17. Примусові заходи згідно Глави 7 статуту оон: пр. Підгрунтя, осн принципи застосування на практиці, приклади операцій.

Примусові заходи приймаються РБ у випадках, коли існує загроза миру та безпеці, порушення миру чи здійснюється акт агресії, так коли заходи мирного врегулювання не дали результатів, з метою припинення неправомірних дій державою-порушницею. Рішення РБ про примусові заходи приймаються у звичайному порядку: 9 голосів ЗА, включно із 5 постійними членами. Перед прийняттям заходів РБ може вимагати від держав прийняти тимчасові заходи. РБ обирає заходи невійськового характеру по відношенню до держав-порушниць, якщо ж їх недостатньо приймається рішення про застосування збр сили. Держави-члени ООН зобовязані надати на вимогу РБ, чи на основі домовленостей всі необхідні збр сили, допомогу, та засоби обслуговування, а також право проходу. Попередні домовленості держав з оон передбачають численність, ступінь готовності, розміщення військ, а також характер засобів обслуговування і допомоги. Задля своєчасності таких примусових заходів, члени оон повинні утримування контингенти своїх військ у стані постіної готовності. Численність, ступінь готовності, плани спільних дій та плати застосування збр сил визначаються РБ і воєнно-штабного комітету. Якщо у інших держав виникають певні проблеми у звязку з застосуванням примусових заходів, вони мають право проконсультуватися з РБ стосовно шляхів їх вирішення.

Примусові заходи поділяються на військові та невійськові. До невійськових належать: повне/часткове припинення економічних відносин, транспортних сполучень, роботи систем звязку, ембарго, розрив дип відносин. До військових належать блокада, демонстрація сили, інші операції збройних сил.

Іншою класифікацією є:

1)економічні і торговельні (ембарго, припинення технічного обслуговування),

2)фінансові (замороження іноз активів урядів, обмеження доступу на фін ринки),

3)у сфері переміщення (забарона переміщення окремих груп чи осіб а також будь-яких засобів комунікації за кордон),

4)дипломатичні (повне/часткове відкликання працівників дп з країни, анулювання дип віз),

5)процесуальні (припинення/позбавлення права голосу в мо, позбавлення членства в мо).

Існує також такий вид, як «точкові санкції», які застосовується не до країни, а на певних політичних осіб чи на політ еліту. У такому контексті створюються чорні списки для конкретних політ осіб (такі існували для сомалі, сьєрра-леоне, судан, ліван, ірак, аль-каїда, талібан).

Практика:

1977 – Пд Родезія, ПАР (Рез 418) – ембарго на поставку зброї.

1990 – Кувейт, Ірак (Рез 661) – невійськові заходи, ембарго на товари.

1994 – Гаїті (Рез 917), Руанда (Рез 918: ембарго на поставку зброї)

1992 – Югославія (ембарго), Лівія (Рез 748, 843: заборона повітряних перевезень), Сомалі (Рез 733: ембарго на зброю, заборона виїзду за кордон, замороження активів), Ліберія (Рез 788: ембарго на зброю, на імпорт дерева, замороження активів, заборона виїзду за кордон)

1993 – Ангола (Рез 864: заборона експорту алмазів, продаж обладнання для гірськовидобувної промисловості, продаж і поставка автотранспорту, суден)