2. Аналіз доповідей за схемою:

Схема оцінки виступу (критерії оцінки промови)

1. Стратегія промови:

• актуальність теми;

• цільова установка;

• конструктивні питання.

2. Тактика промови:

• назва промови та структура;

• дотримання принципів послідовності, несуперечності, визначеності та доказовості;

• спосіб викладу: дедуктивний, індуктивний, історичний, східчастий; концентричний, раціональний, емоційний;

• композиційно-стилістичні прийоми: діалогізація, імпровізація, ілюстрація, інформація, опис, характеристика;

культура мислення оратора:

• уміння мислити діалогічно;

• володіння матеріалом;

• творчий підхід;

культура мовлення:

• правильність (слововживання, наголос, вимова, побудова фраз, багатство мови, стислість, ясність та точність, простота та дохідливість);

техніка мовлення:

• гучність та звучність голосу, дикція, темп мовлення.

3. Контакт промовця з аудиторією:

• підтримка безперервності та осмисленості сприйняття;

• активізація розумової діяльності;

• розвиток пізнавальних здібностей та навичок засвоєння;

• психологія відносин оратора та аудиторії.

4. Ефективність промови:

• реакція слухачів;

• адекватність матеріалу вимогам аудиторії.

Інформаційний етап

1. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконування

Використання мови для переконання широкого загалу носить назву публічної монологічної мови.

Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

• громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

• академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);

• промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету – проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.

Будь-яка промова чимось подібна до наукового дослідження. Промову слід будувати як певну проблему. Оратор, виступаючи перед аудиторією, завжди має проголошувати щось вагоме, нове. Виступ має бути актуальним, змістовним. Тільки за таких умов його слухатимуть.

Оратор повинен ґрунтовно володіти основними аспектами проблеми. Той, хто виступає перед аудиторією, має бути освічений в галузі знання, яку пропонує увазі своїх слухачів. Поверховість і малоерудованість одразу помітні й довіри в аудиторії такий оратор не викликає.

Підготовка промови − творчий процес, який можна поділити на такі етапи: вибір теми − складання плану − збирання матеріалу − запис промови − розмітка тексту знаками партитури − тренування. Розглянемо докладніше кожний блок цього алгоритму.

1. Вибір теми, визначення ідеї, мети

Визначити мотивацію прослуховування її іншими, мету не лише для себе, а й для слухачів

2. Збір інформації

Матеріал для промови може конденсувати власний і чужий досвід. Матеріалом з власного життя можуть бути: власні думки, спостереження, емоції тощо. Матеріал, що містить чужий досвід, − це, насамперед, книги, журнали, газети (хоча можуть бути й випадки з життя знайомих, друзів і т. ін.). Якщо промовець власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги.

3. Структурування матеріалу. Складання плану

4. Написання промови

Майстерність професійної публічної промови виявляється у вмілому використанні логічної та образної форм мислення (емоційна сфера). Ідеї краще сприймаються, коли діють на емоції людини.

Початківець (та й не лише) мусить після попередньої роботи записати зібраний матеріал у вигляді звичайного тексту. Після запису необхідно уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що слід звернути увагу, чи правильно було дібрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови, аудиторії, до якої буде вона звернена? Чи не будуть деякі слова „випадати” з тексту стилістично? Прослідкуйте, чи не втратили логічність і доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.