2. Підстави звільнення від доказування

Процесуальне законодавство передбачає випадки, коли відомості про факти не потребують доказування (ст. 35 ГПК). Це означає, що законом визнаються факти, які хоч і мають значення для правильного вирішення спору, проте не потребують підтвердження доказами.

Незважаючи на те, що такі факти покладені в основу вимог позивача чи заперечень відповідача, сторони звільняються від їх доказування. Факти, про які йдеться в ст. 35 ГПК, є загальновідомими, преюдиціальними, презюмованими, визнаними. Їх наявність означає не тільки звільнення заінтересованих осіб від доказування (доведення), але й заборону їх оспорювати чи спростовувати в даному процесі.

Загальновідомі факти. Загальновідомими є обставини, які об»єктивно існують в матеріальному світі або закріплені в законі. Ними можуть бути стихійні лиха, надзвичайні події, явища суспільного життя тощо.

Для того, щоб певні обставини не потребували доказування з боку осіб, які на них посилаються, суд має визнати, що вони є загальновідомими. Зокрема суд, посилаючись в своєму рішенні на такий факт, повинен зазначити про визнання цього факту загальновідомим.

Преюдиціальні факти. Не потребують доказування також преюдиціальні факти. Такими є факти, встановлені рішенням суду, іншого органу, який вирішує господарські спори, наприклад, третейського суду. Під час розгляду однієї справи, вони не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі особи. Об»в"язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, є вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов»язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. При цьому не мають значення преюдиціального значення оцінювальні судження, зроблені судом під час вирішення іншої справи.

Презюмовані факти. Презюмовані факти, тобто такі факти, які згідно з законом вважаються встановленими, також віднесено до обставин, які не потребують доказування. Прикладом такої презумпції може бути норма ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. (в редакції Закону від 11.07.2001р.), яка встановлює, що за відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Від обов»язку доказувати зазначені факти звільняється одна зі сторін. Інші особи, які беруть участь у справі, таке припущення можуть спростувати в загальному порядку.

Визнані факти. Визнані факти, тобто обставини, які визнаються сторонами, також можуть не доказуватися під час розгляду справи у тому випадку, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Проте у ст. 43 ГПК зазначено, що визнання однією стороною фактів, на які посилається інша сторона, не є для господарського суду обов»язковим, оскільки суд повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, при цьому грунтуватися на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.