2. Характеристика письмових і речових доказів

Як вже вище зазначалося, у ч. 2 ст. 32 ГПК вказаний перелік засобів доказування, який є вичерпним, а саме: письмові і речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників - це повідомлення суду відомих їм обставин, які мають значення для справи. Пояснення оцінюються судом разом з іншими доказами у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть давати пояснення як в усній, так і в письмовій формах. У процесі судового розгляду пояснення даються в усній формі. Пояснення сторін у письмовій формі містяться у позовній заяві та у відзиві на позовну заяву. На вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, мають бути викладені письмово у тому випадку, якщо пояснення, що містяться у зазначених документах, та усні пояснення є неповними, суперечливими, та в інших необхідних випадках.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК).

Документ – це результат відображення фактів, подій, явищ об»єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншого способу на спеціальному матеріалі (папері, фотоплівці, папірусі, пергаменті тощо). Тобто договори, платіжні документи, накладні, висновки державних та інших органів, акти експертизи та інші документи є письмовими доказами. До письмових документів також належать листи, телеграми, якщо вони містять відомості про факти, що мають значення для справи, або відомості, що такі факти спростовують. Наприклад, згідно зі ст. 207 ЦК правочин, в т.ч. договір, вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Письмові докази повинні подаватися в оригіналі або в копії, яка належним чином посвідчена. За загальним правилом належним чином посвідченою копією вважається копія, що посвідчена нотаріально. У встановлених законом випадках копія може бути посвідчена посадовими особами, які наділені таким правом. Підпис посадової особи скріпляється печаткою органу, який така особа представляє. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути посвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, до суду може подаватися посвідчений витяг з нього.

Носіями документів, крім усних пояснень та документів, можуть бути також об»єкти матеріального світу, тобто речові докази (ст. 37 ГПК).

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини. які мають значення для правильного вирішення спору.

Речові докази слід відрізняти від письмових. Якщо інформація про факти міститься в документі, цей доказ є письмовим. Якщо ж інформація про факти підтверджується властивостями документа як предмета, цей доказ є речовим. Такими властивостями можуть бути зовнішній вигляд, внутрішні якості, місцезнаходження та інші ознаки предмета.

Якщо подання доказів до приміщення суду ускладнюється, господарський суд має право провести огляд й дослідження доказів безпосередньо в місці їх знаходження. За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол додається до матеріалів справи (ст. 39 ГПК).

У випадках витребування речових доказів судом, їх безпосередньо направляють до господарського суду. З огляду на конкретні обставини справи, суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати речовий доказ для надання його суду, що має бути вказано в ухвалі про витребування доказу.

Оглядаються речові докази судом безпосередньо на судовому засіданні, за участю присутніх в судовому засідання осіб, які беруть участь в справі і також особисто оглядають речові докази. В разі необхідності такі докази можуть бути надані для ознайомлення також експертам, спеціалістам. Учасники судового процесу, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов»язані з доказом та його оглядом.

У господарській судовій практиці речові докази використовуються досить рідко, оскільки необхідні для з»ясування обставин дані, як правило, фіксуються у відповідних документах. Наприклад, для того, щоб довести факт поставки продукції неналежної якості, немає потреби надавати суду для дослідження саму продукцію. Доказом у даному випадку може бути належним чином складений акт приймання продукції за якістю або висновок експертизи.

Докази повинні бути достовірними. Достовірність – це властивість доказу відображати дійсні обставини справи, які становлять предмет доказування. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення» визначено, що обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими на судовому засіданні. Тобто в процесі дослідження доказів суд здійснює перевірку їх достовірності, на підтвердження чого суд може призначити експертизу.

Стаття 40 ГПК регулює питання, пов»язані з поверненням письмових і речових доказів. Якщо в підприємств та організацій, що подали до господарського суду оригінали письмових доказів, виникла потреба отримати їх назад, вони можуть звернутися до господарського суду з відповідним клопотанням. У такому разі оригінали повертаються після вирішення господарського спору за умови подання засвідчених копій цих доказів. Речові докази, які знаходяться в господарському суді, після вирішення спору повертаються тим підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або передаються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі.