С.Р. Ринок позичкового капіталу та рівновага між інвестиціями та заощадженнями

В основі кейнсіанського підходу до функції інвестицій в основний капітал лежать три передумови. По-перше, коли хтось інвестує, то він орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестування. При цьому під чистим прибутком Кейнс розумів чисту виручку, яка залишається після відшкодування поточних витрат та амортизаційних відрахувань.

По-друге, оскільки інвестиції приносять результати не в тому періоді, в якому вони здійснюються, а в майбутньому, то необхідно спиратися на прибуток, який очікується отримати протягом всього строку служби основного капіталу. Кейнс звертав на це особливу увагу, оскільки до нього дане питання не мало чіткого вирішення. Висновок про використання очікуваних прибутків враховує фактор часу і тому зумовлює необхідність дисконтування майбутніх прибутків, тобто визначення їхньої теперішньої вартості. Кейнс оцінював це як вплив майбутнього на теперішнє.

По-третє, об’єкт інвестування Кейнс називає капітальним майном. Визнаючи вартість капітального майна він враховує не вартість його придбання, а його відновну вартість. Вона, як відомо, зумовлюється витратами на його заміщення, які в майбутньому можуть зростати у зв’язку зі зростанням цін.

Оскільки метою інвестування є збільшення прибутку, то це передбачає зіставлення інвестиційних витрат і вигод від інвестування. Попит виникає лише на такі інвестиції, вигоди від яких у формі прибутку перевищують інвестиційні витрати. У Кейнса інвестиційними витратами є вартість капітального майна, а вигодами від інвестування — дисконтована вартість очікуваних прибутків. При їх співставленні Кейнс використовує категорію, яка має назву «гранична ефективність капіталу».

За своїм визначенням гранична ефективність капіталу — це така ставка процента, що врівноважує дисконтовану (теперішню) вартість прибутків, які очікується отримати від використання капітального майна, з вартістю капітального майна. Для формалізації наведеного визначення запишемо рівняння:

, (8.5)

де К — вартість капітального майна (інвестиційного проекту); PR — очікуваний прибуток (чистий); R — гранична ефективність капіталу; t — роки, протягом яких має використовуватися капітальне майно (реалізується інвестиційний проект).

.

Кейнс розрізняв граничну ефективність індивідуального капіталу та граничну ефективність сукупного капіталу. При цьому роль граничної ефективності сукупного капіталу у Кейнса відіграє найвища гранична ефективність індивідуальних капіталів. У числовому прикладі, що розглядається гранична ефективність сукупного капіталу дорівнює 20 %.

Гранична ефективність капіталу є аналогічним інструментом. Дійсно ефективність капіталу залежить від процентної ставки, яка формується на ринку позичкового капіталу. Це означає, що в процесі визначення доцільності вкладання коштів у певний інвестиційний проект кожний інвестор має зіставляти ринкову процентну ставку з граничною ефективністю капіталу.

Якщо ринкова процентна ставка дорівнюватиме граничній ефективності капіталу, тобто і = R^*, то має місце тотожність між дисконтованою вартістю очікуваних прибутків і вартістю капітального майна та забезпечується проста окупність інвестицій без будь-якої вигоди для інвестора. Щоб вкладання інвестицій у відповідний вид капітального майна було вигідним, ринкова процентна ставка має бути нижчою за граничну ефективність капіталу, тобто і < R^*. Згідно з рівнянням (8.5) лише за цих умов дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищить вартість капітального майна, а інвестор крім окупності своїх коштів отримає й додатковий прибуток.

Отже, ми маємо, з одного боку, процентну ставку, яка відображує ринкову ціну інвестицій, з іншого — граничну ефективність капіталу, яка відіграє роль верхньої межі процентної ставки. Чим меншою за граничну ефективність капіталу є процентна ставка, тим більше дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищує вартість капітального майна і тим більшим є попит на інвестиції.

   Зміна процентної ставки одночасно впливає як на заощадження (пропозицію), так і на інвестиції (попит), тільки в протилежних напрямках. Якщо ставка процента зростає, посилюється стимулювання заощаджень та розміщення їх на ринку, тому що на кожну заощаджену грошову одиницю власник одержить додатковий дохід. Одночасно послаблюється стимулювання інвестицій, бо зростуть витрати на кожну одиницю інвестицій. Розглянемо ці залежності на графіку кривих інвестицій та заощаджень (рис. 8.2).

Рис. 8.2.. Криві заощаджень та інвестицій

   Як видно з наведеного графіка, зростання ставки процента (з 6 до 8%) одночасно викликає зміщення точки А в позицію А₂ по кривій заощаджень (ЗЗ), що відповідає зростанню суми заощаджень з 30,0 до 40,0 млрд грн, і в позицію А₃ по кривій інвестицій, що відповідає скороченню обсягу інвестицій з 30,0 до 20,0 млрд грн. Внаслідок цього виникне надлишок пропозиції грошей у розмірі 20,0 млрд грн, який призведе до зростання втрат сімейних господарств та банків від бездохідного утримання зайвих заощаджень та депозитів. Тому всі суб’єкти ринку (фірми, сімейні господарства та банки) будуть заінтересовані в зниженні ставки процента до попереднього рівноважного рівня — позиція А, якій відповідає ставка 6%, а також обсяги заощаджень та інвестицій на суму 30,0 млрд грн. Отже, ринок самостійно відновлює попередню рівновагу попиту і пропозиції.    Якщо з якихось причин обсяг заощаджень зросте незалежно від зміни процентної ставки з 30,0 до 35,0 млрд грн, крива заощаджень зміститься в позицію З₁З₁, а місце її перетину з кривою інвестицій зміститься вправо і вниз (А₁). Виникне надлишок пропозиції грошей у розмірі 5,0 млрд грн, який при збереженні попередньої ставки (6%) призведе до порушення рівноваги економічної системи: на грошовому ринку посилиться тиск у напрямку зниження процентної ставки, на товарних ринках зменшиться попит і з’явиться надлишок товарів, посилиться тиск у бік зниження цін.    Проте процес розбалансування системи буде продовжуватися недовго. Дефіцит попиту на грошові кошти примусить продавців (сімейні господарства та банки) знизити процентні ставки до нового рівня — 5%, що відповідає новому місцю перетину кривих попиту і пропозиції — А₁. За такого рівня процентної ставки інвестиційний попит зросте до рівня пропозиції, тобто до 35,0 млрд грн. Додаткові інвестиційні ресурси (5,0 млрд грн) будуть спрямовані на ринок продуктів, де теж зросте попит і відновиться рівновага на попередньому рівні товарних цін. Отже, у випадку непроцентного порушення рівноваги між збереженнями та інвестиціями механізм грошового ринку теж здатний самостійно її відновити.    Представники кейнсіанської школи заперечують можливість автоматичного вирівнювання заощаджень та інвестицій на тій підставі, що не тільки процентна ставка впливає на їх рух, а й сама ставка процента змінюється під впливом не лише попиту на інвестиції та пропозиції заощаджень. Спираючись на рис. 8.2, можна зробити висновок, що інвестиційний попит зростає в міру зниження процентної ставки. Отже, інвестиції знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничну ефективність капіталу. Виходячи з цього, кейнсіанську функцію інвестицій можно подати такою формулою:

(8.6)

В основі кейнсіанської функції інвестицій в основний капітал лежить гранична ефективність капіталу. Вона визначається такою ставкою дисконту, яка врівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків від інвестування з відновною вартістю капітального майна. Граничній ефективності капіталу протистоїть поточна ставка процента, яка визначається на ринку позичкового капіталу. Попит виникає лише на такі інвестиційні проекти, для яких поточна ставка процента нижча від граничної ефективності капіталу. Чим нижче ставка процента відносно граничної ефективності капіталу, тим більша кількість інвестиційних проектів буде ефективною і тим більшим є попит на інвестиції. Тому у Кейнса інвестиції є спадною функцією від ставки процента, верхньою межею якої є гранична ефективність капіталу. За таких умов крива попиту на інвестиції має від’ємний нахил.

Густав Кассель (1866—1945) — один із відомих шведських економістів,

Серед факторів, що визначають рух торговельно-промислового циклу, Кассель виокремлює норму процента. Якщо відомий очікуваний рівень річних доходів від капітальних благ, то чим нижча при цьому норма процента, тим вища вартість основного капіталу. Тому за тривалого збереження невисокої норми процента підприємці, що укладають будівельні контракти або контракти на інші види робіт, які потребують великого обсягу основного капіталу, можуть сподіватися значних прибутків.

Висока норма процента зменшує вартість основного капіталу, а якщо вона тримається довго, то призводить до скорочення його виробництва. Цієї обставини досить, на думку Касселя, щоб перетворити бум на депресію.

В основі неокласичної функції інвестицій в основний капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки процента, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їхню продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з якою попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капітального розриву та частки, на яку зменшується цей розрив у кожному поточному періоді. Попит на відновлювальні інвестиції залежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією попит на інвестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:

• Поточні прибутки є дуже мінливими.

• Тривалий термін використання інвестиційних товарів. Капітальні блага використовують упродовж досить невизначеного строку. Старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або ж відремонтувати та використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можуть спонукати підприємців до заміни застарілого устаткування, тобто модернізації підприємств, що збільшить обсяг інвестицій. Менш оптимістичний прогноз може вести до дуже незначного обсягу інвестування.

• Нерегулярність нововведень. Одним із основних чинників інвестицій є технічний прогрес. Нові продукти і нові технології стимулюють інвестування. Проте великі нововведення — залізниці, електрика, автомобілі, комп'ютери — здійснюються нерегулярно. І коли вони справді трапляються, то це веде до величезної хвилі інвестиційних видатків, які з часом знижуються. Так, поширення автомобілів викликало значне зростання інвестицій не тільки у саму автомобільну промисловість, а й у суміжні галузі, такі як сталеливарна, нафтопереробна, хімічна, не кажучи вже про державні інвестиції на будівництво доріг.

• Мінливість сподівань. Більшість фірм схильна прогнозувати майбутні умови підприємництва виходячи з поточних реалій. Проте ці реалії дуже часто змінюються, особливо коли інвестують у політично нестабільні країни чи країни з перехідною економікою. Суттєво вплинути на оптимізм чи песимізм підприємців можуть зміни податкового законодавства, корумпованість державних чиновників, зміни валютних курсів та багато інших чинників.

Перші роки ринкових реформ у перехідних економіках позначені серйозним спадом інвестиційної активності. Найважливішою його причиною було скорочення бюджетних асигнувань на інвестиційні цілі. Істотний вплив на інвестиційну діяльність у цей період чинить спосіб приватизації підприємств. Сертифікатна приватизація не дозволила істотно пожвавити процеси інвестування. Чинниками, що гальмують інвестування в перехідній економіці, є також низький рівень внутрішніх заощаджень та нерозвиненість фінансових ринків. Можливості залучення іноземних інвестицій в перехідні економіки виявились обмеженими через високий рівень конкуренції за кредитні ресурси з боку розвинутих країн.

У вітчизняній економіці у 90-х роках відбувся обвал інвестиційних видатків. Чисті інвестиції як відсоток ВВП знизилися із 16,3 % у 1993 р. до менш ніж 3 % у 1998 р. Інвестиційний занепад є результатом дії двох груп чинників. До першої групи передовсім належить залежність української економіки від інших країн. Ця група зумовила глибину спаду інвестиційних видатків у перші роки незалежності. Поглиблення спаду у наступні роки є наслідком численних прорахунків уряду в регулюванні інвестиційного процесу.

Упродовж 90-х років уряд у прихованих формах субсидував державні підприємства, що послабило зв'язок між ефективністю їхньої роботи та її фінансовими результатами. Проявами такого субсидування стали: виникнення заборгованості з податків і обов'язкових платежів, її списання і реструктуризація, фінансова допомога за рахунок коштів Резервного фонду уряду, Інноваційного фонду тощо. Така політика підривала стимули до пошуку підприємствами шляхів нагромадження власних фінансових ресурсів для інвестування. Водночас створювалися нерівні умови для інвестиційної діяльності приватного сектора економіки України, що разом зі скороченням державного інвестування сприяло поглибленню інвестиційного спаду.

У нашій економіці амортизаційні відрахування практично припинили виконувати функцію джерела інвестиційних видатків, що викликано головно їх нецільовим використанням. Навіть та частина таких відрахувань, що використовувалася за призначенням, скеровувалася найчастіше на ремонт наявних капітальних благ.

Ще одним чинником, що негативно позначився на обсягах інвестиційних ресурсів, була інфляція. Намагання уряду пом'якшити її згубні впливи на фінансові ресурси підприємств через запізнілу індексацію вартості основних фондів успіху не мали.

Податкове законодавство пов'язане з інвестиційним процесом у кількох аспектах. Економісти твердять, що податки є одним з найсильніших депресантів інвестицій. Податковий режим — рівень податкових ставок на прибуток підприємств, спеціальні знижки ставок та інші податкові пільги — помітно впливає на інвестиційну поведінку ділових підприємств. В Україні фіскальна політика досі стримувала інвестиційну діяльність. Намагаючись забезпечити відповідний рівень фінансової підтримки певних підприємств, уряд нарощує податковий тиск на решту ділових одиниць вітчизняної економіки. Активізацію інвестиційної діяльності в Україні гальмує зростання масштабів тіньової економіки, викликане надмірним податковим тягарем. Залучення в інвестиційний процес тіньових доходів домогосподарств виключно за допомогою розвитку інструментів фондового ринку, на думку більшості фахівців, практично неможливе. Фінансування інвестицій за допомогою фондового ринку стримується низькою схильністю населення до заощаджень у формі цінних паперів. Річ у тім, що нерівномірність надходження грошових доходів та їх знецінення внаслідок інфляції перетворюють тверду іноземну валюту у вигіднішу форму заощаджень.

У вітчизняній економіці складається проміжний між корпоративно-орієнтованим та директивно-керованим тип інвестиційного процесу, про що свідчать державний патерналізм щодо вузького кола підприємств, низька активність банківського сектора на ринку цінних паперів, інтеграція банківських установ у галузеві структури — аналоги корпорацій тощо. Такий тип інвестиційного процесу не є оптимальним.

Для відчутного прогресу в інвестиційній сфері потрібно передовсім змінити фіскальну політику — знизити податковий тягар та відмовитись від субсидування неефективних підприємств. Уряд повинен стимулювати внутрішню інвестиційну діяльність.