Зміст

1.1. Коротка історія заводу.................................................................................. 2

1.2. Продукція, яку випускає дане підприємство............................................. 5

1.3. Структурна схема підприємства.................................................................. 7

1.4. Заходи з охорони праці та навколишнього середовища на

підприємстві................................................................................................... 8

1.5. Організація ремонтної служби та транспортної служб.......................... 11

1.6. Складське господарство.............................................................................. 13

1.7. Режими роботи підприємсва , правила внутрішнього розпорядку..... 15

1.8. Характеристика обладнання, яке використовується в цеху,

де працює практикант................................................................................... 16

1.9. Організація робочого місця , його оснащеність....................................... 18

1.10. Форма оплати праці в цеху............................................................... 20

1.11. Організація технічного контролю в цеху........................................ 22

1.12. Охорона праці на дільниці цеха....................................................... 23

1.1 Коротка історія заводу.

З невеликого механічного і чавунного виробництва з чисельністю працюючих у декілька десятків робітників, заснованого у 1880 році, підприємцем Л. К. Плахецьким та купцем І. М. Доберським , завод за роки свого функціонування виріс у сучасне потужне підприємство, відоме не тільки у своїй країні, а й далеко за її межами.

Першим важливим чинником його винекнення була потреба цукровиробників, шкіряників, млинарів мати поблизу розташоване та добре налагоджене виробництво необхідного обладнання. Другим чинником - діюча розгалужена мережа залізничних шляхів, що зєднувала в одне ціле систему перероблюваних підприємств і постачальників сировини. На той час промисловість Бердичівщини мала достатньо розвинену сировинну базу, мережу потужних переробних підприємств і виробника обладнання - завод "Прогрес".

Цукроваріння на той час посідало провідне місце. 14 пісочних і дві рафінадні цукроварні Бердичівщини забезпечували заавнтаження заводу "Прогрес", стимулювали його до постійного технічного удосконалення та подальшого обслуговування цукровиробників. Значної кількості сучасного обладнання потребувало супутне цукроваріння, горілчане виробництво. У Бердичівській окрузі знаходилася значна кількість великих і малих спиртних заводів.

Користуючись вагомим авторитетом серед цукровиків завод з 1903 р. повністю перейшов на виготовлення і забезпечення обладнанням пісочних і рафінатних виробництв. За неповних 10 років за участю заводського колективу були збудовані і пере- обладнанні Гарбіський, Киселівський, Корюківський, Мізенівський, Одеський, Супрунівський, Черкаський заводи.. Завдяки активній торгівлі худобою Бердичівщина мала також добре розвинену шкіряну промисловість. У самому місті знаходилися гарбарні (шкіряні) та ще 27 в прилеглих до міста населених пунктах підприємства. Вони теж тяжіли до заводу.

З початком першої світової війни завод перепрофілював своє виробництво і став працювати на потреби фронту. Побудував снарядний і котельний цехи та електростанцію, що дало у великій кількості виготовляти складні трудомісткі елементи зброї - корпуси гранат і снарядів. У 1916р. військове відомство проклало до заводу залізничну колію, шо забезпечило швидке відвантаження виробів.

Революційні події та австро-німецька окупація завдали заводувеликих збитків. Тільки в другій половині 1920р. завод почав відроджувати зруйноване господарство. Чисельність працівників ледь сягала 38 чоловіків. Ремонтували плуги, культиватори, виготовляли лемехи до плугів.

Зміна державного устрою сприяла адміністративному перевлаштуванню території України. Бердичіська округа стала великим економічним центром від Волині до Поділля. Мілкоукладне с/г стало колективним, ринкова економіка перетворювалася у планову. З 1926р. завод докорінно змінює свою спеціалізацію, починає виготовляти перші зразки хімічного обладнання. Це були сушильні барабани і печі, дефлегматори, холодильники, теплообмінники, фільтри, компресори. Колектив мирно йшов вперед, але мирну працю обірвала війна. До війни завод був найпотужнішим підприємством Житомирщини. Мав біля 2000 працюючих, виготовляв велику кількість обладнання для підприємств хімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, с/г. Загальна вартість споруд й обладнання перевищувала 11 мільйонів карбованців. Окупанти знищили майже все.

Демонтували і вивезли близько 350 одиниць обладнання, зруйнували виробничі приміщення, нанесли збитків на суму 10 мільйонів карбованців. З першого дня визволення міста почалася відбудова підприємства, а вже з лютого 1944р. завод працював на потреби Першого Українського фронту, виконував завдання Народного комісаріату - забезпечавав випуск мінометного озброєння - і тільки в переможномі 1945р. почав переорієнтовуватися на виготовлення мирної продукції. Підняли з руїн механічний, модельний та інструментальний цехи, запустили ковальсько-котельний.

Під кінець 1945р. відновили та надали працівникам 600 квадратних метрів житла. Остаточно мирний режим роботи встановився після відміни в державі воєнного режиму та переходу на 8-ми годинний робочий день. Починалася перша післявоєнна відбудова - пятирічка.

Працювали над розробкою високопродуктивного хімічного устаткування. За короткий час розробили та впровадили у виробництво нові конструкції змішувачів та розчинників віскози, кристалізаторів для нафтоперегонних виробництв, листових фільтрів, багатоярусних стрічкових сушарок, фільтрів для регенерації мастил. З 1947р. завод виконує важливе державне замовлення, надає допомогу с/г: виготовляє запасні частини до тракторів, молотарок, віялок.

Поступово чисельність зростає майже вдвічі. Опановуються передові методи праці, новітні технології серед яких електрозварювання за метдом академіка Є. Патона. Але подальший розвиток заводу потребував збільшення виробничих потужностей. У звязку з цим збудовано шліфувальне приміщення фільтрпресового цеху, впровадили швидкісне різання металу, почали використовувати природний газ. У механічному цеху замінили практично весь застарілий станко-парк на нові токарні та шліфувальні верстати.

Активно проводилася його розбудова та технічне переозброєння. На околиці міста, на схід від старого заводу, на площі у 44 гектара, зростало і набирало потужності нове, добре оснащене виробництво. Це був новий завод, який в подальшому отримав назву "Ливарно-механічний комплекс". Його потужності давали змогу більш раціонально організувати виробництво, значно збільшити обсяги робіт у виготовленні хімічного устаткування. На нових виробничих площах, крім ливарного цеху розташувалися цехи, спеціалізовані на виготовлення автоматичних рамних, дискових, вакуумних, фільтрувальних пресів та обладнання з титану. Розбудовувалося і переобладнювалося обладнання і головного заводу. Розуміючи подальший розвиток заводу неможливий без нарощування власного творчого потенціалу, без забезпечення належних умов роботи технічних служб та управлінського персоналу збудували новий 6-ти поверховий інженерно-адміністративний корпус, чисельність технічного персоналу, поліпшили його якісний склад за рахунок молодих спеціалістів, розуміючи, що це один із шляхів досягнення у майбутньому бажаних результатів. Інженерні служби разом із науковцями напруженно працювали над новими більш досконалими зразками обладнання, проводили науково-дослідну роботу, спрямовану на поліпшення їх якісних показників, конструкції машин і апаратів постійно удосконалювались. За видатні виробничі досягнення колектив заводу був удостоєний високої державної нагороди - Ордена Трудового Червоного Прапора. Завзятість, наполегливість, трудова наснага допомагали долати всі трудові перешкоди, що виникали на шляху до визнання. "Прогрес" став взірцем, одним із найбільш розвинутих виробників, визнаних постачальників сучасного складного устаткування практично для всіх галузей народного господарства , яке за своїми якостями не поступалося закордонним зразкам, а в деяких випадках - навіть було кращим за нього. Промислова політика заводу змінювалася відповідно до вимог часу: від виробника і постачальника комплексного обладнання для підприємств цукровиробників завод перетворився в одне з найбільш розвинутих виробництв в області хімічного машинобудування.