Тема № 4 Внутрішні контакти. Категорія впливу.

Вищою формою літературних зв'язків є внутрішні зв'язки, які ли­шають слід на структурі тексту-реципієнта (окремого твору чи націо­нальної літератури), виконуючи формо- і змістотворчу роль.

Вивчаючи внутрішньолітературні зв'язки, важливо розрізняти фор­ми спілкування (комунікації). Насамперед це такі взаємозалежні кате­горії, як вплив, запозичення, рецепція та ін. Обсяги цих понять значною мірою збігаються, але відчутними є й змістові акценти у кожного з них.

Категорія впливу. Термін вплив означає процес і результат дії транслятора на реци­пієнта. Транслятором (передавачем, відправником, адресантом), як і реципієнтом (сприймачем, отримувачем, адресатом), можуть бути літе­ратурні явища будь-якого рівня та обсягу: окремий твір, національне письменство, образ, стиль чи будь-який інший елемент мистецької тра­диції.

Впливи можуть стосуватися одного твору, письменника чи групи митців. Тому А. Діма розрізнив упливи індивідуальні та колективні. До перших дослідник зарахував уплив письменника на письменника, на­приклад, Езопа на Лафонтена. Є випадки, коли якась постать має винят­ково великий вплив на формування стилю чи цілого періоду розвитку культури. Такими можемо вважати вплив Вольтера на розвиток гуманіс­тичних ідей у духовному житті Європи XVIII – початку XIX ст. чи вплив Байрона, Шіллера, Гюґо на розвиток романтизму.

Літературні внутрішньо- і міжнаціональні впливи існують не лише на рівні окремих творів, творчих індивідуальностей, національних літера­тур, а й стильових напрямів, жанрових форм, цілих літературних епох.

Зокрема, жанрово-стильові якості барокового мистецтва приваблюва­ли багатьох митців міжвоєнного двадцятиліття і проявилися у «необарокових» тенденціях творчості П. Тичини, Б.-І. Антонича, іспанця Ф. Ґарсії Лорки,. Подібний «погляд у минуле» притаманний і таким явищам, як неоґотика, неокласицизм, неоромантизм, неоавангардизм тощо.

Через те що поняття «впливу» налаштовувало на виявлення однобіч­ної залежності літературного явища від його історичних джерел, воно у XX ст. уточнювалося й доповнювалося, а подекуди й витіснялося інши­ми – ширшими, місткішими, гнучкішими – категоріями, такими як «ре­цепція», «контекст», «міжлітературна комунікація», «інтертекстуальність». Так, розмірковуючи над (інтер)текстуальними ознаками явища впливу, Ігор Качуровський запропонував схему, на підставі якої може­мо судити про зв'язок між двома письменниками:

1. Присвята власних творів.

2. Згадування (у художніх творах, статтях, листуванні): а) імені автора; б) його творів (у цьому разі можна говорити про зв'язок як у плані пози­тивному, так і негативному).

3. Цитування: а) в епіграфах; б) у тексті.

4. Ремінісценції (у вузькому значенні).

(дослідник зауважив, що пункти 2, З, 4 дають підставу говорити про спорідненість лише тоді, коли названі в них явища мають не спора­дичний, а систематичний характер.)

5. Запозичення формальні: а) лексичні; б) у галузі метрики; в) фоніки; г) строфіки; ґ) архітектоніки.

6. Наслідування: а) стилістичні; б) жанрові; в) у галузі формально-техніч­них засобів.

7. Звернення до тих самих чи подібних: а) мотивів; б) ситуацій; в) сюжетів; г) персонажів.

8. Переспіви.

9. Переклади (добровільний вибір матеріалу для перекладу майже завжди свідчить про певну симпатію перекладача до перекладеного твору).

10. Поза властивою художньою творчістю лишаються: а) статті, рецензії та есе про даного автора; б) публікація або редагування його творів (якщо це наслідок вільного вибору).