Тема 13. Судові витрати і процесуальні строки
Лекція
План
Судові витрати
Процесуальні строки
Нормативно-правові акти:
1. Господарський процесуальний кодекс України. Розділи VІ - VІІ, ст.ст. 44-53
Навчальна література:
1. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред. О.І.Харитонової. – К.: Істина, 2009. – С. 137-161.
2. Горевий В.І. Господарський процес: навчальний посібник / Горевий В.І., Куліш А.М., Чернадчук В.Д. – Суми: Університетська книга, 2009. – С. 64-77
Основні поняття і терміни:
«судові витрати», «державне мито», «витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу». «процесуальні строки»
1. Судові витрати
Судові витрати – це пов»язані з розглядом справи в господарському суді витрати, що складаються з державного мита і витрат, пов»язаних із розглядом справи.
Отже, судові витрати, по-перше, пов»язані із розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства, по-друге, покладаються на сторони, третіх осіб, які заявляють самосійні вимоги на предмет спору; по-третє, мають своєю метою відшкодування державних витрат у сфері господарського судочинства; в-четверте, спонукають учасників судового розгляду справи до врегулювання господарського спору без втручання держави.
Стаття 44 ГПК України встановлює склад судових витрат, до яких віднесені:
1) державне мито;
2) суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом;
3) витрат, пов»язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження;
4) оплати послуг перекладача, адвоката;
5) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
6) інших витрат, пов»язаних з розглядом справи.
До інших витрат належать суми, що підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК); .за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК) тощо.
Державне мито
Державне мито – обов»язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд, пов»язані з розглядом, вирішенням, переглядом господарських справ. Розмір державного мита визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і залежить від характеру та ціни позову.
Згідно ст. 45 ГПК позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України (ч. 1 ст. 46 ГПК). Ставки державного мита та пільги з його сплати встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» у редакції 1993 р.
В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову (ч. 2 ст. 46 ГПК). До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.
У разі об»єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до ст. 58 ГПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється із загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно до вимог кожного з них. Сплата всієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий предмет позову.
У випадку об»єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно із законодавством підлягає сплаті як за ставками, установленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, установленими для розгляду позовних вимог зі спорів немайнового характеру.
Якщо в позовній заяві об»єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов»язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру.
Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом. Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії не можуть бути доказом сплати державного мита. Державне мито сплачується до територіальних органів Державного казначейства України.
Категорії осіб, що звільняються від сплати державного мита, визначені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Вказана норма надає громадянам пільги щодо сплати державного мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців чи інвалідів; це правило не поширюється на громадян-підприємців, тому вони повинні сплачувати державне мито за загальними правилами.
Повернення державного мита.
Згідно ст. 47 ГПК державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках:
1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;
2) повернення заяви або відмови в її прийнятті;
3) припинення провадження в справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді, а також коли позивач не додержується встановленому для даної категорії справ порядку досудового врегулювання спору;
4) скасування в установленому порядку рішення суду, якщо при цьому державне мито було вже стягнуто в дохід бюджету;
5) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Повернення державного мита відбувається на підставі заяви платника. Згідно ст. 47 ГПК господарський суд самостійно чи за заявою сторони в ухвалі, рішенні або постанові, а в тих випадках, коли процесуальні документи не виносилися, - у відповідній довідці зазначає обставини, які є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Така довідка за заявою сторони видається господарським судом першої інстанції.
Статтею 47-1 ГПК розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.
Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов»язані з явкою до господарського суду, у розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».
В основу розподілу судових витрат покладений принцип відповідальності за шкоду тієї особи, яка цю шкоду заподіяла. Тому судові витрати несе особа, яка виявилася неправою у спорі. Розподіл судових витрат здійснюється згідно зі ст. 49 ГПК.
Державне мито покладається:
1) у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник через неправильні дії сторони, господарський суд має право накласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, навіть і у тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов»язані з про розглядом справи, покладаються:
- у разі задоволення позову – на відповідача;
- у разі відмови в позові – на позивача;
- у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір їх відшкодування, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.