Заняття 3

1.Поняття і види запобіжних заходів. Форма і зміст заяви про вжиття запобіжних заходів

Відповідно до ст. 43-1 ГПК особа, яка має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Отже, ГПК передбачає особливе право сторони на вжиття запобіжних заходів, які становлять дії, спрямовані на запобігання негативним наслідкам порушення прав та інтересів заінтересованої особи. Крім того, запобіжні заходи можуть забезпечувати подання необхідних доказів.

Стаття 43-2 ГПК передбачає окремі види запобіжних заходів, що забезпечують досягнення мети – подання потрібних доказів, а також запобігання негативним наслідкам, пов»язаним з можливим порушенням прав та інтересів заінтересованої особи.

До них належать:

1) витребування доказів;

2) огляд приміщень, у яких відбуваються дії, пов»язані з порушенням прав;

3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжиті запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Про вжиття зазначених заходів має бути подана заява. Вимоги щодо змісту заяви про вжиття запобіжних заходів містяться у ст. 43-3 ГПК. Відповідно до цих вимог заява має містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їх поштові адреси; документи, що підтверджують стосовно заявника-громадянина статус суб»єкта підприємницької діяльності;

3) вид і суть запобіжного заходу;

4) обставини, якими заявник обгрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів;

5) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;

6) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником.

Отже, заява про вжиття запобіжних заходів має містити обставини, якими заявник обгрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів. Такі обставини мають узгоджуватися з приписами ст. 43-1 ГПК, а згідно п.5 ч. 1 ст. 43-2, ч. 3 ст. 43-4 ГПК – також підтверджуватися відповідними доказами, витребування й оцінку яких здійснює господарський суд за загальними правилами ГПК про докази. Зокрема, заявник має право подати докази, достатні для впевненості в тому, що його право порушується або невідворотно буде порушено, а також докази навності права.

Відповідно до п.11 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 р. № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних із захистом прав інтелектуальної власності» у Декреті Кабінету Міністрів України «Про державне мито» не передбачено розміру ставок державного мита із заяв про вжиття запобіжних заходів. Отже, до внесення відповідних змін до вказаного Декрету господарський суд не має правових підстав для винесення ухвали про залишення такої заяви без руху у зв»язку з тим, що її не оплачено державним митом.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу із заяв про вжиття запобіжних заходів законом не передбачена.

Згідно з п.14 Рекомендацій разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів. Однак вказана норма не зобов»язує господарський суд здійснювати розсилання цих копій. Копії заяви можуть вручатися заінтересованим особам під час її розгляду, здійснюваного згідно ст. 43-4 ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжних заходів, копії відповідної заяви або її відмова від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви.