з 2α- і 2δ – субодиниць (до 25% всього гемоглобіну).
Міоглобін – дихальний пігмент м’язової тканини. Він складається з гему та одного поліпептидного ланцюгу. Міоглобін створює резерви кисню в м’язах, де його кількість може досягти 14% від усього кисню організму.
Механізм участі гемоглобіну в транспорті кисню
Завдяки здатності приєднувати молекулу О2 при його високому парціальному тискові і віддавати — при низькому, молекула гемоглобіну виконує свою основну фізіологічну функцію транспортера кисню, приєднуючи його в капілярах альвеол легень (pО2 дорівнює 90-100 мм рт. ст.) та віддаючи тканинам у венозних капілярах, де pО2 дорівнює 25-40 мм рт. ст.
Крива зв’язування гемоглобіном кисню та, відповідно, дисоціації оксигемоглобіну, має S-подібну форму, що свідчить про кооперативний характер процесу. Дійсно, приєднання молекули О2 до першої субодиниці гемоглобіну внаслідок конформаційних змін, що відбуваються, підвищує здатність гемо протеїну до взаємодії з подальшими трьома молекулами кисню. Таким чином, спорідненість гемоглобіну до четвертої молекули кисню майже в 300 разів вища, ніж до першої.
Ступінь оксигенації гемоглобіну залежить від таких факторів:– парціального тиску кисню; – значення pH;– концентрації діоксиду вуглецю;– концентрації 2,3-дифосфогліцерату;
S-подібна кінетика залежності ступеня утворення HbO2 від парціального тиску кисню та (відповідно) його концентрації в крові була розглянута вище. Зазначимо також, що вивільненню кисню з оксигемоглобіну в периферичних тканинах значною мірою сприяє градієнт його парціального тиску в напрямку альвеоли (100 мм рт. ст.) →артеріальна кров (90 мм рт. ст.)→ венозна кров (40 мм рт. ст.) →мітохондрії клітин (0-5 мм рт. ст.). Використання кисню в цитохромоксидазній реакції створює в мітохондріях “кисневий вакуум” (А.Я. Николаєв, 1998), завдяки якому клітини всмоктують атмосферний кисень. Зв’язування гемоглобіном іонів H+ та СО2 зменшує здатність гему до взаємодії з киснем, тобто активність утворення HbO2. Цей негативний вплив зменшення pH та збільшення концентрації діоксиду вуглецю на утворення оксигемоглобіну має назву ефекту Бора. Молекулярні механізми ефекту Бора пов’язані з конформаційними змінами в молекулі гемопротеїну, шо відбуваються при його взаємодії із зазначеними лігандами.
2,3-Дифосфогліцерат — метаболіт, який має каталітичне значення для гліколізу, присутній в еритроцитах у концентрації 5 мМ, що наближається до еквімолекулярної концентрації з гемоглобіном. Важливою біохімічною функцією 2,3-дифосфогліцерату є його здатність зменшувати спорідненість гемоглобіну до кисню.
Цей метаболіт зв’язується з молекулою гемоглобіну в деоксигенованій формі (Hb), протидіючи його взаємодії з O2, тобто утворенню HbO2. Таким чином, наявність в еритроцитах значної кількості 2,3-дифосфогліцерату є важливим регуляторним фактором, що сприяє вивільненню кисню з HbO2 в тканинній ділянці кровообігу.