I розділ Калькулювання собівартості продукції та його місце в економічних розрахунках. Типова номенклатура калькуляційних статей витрат.

Калькулювання (від лат. calculatio — рахунок, підрахунок) – це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції.

Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції. Калькуляція собівартості необхідна для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничо-господарської діяльності, визначення рівня ефективності роботи підприємства тощо.

Об’єктами калькуляції залежно від особливостей продукції, яка випускається, та характеру технологічного процесу можуть бути:

• технологічний переділ;

• деталеоперація;

• деталь;

• складальна одиниця (вузол);

• виріб у цілому;

• замовлення на виготовлення декількох виробів.

Провідне місце посідає калькуляція собівартості готових виробів, напівфабрикатів, послуг. Калькуляційна одиниця повинна відповідати одиниці вимірювання, прийнята в стандартах (технічних умовах) і плані виробництва в натуральному вираженні. Для калькуляції собівартості одиниці продукції витрати класи-фікуються за статтями витрат, у яких об’єднуються витрати за ознакою місця їх виникнення й призначення. Підприємства можуть вносити зміни в номенклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва.

Залежно від повноти обсягу класифікаційних статей витрат на підприємствах розрізняють такі види собівартості:

• собівартість проданої продукції;

• виробнича собівартість, яка поділяється на повну і неповну;

Собівартість проданої продукції – це витрати підприємства на її виробництво та продаж, включає підсумок усіх 15 статей витрат.

Виробнича собівартість – це витрати підприємства на виробництво

випущеної продукції. Повна виробнича собівартість (фабрично-заводська) формується зі всіх витрат підприємства, пов’язаних з процесом виробництва й управління підприємством. Неповна виробнича собівартість продукції (цехова) складається з витрат підрозділів підприємства (цехів, ділянок). Розглянемо докладну калькуляцію собівартості продукції.

Сировина та матеріали:

• витрати на сировину та матеріали;

• витрати на допоміжну сировину та матеріали.

Відходи:

• поворотні;

• безповоротні.

• Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати. Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях:

• витрати на всі види палива та енергії, які витрачаються в процесі виробництва продукції, що надходять зі сторони і виробляються самим підприємством.

Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві:

• основна;

• додаткова.

Відрахування на соціальні заходи.

Витрати на підготовку і освоєння виробництва:

• витрати на освоєння нових підприємств і цехів;

• витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції;

• витрати на підготовчі роботи в добувній промисловості.

Витрати на утримання й експлуатацію обладнання.

Загальновиробничі витрати:

• заробітна плата апарату управління цехів;

• амортизація і затрати на поточний ремонт та утримання будівель (споруд) загальноцехового призначення;

• витрати на досліди, випробування і раціоналізацію цехового ха-рактеру;

• витрати на заходи з охорони праці;

• втрати від простоїв у цехах. Адміністративні витрати

• заробітна плата управлінського персоналу;

• витрати на відрядження та службові роз’їзди;

• почтові та телефоні витрати;

• амортизація, утримання та поточний ремонт будівель і споруд;

• загальнозаводські призначення;

• витрати на підбір робочої сили, підготовку кадрів;

• податки, збори, відрахування на охорону підприємства.

Інші виробничі витрати:

• витрати нагарантійне обслуговування і ремонт продукції;

• витрати на дослідні роботи тощо. Втрати від браку. Збутові витрати.

• витрати на тару й упаковку продукції на складах готової про-дукції;

• витрати на доставку продукції;

• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.

Витрати за окремими статтями калькуляції визначаються в такому порядку:

1) нормативний розрахунок прямих витрат на виготовлення виробів;

2) розподіл непрямих витрат на собівартість окремих виробів.

Розрахунок прямих витрат.

Витрати на сировину і матеріали розраховуються множенням норми витрат на певний виріб на ціну відповідного виду матеріальних ресурсів. До результату додають транспортно-заготівельні витрати і віднімають вартість повернених відходів за ціною їхньої реалізації (використання). Вартість купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів відноситься на собівартість відповідного виробу, виконання замовлення, будівництво об’єкта на підставі первинних документів обліку. Аналогічно матеріалам обчислюються витрати за статтею «Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях» – множенням норми витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю продукції на відповідні ціни. Витрати на основну заробітну плату виробничих робітників визначаються при відрядній оплаті праці за відрядними розцінками, при почасовій оплатіза тарифними ставками за певний час. У цю ж саму калькуляційну статтю включаються доплати за відрядно-преміальними системами оплати праці і премії робітників-відрядників Додаткова заробітна плата виробничих робітників входить до собівартості виробів пропорційно основній. Єдиний соціальний податок і галузевий страховий внесок визначаються відповідно до встановленої норми відрахувань у відсотках до витрат на заробітну плату виробничих робітників (основну і додаткову). Витрати на підготовку й освоєння виробництва включаються в планову калькуляцію окремих видів продукції на підставі кошторису та планованого обсягу випуску продукції за встановлений термін погашення витрат.

Розподіл непрямих витрат.

Непрямі витрати розподіляються на собівартість окремих видів продукції різними методами. До витрат на обслуговування виробництва й управління відносять витрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування, загальновиробничі та загальногосподарські витрати. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування розподіляються на собівартість окремих виробів такими методами: за допомогою кошторисних ставок, які розраховуються

на основі коефіцієнтомашино годин; прямим розрахунком відповідних витрат на одиницю продукції; пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників тощо.Загальновиробничі (цехові) витрати за окремими видами виробів розподіляються на продукцію, яка виготовляється, пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників окремо в кожному цеху.

Розподіл загальногосподарських витрат між окремими видами продукції проводиться аналогічно розподілу цехових витрат, враховуючи, що це

витрати, загальні для всієї організації. Між видами виробленої або проданої продукції загальногосподарські витрати розподіляються пропорційно

витратам на оплату праці працівників, пропорційно сукупним витратам на оплату праці працівників і витратам на утримання й експлуатацію устаткування, пропорційно витратам на перерозподіл, неповної виробничої собівартості продукції тощо. Втрати від браку плануються як виняток в окремих виробництвах, перелік яких встановлюється в галузевих інструкціях. Інші виробничі витрати прямо включаються в собівартість відповідних виробів або розподіляються між окремими виробами пропорційно їхній виробничій собівартості. Комерційні витрати розподіляються на собівартість одиниці виробу пропорційно виробничій собівартості окремих видів продукції. Відзначимо, що собівартість продукції включає тільки ті витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом і продажем продукції.

Види калькуляцій.

Залежно від призначення розрізняють планову, кошторисну, нормативну, проектну, звітну та госпрозрахункову калькуляцію. Планову калькуляцію складають на підставі прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання устаткування і норм витрат організації, обслуговування виробництва. Ці норми витрат є середніми для планованого періоду. Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконання робіт на плановий період (рік, квартал). Кошторисна калькуляція розробляється аналогічно плановій на разові роботи і виробництво виробів на замовлення зі сторони. Вона є основою ціни під час розрахунків із замовником. Нормативна калькуляція – це розрахунок собівартості виробу за нормами витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, напівфабрикатів, нормами і розцінками заробітної плати, затверджених кошторисом витрат з управління й обслуговування виробництва. На відміну від планової, нормативна калькуляція відображає рівень собівартості виробу на момент її складання. Проектна калькуляція складається для підготовки виробництва продукції і призначена для обґрунтування ефективності проектованих нових виробництв і технологічних процесів, її розробляють за укрупненими витратними нормативами. Звітна калькуляція показує фактичну

собівартість одиниці продукції. Її складають за тими самими статтями

витрат, що і в плановій, але включають деякі обґрунтовані втрати й витрати,

не передбачені плановою калькуляцією (наприклад, втрати від браку, витрати

на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробів, недостача матеріальних цінностей у виробництві та на складі за відсутності винних осіб тощо). Госпрозрахункову калькуляцію розробляють на продукцію підрозділів підприємства, як правило, тількиза тими статтями, на які вони роблять вплив.

Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:

• Сировина і матеріали;

• Поворотні відходи (зі знаком “мінус”, бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);

• Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;

• Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

• Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);

• Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);

• Відрахування на соціальні цілі;

• Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;

• Витрати на підготовку й освоєння виробництва (в частині їх списання зі статті витрат майбутніх періодів);

• Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

• Загальновиробничі витрати;

• Адміністративні витрати;

• Втрати від браку;

• Інші виробничі витрати;

• Поза виробничі витрати (витрати на збут).

• З перерахованих калькуляційних статей суто елементами є такі:

• Матеріальні затрати;

• Сировина і матеріали;

• Поворотні відходи;

• Куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати;

• Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;

• Відрахування на соціальне страхування працівників, зайнятих у виробництві;

• Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо у процесі виробництва.

Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

• Паливо й енергія, спожиті в технологічних цілях;

• Витрати на підготовку й освоєння виробництва;

• Загальновиробничі витрати;

• Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

• Адміністративні витрати;

• Втрати від браку;

• Інші виробничі витрати.

Позавиробничі витрати (витрати на збут).

До кожної з цих статей можуть входити будь-які з перерахованих вище економічних елементів.

Загальновиробничі витрати, включаючи витрати на утримання й експлуатацію обладнання, обліковуються за кожним цехом (дільницею) окремо, а та їх частина, що розподіляється, наприкінці звітного періоду списується в аналітичному розрізі відповідних видів продукції.

Адміністративні витрати обліковуються по підприємству загалом.

На підприємствах з безцеховою структурою управління певна частина витрат на обслуговування виробництва й управління (заробітна плата майстрів, витрати на утримання і ремонт приміщення) обліковуються у складі адміністративних витрат.

Вартість робіт і послуг допоміжних цехів включається до витрат цехів-споживачів. При цьому витрати на такі роботи і послуги обчислюються або за плановою, або за фактичною собівартістю. Наприкінці звітного періоду різниця між плановою і фактичною собівартістю зазначених робіт і послуг включається до відповідних статей витрат. Собівартість робіт і послуг, що виконуються одними цехами для інших цехів одного підприємства, визначається виходячи з фактичної суми основних витрат, витрат на утримання й експлуатацію обладнання та цехових витрат.

Витрати на підготовку й освоєння виробництва, пов’язані з обробкою нових видів виробів, їх підготовкою до промислового виробництва, і з розробкою нових технологічних процесів. Вони спочатку обліковуються в складі витрат майбутніх періодів, а потім поступово списуються на собівартість продукції виходячи з планового терміну їх повного відшкодування й планованого

обсягу випуску продукції в цей період.

Статтю втрат від браку включають в калькуляцію тільки на виробництвах, де повністю запобігти таким втратам неможливо через приховані вади сировини і матеріалів, що спричиняють брак під час обробки, та з інших неусувних причин.

До позавиробничих витрат належать ті витрати, які не пов’язані безпосередньо з процесом виробництва: витрати на пакувальні матеріали

(тару), доставку продукції на станцію призначення, навантаження та інші витрати на збут, включаючи витрати на рекламу. Ці витрати часто залежать від зміни обсягів продажу, тобто за суттю є змінними. Крім того, важливо відзначити, що зміни розміру витрат на збут залежать не тільки від обсягів продажу, а й від ваги та габаритів виробів. Останнє стосується, зокрема, витрат на упакування і відвантаження.