Прийоми обробки даних

Кількісний (математико-статистичний) і якісний аналіз, у тому числі диференціація матеріалу по типах, групам, варіантам і складання психологічної казуїстики, тобто опис випадків, як найбільше що повно виражає типи і варіанти, так і тих, що є виключеннями і порушеннями загальних правил.

Інтерпретаційні методи

Різні варіанти генетичного (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, критичних моментів) і структурного (установлення структурних зв'язків між усіма характеристиками психіки) методів.

6. Історія виникнення психологічної науки

Психологія (psyche - душа, logos - навчання, наука) вивчає світ суб'єктивних (психічних) явищ, процесів і станів, усвідомлюваних чи неусвідомлюваних самою людиною.

Предмет і задачі психології в різні часи і в різних вчених визначались по-різному.

З найдавніших часів потреби суспільного життя змушували людей розрізняти і враховувати особливості психічного складу людей. У філософських вченнях стародавніх часів вже розглядались деякі психологічні аспекти.

Перші уявлення про психіку були пов'язані з анімізмом (лат. аніма - дух, душа) - найдавнішими поглядами, згідно яким у всього, що існує на світі, є душа. Душа розглядалася як незалежна від тіла сутність, що керує всіма живими і неживими предметами.

Відповідно до давньогрецького філософа Платона (427- 347 р. до н.е. ), душа в людини існує, ще до того як вона вступає в з'єднання з тілом. Вона є образ і витікання світової душі. Душевні явища розділяються Платоном на розум, мужність (у сучасному розумінні - воля) і прагнення (мотивація). Розум розміщається в голові, мужність - у грудях, прагнення - у черевній порожнині. Гармонійна єдність розумного початку, шляхетних прагнень і прагнення додає цілісність душевного життя людини. Платон дає такий перелік почуттів: гнів, страх, бажання, сум, любов, ревнощі, заздрість.

Великий філософ Аристотель у трактаті "Про душу" виділив психологію як своєрідну область знання і вперше висунув ідею нероздільності душі від живого тіла. Душа, психіка проявляється в різних здібностях до діяльності: живильної, що почуває, рушійної, розумної; вищі здатності виникають з нижчих і на їхній основі. Первинна пізнавальна здатність людини - відчуття, т воно приймає форми почуттєво сприйманих предметів без їхньої матерії, подібно тому як "віск приймає відбиток печатки без заліза і золота". Відчуття залишають сліди у вигляді уявлень - образів тих предметів, що колись діяли на органи почуттів. Збереження і відтворення відчуттів дає пам'ять. Мислення характеризується складанням загальних понять, суджень і умовиводів. Особливою формою інтелектуальної активності є нус (розум), що привноситься ззовні у виді божественного розуму.

Під церковним впливом, характерним для середньовіччя, сформувалась уява, що душа є божественним, надприродним початком, і тому вивчення душевного життя повинно займатися богослів’я. Людському судженню може піддаватися лише зовнішня сторона душі, що звернена до матеріального світу. Найбільші таїнства душі доступні лише в релігійному (містичному) досвіді. У середні століття накопичується конкретний матеріал про анатомо-фізіологічні особливості організму як однієї з основ психіки. Відзначимо арабських мислителів ІХ-ХП вв. Авіценни й Аверроеса. Німецькі схоласти Р.Гоклениус і О.Кассман уперше ввели термін "психологія" (1590).