Тема № 3 Зовнішні контакти, їх різновиди

Різновиди зовнішніх контактів – обмін книгами, творчі взаємини між письменниками, геополітичні чинники, які впливають на літератур­ний процес.

Важливим фактором зовнішніх контактів у літературі можна назвати знання мов – чинник, що безпосередньо визначає інші форми зв'язків і міжкультурний діалог узагалі. Адже саме через мову засвоюється куль­турний текст літератури-адресата, який може впливати на іншу літера­туру - адресанта.

Скажімо, лінія поділу середньовічної Європи на два «світи» - Pax Latina і Pax Orthodoxa – проходила не лише за геополітичними та релігій­ними, а й мовними ознаками. Мовою тодішнього літературного, науко­вого, церковного вжитку була переважно не жива розмовна мова, якою спілкувалися на вулицях Рима, Парижа, Києва, а мова книжна – латина в Західній Європі і старослов'янська (або ж церковнослов'янська чи ста­роболгарська) мова у Східній Європі. Обидві мови-посередниці – кожна у сфері свого впливу – єднали сусідні і віддалені країни у наддержавні й надетнічні культурні спільноти, забезпечуючи вільну циркуляцію літе­ратурних текстів усією територією відповідного «світу». З доби Рене­сансу завдяки діяльності українських латиномовних письменників і та­ких освітніх закладів, як Києво-Могилянська академія, Україна, не полишаючи свого геополітичного становища в Pax Orthodoxa, активніше прилучилася до культурного обміну в Pax Latina.

Або ж візьмімо таку проблему, як поширення в українській літера­турі ідей модернізму наприкінці XIX - на початку XX ст. Яким чином поширювалися ті ідеї в тодішньому українському письменстві? Через посередництво польської й російської літератури або безпосереднє знайомство з французькою і німецькою. Про це свідчать переклади І. Франка, Лесі Українки, В. Щурата, М. Вороного...

В особистому і творчому житті таких поліглотів, як Леся Українка чи А. Кримський, знання мов мало величезну вагу, бо відбилося на еруди­ції, тематиці, стильовому забарвленні їхніх творів. Марко Вовчок - росіянка за походженням, українська письменниця і перекладач з фран­цузької на російську - внесла вклад у всі три літератури \

Прикладів таких творчих імпульсів чимало. «Ревізор» (1836) М. Гого­ля отримав, очевидно, поштовх од комедії Г. Квітки-Основ'яненка «Приезжий из столицьі, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубліковано 1840): в обох випадках приймають несправжнього ревізора. А комедія Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» (1838) є переробкою п'єси Карла Ґольдоні «Слуга двом панам» (1745-1753, поставлено 1796).

До літературних контактів належить листування митців (А. Пушкін –A. Міцкевич, І. Тургенєв – Г. Джеймс). В українському письменстві маємо багато прикладів епістолярних контактів, які передували творчим задумам, бо тільки тоді вони можуть називатися власне літературними контактами. З того погляду цікавими є обопільні епістолярії: Іван Франко – польська письменниця Еліза Ожешко, Ольга Кобилянська – болгарський письменник Петко Тодоров, Василь Стефаник – польський літературний критик Вацлав Морачевський, Ігор Костецький – англо-американські модерністи Томас Стернз Еліот і Езра Павнд. Деякі листи B. Стефаника є мовби ескізами його новел.