Висновки

Ця композиційна частина займає небагато місця в тексті наукової роботи, проте за своїм значенням особливо важлива. Якщо у “Вступі” автор мусить розкрити історію питання, спрогнозувати власні завдання, окреслити проблеми, порушені навколо досліджуваної теми, то “Висновки” повинні містити результати дослідження. При цьому необхідно з’ясувати, що використано з досліджень попередників, а що внесено свого, які проблеми залишаються нерозв’язаними і чому, які можливі перспективи у дослідженні цієї теми.

Не можна “Висновки” подавати як стислий чи розгорнутий переказ того, що зроблено у кожному розділі науково-дослідницької роботи, або ж як звичайний перелік питань, проблем і т.п. Висновки повинні бути узагальненням всього, що дослідив автор, а не переказом давно відомих фактів.

“Висновки” повинні займати 3- 6 ст.

Список використаної літератури

Список літератури логічно доповнює і завершує виконану роботу. Він включає в себе не лише ті роботи, з яких наводилися цитати, але й основні монографії, статті з досліджуваної проблеми, які студент опрацював і творчо використав при написанні роботи. Список літератури розміщується за абеткою.

Правила оформлення наукової роботи

При оцінці наукової (курсової, магістерської, дипломної) роботи враховують не тільки її зміст, але й оформлення. Сюди входить зовнішній вигляд роботи: охайність, грамотність, естетичне оформлення, цитування, правильні посилання на наукові джерела, бібліографія, ілюстрації, додатки тощо. Роботу друкують за допомогою комп’ютера на одній сторінці аркуша білого паперу формату А4, інтервал – 1,5, береги: лівий – 2,5 см, правий – 1,5см, верхній – 2см, нижній – 2см. Обсяг курсової роботи – не менше 30 ст., дипломної та магістерської - не менше 70 ст..

Оформлення роботи починається з титульної сторінки, де обов’язково вказується назва міністерства, вищого навчального закладу, кафедри, назву наукової роботи, прізвище, ім’я по батькові автора, вказується, студентом якого курсу, спеціальності він є; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я по батькові наукового керівника, рік написання.

На другій сторінці подається зміст роботи, зазначається обсяг сторінок кожного із структурних елементів плану. З третьої сторінки власне і починається виклад тексту роботи (вступ).

Заголовки структурних частин роботи “Зміст”, “Вступ”, “Розділи”, “Висновки”, “Список літератури”, “Додатки” друкуються великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (перша велика) з абзацу (5 знаків). Крапка в кінці заголовка не ставиться.

Відстань між заголовком та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервали.

Кожну структурну частину наукової роботи слід починати з нової сторінки.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів здійснюється арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою наукової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, але на ньому № сторінки не проставляється. На наступних сторінках їхній номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Підрозділи нумеруються у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, наприклад 2.3 (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Цитати

Цитати – дослівні уривки із статті, промови, з художнього твору, документа тощо, які наводяться для підтвердження факту чи для пояснення, для ілюстрації до коментарів. Слід пам’ятати, що обов’язок того, хто цитує, точно передати зміст оригіналу. Не можна виривати з тексту вислови, які б суперечили загальній тенденції оригіналу, викривляли його ідейну суть.

Цитувати слід в міру. Надмірне цитування, жонглювання ним, наведення надто великих уривків чужих текстів свідчать про невміння дослідника аргументувати свої твердження, неспроможність самостійно аналізувати літературне чи мовне явище.

Слід засвоїти ряд правил цитування:

1. При виписці з оригіналу абзацу, речення, уривка цитата відкривається і закривається лапками.

2. На місці пропущених слів потрібно ставити три крапки і брати їх у квадратні дужки (на відміну від трьох крапок автора). Частина тексту може бути випущена на початку цитати, в середині чи в кінці її. Не рекомендується робити кілька пропусків слів, висловів в одній цитаті – це може призвести до нечіткості в передачі думки, навіть до її перекручення.

3. Незважаючи на те, чи цитується фраза, що починається з абзацу, чи не з абзацу, початок запозиченого речення записується в рядку основного тексту.

4. Якщо випущено слово чи уривок на початку цитати, що продовжується малою літерою, – після лапок і трикрапки цитата записується з великої букви.

5. Не рекомендується починати цитату зі сполучника.

6. Цитати з віршів у лапки не беруться, сама віршова форма виділяє цитований текст.

7. Є видання, які за певних умов студентові недоступні, але використані в працях інших дослідників. У цьому випадку у виносці слід зазначити: “Цитую за виданням: (далі йде опис роботи, яка використовується: автор, назва і т.д.).

Цитати з неукраїнських видань подаються українською мовою. Якщо ж український відповідник відсутній, то переклад робить сам автор, обов’язково зазначаючи при цьому у посиланнях криптонім: [Переклад мій. – В.К.)]. Назви іноземних джерел у посиланнях не перекладаються.

Найпоширенішою формою посилань на цитату чи невласне цитату (передачу чужих думок власними словами без лапок) є посторінкові виноски. Після закінчення цитати чи без лапок переданої думки вгорі позначають номер цитати, цифру (^{1, 2, 3} і т.д.) внизу сторінки під невеликою рискою дають під тим же номером джерело (за суворими правилами бібліографування). Наприклад:

¹ Кондратюк А. “З вишневого саду”. Науково-художні оповідання. –К.,1991. – С.2.

² Масенко Л. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – С.5.

³ Скоць А. Генієві народу – пролог до “Мойсея” // Дзвін. – 1990. – №8. – С.134.

У тексті науково-дослідницької роботи також можна зазначати посилання на джерела порядковим номером за переліком посилань, виділеним квадратними дужками. У такому разі виноски почергово нумеруються в кінці розділу чи всього тексту роботи.

Якщо студент посилається на якесь видання багато разів, то в кінці першої виноски мусить зазначити: “Далі цитуватиму за цим виданням, зазначаючи у дужках лише том і сторінку”. Наприклад:

¹ Франко І. Захар Беркут. Передмова. Зібр. творів: У 50-ти т. – К.: Наукова думка, 1976-1986. – Т.16. – С.7 (Далі цитуватиму за цим виданням, вказуючи у дужках після тексту том і сторінку).

Якщо потрібно подати на тій самій сторінці кілька цитат з одного і того ж джерела, то другу й наступні цитати у виносці передають словами:

² Там само. – С.134

³ Там само. – С.381.

На інших сторінках назва праці, що вже цитувалася, теж подається скорочено:

¹ Скоць А. Генієві народу – пролог до “Мойсея” … – С.136.

Часто у наукових текстах використовуються загальноприйняті скорочення, наприклад, основні термінологічні поняття. До найпоширеніших скорочень у мовознавчих дослідженнях належать назви словників (наприклад, СУМ – Словник української мови: В 11 т.). Скорочуються також вихідні дані наукової праці (наприклад, К. – Київ; Вища шк. – Вища школа; ун-т – університет). Використовуючи подібні скорочення, немає потреби вносити їх до списку умовних скорочень у кінці роботи або додатково пояснювати їх у самому тексті.