Тема 2. Предмет філософії та її характерні риси

Лекція

План

1. Предмет філософії як галузі наукового знання

2. Характерні риси філософського мислення

3. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва

Основні поняття і терміни:

«предмет філософії», «основне питання філософії», «філософське пізнання», «філософське мислення», «світогляд»

Навчальна література:

1. Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Кур лекцій. Навчальний посібник. – Львів. «Новий Світ-2000». – С. 17-21

1. Предмет філософії як галузі наукового знання

Термін "філософія" має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку. Цей термін складається з двох слів: "філо" - схильність, любов, бажання, відданість та "софія" - мудрість, слово, яке буквально значить - казати, промовляти, цілісно, дореч­но. Ще у 19 ст. існував слов'янський термін "любомудріє", який можна вважати дослівним перекладом слова "філософія"'.

Розглядаючи історичні корені філософії, ми вже дали її найперші та найпростіші визначення, проте, на сьогодні не існує якогось єдиного та загальноприйнятого розуміння та визначення предмету філософії. Цей факт має свої виправдані підстави. Якщо у філософії йдеться про пошуки найперших людських життєвих орієнтирів, якщо філософія намагається водночас розробляти виправдані засоби для їх винайдення, то її предмет набуває майже безмежних виявлень. У найпростішому варіанті філософія могла би виконати своє суспільно-історичне призначення тоді, коли вона змогла би співставити між собою світ, з одного боку, та людину, з іншого боку. Окреслити їх основні можливі виявлення і на цій основі сказати людині, що вона є і що їй належить робити у цьому житті та у цьому світі. Проте як світ, так і людина постають незавершеними та змінюваними і майже безмежними у своїх ха­рактеристиках, діях та проявах. Через це і філософія постає багато в чому незавер­шеною, або, як кажуть у науці, "відкритою системою знання".

Справа філософії полягає у тому, щоб чітко зафіксувати те, якими вже проявили себе людина та її дійсність як історично, так. і в їх інтелектуальних осмисленнях. Виконуючи цю справу, філософія водночас вибудовує "стартовий майданчик" для руху у майбутнє, тобто допомагає людині зорієнтуватися у власній реальності та отримати певні інтелектуальні інструменти для подаль­шого життя і діяльності.

Означена "широта" предмету та завдань філософії дозволяє зрозуміти наступні особливості предмету філософії:

1) предмет філософії є історично змінним, оскільки історично змінними по­стають самовиявлення та самоусвідомлення людини;

2) уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити основні характеристики людськості;

3) філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення істо­ричної неперервності людського самоусвідомлення, вона покликана тримати весь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини.

Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів), Це значить, що філософія має свою активно дійову, прак­тичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.

Предмет філософії історично змінювався у зв»язку з розвитком суспільства, всіх сторін його духовного життя, в т.ч. з розвитком науки і самого філософського знання. Філософія виникла стародавньому світі в Індії, Китаї, Єгипті, але своєї класичної форми набула у Давній Греції. За свідченнями античних авторів, слово «філософія» зустрічалось у Піфагора, а в якості особливої науки термін «філософія» вперше був введений Платоном.

Зародження філософії історично співпадає з виникненням наукового знання, з появою суспільної потреби у вивченні загальних принципів буття і пізнання. На наступних етапах формування філософії виникають філософські системи як форма раціонального знання про оточуючий світ. Перші філософи античного світу намагалися відкрити єдине джерело безкінечних природних явищ. Натурфілософія явилася першою історичною формою філософського мислення.

По мірі накопичення наукових знань починається процес диференціації загального знання, виділення математики, астрономії, медицини та ін. наук. Водночас починається процес обмеження кола проблем, якими займалась філософія, виникають такі філософські дисципліни як:

1) онтологія – вчення про буття (або про первоначала усього сущого);

2) гносеологія – теорія пізнання;

3) логіка – наука про форми правильного, доказового мислення;

4) філософія історії;

5) етика;

6) естетика.

Починаючи з епохи Відродження процес розмежування між філософією і окремими науками відбувається більш прискореними темпами. Взаємовідносини між філософією і окремими науками носили суперечливий характер – окремі науки займалися передусім емпіричними дослідженнями, а загальнотеоретичними питаннями цих наук займалася філософія. Проте філософське дослідження теоретичних проблем не спиралося на достатній для цієї мети емпіричний матеріал (який, як правило, ще не був накоплений), тому воно носило абстрактний характер, а його результати часто вступали в протиріччя з фактами. На цьому грунті виникало протиставлення філософії окремим наукам.

В 17-19 ст.ст. створюються енциклопедичні філософські системи, в яких природознавству протиставлялась філософія природи, історії як науці – філософія історії, правознавству – філософія права. Вважалось, що філософія здатна виходити за межі досвіду, давати «понаддосвідне» знання. Проте подібні ілюзії були зруйновані подальшим розвитком окремих наук.

Сучасна наука представляє собою розгалужену систему знання. Кожна окрема наука вивчає певну сферу природних чи суспільних явищ. Філософія вивчає закономірності, які є загальними для всіх явищ природи, розвитку суспільства і людського пізнання. Ці закономірності і являються предметом філософії.

В межах кожної окремої науки існують різні рівні узагальнення, які, при цьому не виходять за рамки певної сфери або аспекту буття. В філософському мисленні саме ці узагальнення спеціальних наук становляться предметом аналізу. Філософія зводить в єдину і універсальну систему знання результати досліджень у всіх галузях знання. Тим самим філософія створює всеохоплюючий синтез універсальних законів буття і мислення.

Основним методом філософського пізнання є теоретичне мислення, що спирається на сукупний досвід людства, на досягнення всіх наук і культури у цілому.

Водночас філософія відрізняється від будь-якої окремої науки передусім тим, що вона є світоглядом. В цьому полягає головна специфіка філософії. Філософія представляє собою науковий світогляд, вона не тільки виражає універсальні закономірності дійсності, але і виражає відношення до неї людей і соціальних груп.

Основне питання філософії є питання про відношення мислення до буття, духовного до матеріального, суб»єктивного до об»єктивного. Що є первинним – матеріальний світ чи свідомість, що чим породжується – свідомість матеріальним світом чи навпаки – в цьому полягає перше сторона основного питання філософії. Залежно від відповіді на це питання, філософські вчення поділилися на два напрями – матеріалістичні (основне начало – природа) і ідеалістичні (дух передував існуванню природи).

Питання про відношення мислення до буття передбачає і з»ясування характеру взаємовідносин між об»єктом і суб»єктом пізнання. Найбільш поширеним є погляд, що матерія – це об»активна реальність, яка існує поза, до і незалежно від свідомості, а свідомість є властивістю високоорганізованої матерії. З цього випливає, що:

1) суспільна свідомість є відображенням суспільного буття;

2) світ може бути пізнаним;

3) знання і поняття є відображенням об»активної реальності.