ТЕМА: ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО ЯК ФОРМА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1. Натуральне і товарне виробництво. Товар та його властивості.

2. Гроші та їх функції. Закон грошового обігу.

3. Ринок як спосіб організації товарного виробництва.

4. Розвиток товарного виробництва за сучасних умов.

У попередній темі було розглянуто сутність суспільного виробництва. Було з‘ясовано, що це економічна форма зв‘язку (відносин) між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ у межах певного суспільного способу виробництва.

Економічна форма зв‘язку між людьми (виробничі відносини ) визначається рівнем розвитку продуктивних сил (робочої сили і засобів виробництва). Вона змінюється під впливом їх еволюції.

Основними формами суспільного виробництва є натуральне і товарне господарство.

Мета вивчення теми:

• з’ясування об’єктивних факторів становлення і еволюції товарної форми виробництва як основи ринкової організації економічної системи суспільства;

• аналіз історичного процесу виникнення грошей та їх еволюції;

• розкриття механізму функціонування ринкової економіки та інститутів ринкової інфраструктури.

У результаті вивчення теми студент повинен

знати поняття: товарне виробництво, суспільний поділ праці, гроші, паперові гроші, функції грошей, грошовий обіг, грошова система, банкнота, функції ринку, інфраструктура ринку.

вміти:

• пояснити закономірності еволюції натурального господарства в товарне;

• проаналізувати суть грошей і їхні функції,

• оцінювати позитивні і негативні сторони ринку; розрізняти особливості функціонування різних ринків.

1. Натуральне і товарне виробництво.

ТОВАР ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ.

Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – виробництво благ безпосередньо для задоволення особистих потреб виробника. Виготовлені продукти праці споживались в межах господарств, де вироблялися. За межі господарства виходила незначна частина виготовлених благ. Таким було господарство первісних общин, патріархальних селянських господарств, рабовласницьких латифундій. Воно існує і в деяких країнах й зараз.

Історичними межами натурального виробництва є перший суспільний поділ праці.

Основні риси натурального господарства:

Недоліки: замкненість, малоефективність внаслідок низької продуктивності праці, консервативне, не забезпечує економічного прогресу.

У нього є й позитивні риси: виробляється і споживається у відповідності до потреб, встановлено відносну гармонію з оточуючим середовищем, практично не виникає екологічних проблем.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашні промисли (ковальство, гончарство, ткацтво, столярне виробництво тощо). Елементи натурального виробництва завжди зберігаються там, де є сільське господарство.

Натуральне виробництво панувало у рабовласницькому і феодальному способах виробництва. На товари перетворювалася лише незначна частина продуктів праці.

Поступово під впливом НТП натуральне господарство витіснила більш ефективна форма організації суспільного виробництва – товарна. Вона є пануючою при капіталізмі.

Товарне виробництво – це форма організації суспільного виробництва, за якої продукти виготовляються не для власного споживання, а на продаж.

Матеріальною основою товарного виробництва є:

1) суспільний поділ праці;

2) економічна відокремленість виробників як власників ресурсів і благ.

Суспільний поділ праці - зосередження виробників і регіонів на виготовленні окремих видів продукції. Поділ праці зумовлює обмін продуктами, які стають товарами.

Суспільний поділ праці виник ще в надрах древнього суспільства. Відомі три великі суспільні поділи праці:

перший – скотарські племена відділилися від землеробських (5-7 тисячоліть тому);

другий – відокремлення ремесла як виду діяльності;

третій – відокремлення торгівлі і формування прошарку купців.

Суспільний поділ праці проявляється у формі спеціалізації та кооперації. Це призводить, з одного боку, до відокремлення виробників, а з іншого – до їх взаємозалежності, необхідності обміну між ними продуктами своєї діяльності.

1. Спеціалізація існує у трьох формах:

• Загальний поділ праці (поділ національного виробництва на окремі галузі виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо);

• Частковий – це поділ галузей господарства на окремі підгалузі (наприклад, у промисловості виділяють такі підгалузі як машинобудування, приладобудування та ін.).

• Одиничний поділ праці – це поділ праці всередині підприємства (технологічний процес виготовлення продукції розмежовується на окремі операції).

Поряд з поглибленням спеціалізації у сучасному виробництві спостерігається і зворотній процес – диверсифікація виробництва (розширення номенклатури продукції для зменшення ризику можливих втрат капіталу і зниження доходів.

Поглиблення спеціалізації виробників супроводжується їх виробничим кооперуванням – встановлення довготривалих виробничих зв‘язків між спеціалізованими підприємствами.

Поділ праці збільшує продуктивність праці за рахунок переваг спеціалізації виробників, сприяє посиленню торговельних зв‘язків між людьми та країнами.

Товарне виробництво історично розвивалося за умов різних форм власності.

Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній приватній власності.

Підприємницьке ТВ грунтується на різних формах власності і праці найманих працівників. Виробники самостійно вибирають вид господарської діяльності, вирішують що і скільки виробляти, розпоряджаються виготовленою продукцією на свій страх і ризик.

Державне товарне виробництво – держава є безпосереднім виробником і великим власником. У державні власності є стратегічні та соціально важливі галузі.

Отже, товарне виробництво має такі риси:

1. Суспільний поділ праці.

2. Приватна власність на засоби виробництва.

3. Економічний зв‘язок між виробниками здійснюється у формі обміну товарів. З розвитком товарно-грошових відносин товарний обмін поступово стає регулярною торгівлею.

ТОВАР ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ.

В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. Це різноманітні предмети споживання; предмети праці й знаряддя праці. Товар є клітинкою товарних відносин. У ньому зосереджені всі відносини між людьми у суспільстві. Саме в обміні приховані таємниці ринкової економіки.

Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки – грошей, капіталу, найманої праці та ін. Для того, щоб зрозуміти категорії сучасної економічної системи, важливо пізнати сутність товару.

Товар – продукт людської діяльності, виготовлений не для власного споживання, а для обміну. (Економікс – товаром є будь що, що запропоновано на продаж: земля, корисні копалини, інші продукти природи).

Товаром стає не будь-який продукт виробництва, а той, що спеціально виробляється для відчуження його на ринку за гроші. Товари задовольняють потреби не виробників, а споживачів. Продукт набуває суспільної форми товару під час реалізації на ринку. В принципі товаром може бути все, що купується-продається людьми.

Товар має дві основні властивості: споживну вартість і вартість.

Споживна вартість – здатність товару задовольняти певну потребу людини. Це корисність товару.

Корисність товару залежить від суб‘єктивних уподобань людини. Їх можна формувати (залежно від менталітету і під впливом реклами).

Одні блага задовольняють особисті потреби людей безпосередньо (хліб, картопля тощо), інші – опосередковано (машини, устаткування). В умовах обмеженості ресурсів ці блага є економічними (рідкісними)

Споживну вартість мають і блага, які не створені людиною, але задовольняють її потреби (наприклад, повітря, плоди корисних рослин тощо). Такі блага називаються позаекономічними.

Інша властивість товару – це його вартість. Що таке вартість товару як категорії товарного виробництва? На це питання економісти ХУІІІ-ХХІ ст.. не дають однозначної відповіді.

В ек. літературі є декілька теорій сутності вартості товару:

1. Трудова теорія;

2. Суб‘єктивно-психологічна;

3. Неокласична.

1. Трудова теорія вартості (А.Сміт, К.Маркс,0, Д.Рікардо).

Порівняльними товари стають тому, що всі вони – продукти праці взагалі (затрати енергі, людини)

Вартість – це суспільно необхідна праця, втілена в даному товарі. Величина вартості – це її кількість (кількість суспільно необхідної праці, що потрібна для його виробництва.

Величина вартості товару проявляється і вимірюється суспільно необхідним робочим часом (час, необхідний для виготовлення якої-небудь споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в даносу суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці0.

Зовнішньо вартість проявляється у формі мінової вартості – це кількісне співвідношення, пропорції обміну. Мінова вартість виражається у ціні.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару.

У західній економічній літературі теорія трудової вартості має небагато прихильників.

2. Суб‘єктивно-психологічна теорія вартості - теорія цінності (теорія граничної корисності К.Менгер, В.Джевонс, В.Парето – австрійська школа політекономії)

Цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі (закон спадної граничної корисності – гр.кор.1-ї речі – максимальна).

Більшість сучасних економістів не поділяє суб‘єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва. Проте гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку.

3. Неокласична теорія сутності вартості товару (А.Маршал, П.Самуельсон та ін.)

Ця теорія вважається економістами найбільш прийнятною ( найбільш детально опрацьованою). Вартість товару містить у собі витрати, пов‘язані з відтворенням речового й особистого капіталу. Вартість пов‘язана із так званою вартістю втрачених можливостей (проблема вибору – межа виробничих можливостей (вартість товарів чи ресурсу, від яких відмовилися,КВМ, яку ми вже розглядали). Виробничі ресурси є взаємозамінні.

Закон вартості (згідно трудової теорії) – товари повинні вироблятися у відповідності до суспільно необхідних витрат праці(визначається у промисловості середніми умовами виробництва0, у сільському господарстві – умовами господарювання на найгірших землях).

Закон вартості (згідно неокласичним підходам). Вартість товару встановлюється на рівні, за якою гранична корисність товару дорівнює граничним витратам на його виробництво (умова максимізації прибутку).

Функціонування товарного виробництва пов‘язане з приватною власністю на ресурси, використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею.

У такій господарській системі поведінка кожного учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами(кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень Ринок функціонує як механізм узгодження (координації) інтересів.

Отже, товар є складною економічною категорією, у який втілено всю сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві.