2. Літературна традиція

Мережа опосередкованих національних і міжлітературних генетич­но-контактних зв'язків (сукупність взаємозв'язаних спорідненостей і творчих контактів) творить літературну традицію (лат. traditio – передача). Явище літературної традиції нідерландський дослідник Ян Б. Корстіюс пояснює на такому прикладі: усі, хто вслід за творцем епіс­толярного роману С. Річардсоном вдавалися до цього жанру, перейняли – і не обов'язково від нього самого, а, цілком можливо, від його на­ступників – винайдену ним форму, зокрема спосіб побудови нарації, взаємин між автором, персонажами і читачем. Отож про традицію можна говорити тоді, коли письменник успадковує творчі ідеї не (лише) безпосередньо з першоджерела (а такого першоджерела фактично не існує – кожне «першоджерело» має свої джерела), а (й) через посе­редників.

Тема № 7 Принципи дослідження міжлітературних зв'язків

У своїх працях «Теорія міжлітературного процесу» («Teoria medziliterarneho procesu», 1987), «Діалоги і роздуми про міжлітературність» («Dialogy a reflexie о medziliterarnosti», 1988) словацький дослід­ник Діониз Дюришин (1929-1997) системно виклав концепцію міжлітературності як складного, системного чинника розвитку національного і світового письменства. Звісно, успіх дослідження, здійснюваного в цьому напрямі, залежатиме не лише від (між)літературної ерудиції, естетич­ної та історичної проникливості критика, а й від його теоретичних стра­тегій і гнучкості порівняльно-аналітичних методик.

Внутрішні зв'язки виявляємо під час аналітичного порівняння літе­ратурних явищ, коли помічаємо, що одне з них відгукнулося на поперед­нє явище на рівні тематики, концептуального змісту, композиції чи стилістики. За такого порівняння течій, жанрів, окремих творів, засобів звертаємо увагу на з'ясування того, що спричинило подібність, зокрема шукаємо зовнішніх контактів, які б підтвердили вплив на літературне явище, рецепцію, участь у певній традиції. Виявляємо спершу, в чому подібність, а тоді – в чому відмінність.

На першому етапі порівняльного аналізу здійснюємо пошуки еквіва-лентностей та їхніх причин, встановлюємо класифікацію окремих міжлітературних зовнішніх і внутрішніх контактів, тобто реконструює­мо форми міжлітературної взаємодії. Під час порівняльно-історичного аналізу, заснованого на принципі схожості, відбувається процес нагро­мадження літературних паралелей і аналогій та пошуки їхніх генетич­но-контактних джерел, що звужує рамки порівняльного вивчення. Тому порівняння на основі подібності треба вважати початковою фазою компаративного аналізу, коли збір матеріалу і попередня його класифі­кація фіксують переважно прямі збіги в будові речень, змалюванні літе­ратурних героїв, у сюжетних ходах, композиційних засобах тощо. При­кладом такого підходу Д. Дюришин називає працю французької дослід­ниці Наталі Вулик «Пушкін і Овідій» (1967), у якій авторка виявила сліди впливу Овідія («Метаморфози») в «Циганах», «Борисі Годунові», «Євгенії Онєгіні» О. Пушкіна, порівнюючи деталі, фіксуючи схожість зародження почуттів, аж до аналогічних способів освідчення у формі зворушливих листів. На цьому дослідження й закінчується. І жодних висновків. Ми так і не дізнаємося, що свого вніс Пушкін, чим він ціка­вий для читача \

Аналізуючи низку доповідей про вплив творчості Максима Горького на румунську, білоруську та українську літератури, що були виголошені на V Міжнародному з'їзді славістів, Д. Дюришин зазначив, що порівнян­ня, зроблені в них, відсувають на задній план специфіку тих літератур, на які впливала творчість Горького. А чим же є ці літератури самі собою? І вчений робить справедливий висновок, що для компаративістики дуже важливий не факт впливу розвиненіших літератур на менш розвинені, а те, як літератури сприймають ці впливи, трансформують їх і стають готовими до міжлітературної комунікації, поєднання «впливу» із влас­ною внутрішньою специфікою і традицією.

Розділ ІІІ Порівняльно-типологічний (зіставний) підхід

Ми розглянули генетично-контактні зв'язки, до яких нале­жать різні види літературної спадкоємності, а також безпосереднє твор­че спілкування письменників, ознайомлення з творами інших митців, різноманітні конкретні впливи, рецепції. Це порівняльно-історичний (діахронний, процесуальний) аспект літературних взаємин. Він розроб­лений досить детально, з'ясовано механізми і форми таких спільностей. Поряд із порівняльно-історичним підходом існує й інший - зіставний, типологічний.

Тема № 8 Зіставна компаративістика як частина порівняльного літературознавства

Зіставна компаративістика (на Заході її ще інко­ли називають litterature generale, typologie по-французьки чи general literature, parallel approach, typology по-англійськи) є важливим методо­логічним складником порівняльного літературознавства. Абстрагуючись од генетично-контактних зв'язків, вона співвідносить літературні явища на синхронічній площині, щоби виявити між ними тематичні, образні, жанрові, стильові відмінності й подібності, встановити їхні ближні й від­далені контексти й, нарешті, групувати цей розмаїтий історико-літературний матеріал, типологічно диференціювавши його на певні класи, підкласи тощо. Типологічна систематизація дає змогу глибше пізнати й подумки упорядкувати життєдайний хаос літературного життя й полег­шує читачеві орієнтацію в надзвичайному багатстві мистецьких явищ.

Зіставна компара­тивістика є складовою порівняльного літературознавства, яка відріз­няється від порівняльно-історичного (контактно-генетичного) тим, що, абстрагуючись від історично-генетичних зв'язків між літературними явищами, співвідносить їх на синхронічній площині з двоєдиною метою:

а) виявити і відмінності, і подібності, що дає змогу глибше збагнути їхню структурну й функціональну специфіку;

б) на основі встановлення кон­трастних і аналогічних контекстів упорядкувати історико-літературний матеріал, диференціювавши його на ті чи ті групи, підгрупи тощо.