Лекція № 5. Політична думка в Україні в ХІХ –поч. ст. ХХ ст.

Слайд № 1

1. Розвиток революційно-демократичних ідей хіх - початку хх ст. Кирило-Мефодіївське товариство і громадівці.

2. Політичні концепції українських мислітелів кінця хіх – хх ст.:

• соціалізм;

• консерватизм;

• націоналізм і націонал-демократизм.

Література:

П. П. Шляхтун, Політологія (теорія та історія політичної науки), Київ, Либідь, С. 94-148

Основи політології, Навч. посібник, Керівник авт. колективу Ф. М. Кирилюк, Kиїв, Либідь, 1995, С. 82-105

Політологія: наука про політику, За загальною редакцією проф В. Г. Кременя, проф. М. І. Горлача, Київ-Харків 2001, С. 91-124

О. М. Швидак, Політологія. Практикум, 2 видання, Київ 2001, С. 58-97

Політологія, За загальною редакцією І. С. Дзюбка, К. М. Левківського, 2 видання, Київ, 2001, С. 39-56

Потрібно звернути увагу на сторінку з політології в Інтернеті, зокрема на додатковий матеріал, який стосується Липинського – Липинський у Житомирі, а також на те, що в тексті лекції в інтернеті є посилання на словник. Доречно згадати, що життю і творчості Липинського присвячено чимало робіт київських істориків, пов’язаних з проф. Ю. І. Трещенко, головою ВГО “Союз гетьманців-державників”, який у березні цього року разом з нашим Університетом організував конференцію, присвячену між іншим гетьманському рухові в України, де чимало уваги було присвячено українським консерватистам, насамперед Липинському.

В цій лекції ми будемо розглядати питання, які містяться в відрізку одного, але дуже насиченого століття, яке характеризувалось різноманіттям політичних концепцій – консервативних, ліберальних, соціалістичних, марксистських, націоналістичних. Це період визвольних змагань українського народу, коли проголощувані ідеї реалізовувались в партійній і державній практиці, це період в історії Україн, коли після століть на карті Європи вона знову з’явилася (на жаль, на короткий період існувння УНР і ЗУНР) як незалежна держава, щоб знову опинитися у складі складі іншого ідеологічно, але почасти тогож самого державного утворення – Радянського Союзу, що означало панування однієї ідеології і винищення прихильників інших поглядів.

1. Розвиток революційно-демократичних ідей хіх - початку хх ст. Кирило-Мефодіївське товариство і громадівці.

На початку XIX ст. українські землі були поділені в основному між двома континентальними імперіями - Австрійською імперією Габсбургів та Російською імперією Романових. Входження українських земель до Російської імперії мало наслідком неможливість легального згуртування в організації, яки б обстоювали незалежність України.

Перед тим, як перейти до питання Кирило-мефодіївського Товариства і почасти пов’язаних з ним громадівців, потрібно відзначити, що на них не замикалось багатоманіття української політичної думки.

В Україні думки західноєвропейської, зокрема, німецької філософії Канта, Фіхте і Гегеля розвивали і популяризовали багато вчених. Серед мислителів цього часу слід відзначити Данило Кавунника-Велланського, Андрія Дудоровича, Михайла Максимовича, Ореста Новицького, Йосифа Міхневича, питання добре представлене у підручнику за редакцією Кременя (С.101-104).

В середині ХІХ ст. (наприкінці 1845 — на початку 1846 рр.) виникло Кирило-Мнфодїївське Товариство з ініціативи чиновника канцелярії Київського генерал-губернатора Миколи Гулака, ад’юнкта Київського університету Миколи Костомарова та студента університету Василя Білозерського. Пізніше до них приєдналися Т. Шевченко, П. Куліш, Опанас Маркевич, Георгій Андрузький та ін. Через 15 місяців братство було розгромлене поліцією, а члени братства були засуджені до різних термінів ув’язнення. Потрібно детально зупинитися на поглядах Костомарова, Шевченка і Куліша.

Микола Костомаров (1817—1885) - автор головного програмного документа Кирило-Мефодіївського братства під назвою «Закон Божий» (Книги буття українського народу)».

Провідною ідеєю цього твору є ідея українського месіанізму, за якою Україна мала виконувати волю Божу — рятувати слов'янство. М. Костомаров робить короткий екскурс в історію, з якого виникає, що почавши боротьбу за власне звільнення й не прагнучи до панування над іншими, український народ сприятиме звільненню всіх народів від будь-яких форм гноблення і становленню форм співжиття, що базуватимуться на християнських принципах.

У поглядах на державу М. Костомаров виходив з того, що всяка влада походить від Бога й не може бути абсолютною. Слов'янські поняття про суспільний устрій визнавали єдиним джерелом загальної народної правди волю народу (віче), а князь – це правитель, третейський суддя, встановлювач порядку, захисник від зовнішніх і внутрішніх загроз.

На Сході особиста свобода звужувалась і в кінцевому підсумку була знищена, поступившись місцем самодержавству. Становленню в Росії монархії сприяло прийняття християнства, яке передбачало освячення влади зверху і татаро-монгольське панування, яке створило сильний апарату та одну довірену особі для збору данини (московський князь).

За велич держави народ платив власним добробутом і втратою свободи, але республіканський устрій теж не дає гарантії захисту від свавілля влади «багатьох царків», оптимальною є федерація в поєднанні з республіканською формою правління, традиційно слов'янською формою державного устрою, що має свої початки ще в Київській Русі.

Тарас Шевченко (1814—1861) справив великий вплив на політичні погляди членів Кирило-Мефодіївського братства насамперед силою свого поетичного слова, але у його творах немає цілісної полі­тичної концепції, йдеться про погляди на окремі проблеми державності, соціально-політичних відносин і суспільного ладу в цілому. Політичний світогляд Т. Шевченка у своєму розвиткові пройшов кілька етапів.

Перший етап позначається романтизмом та певною ідеалізацією козацького минулого, у другий період, який тривав з часу повернення в Україну після звільнення з кріпацтва й до розгрому Кирило-Мефодіївського братства, Т. Шевченко працює над проблемою відсутності єдності українського народу. Він засуджує самодер­жавство, класове розшарування, «землячків», які, поїхавши на чужину, повертаються в Україну підручними колонізаторів.

Причини становища українського народу він вбачає в діях зовнішніх сил, у внутрішніх чварах, у невідповідності української правлячої еліти — гетьманів і козацької стар­шини завданням національного й соціального визволен­ня. Неоднозначним було ставлення поета до Б. Хмельницького, якому він не міг простити союзу з царем Олексієм Михайловичем.

Значне місце в політичних поезіях Т. Шевченка посідає проблема боротьби народів за національне визволення, він мріяв про утвердження соціальної рівності й політичної свободи. Політичний ідеал Т. Шевченка – це демократична республіка, де вирішальна роль мала належати трудівникам, що працюють на своїй землі.

Пантелеймон Куліш (1819-1897) опрацював своєрідну так звану хутірну філософію.

Хутір – це українська культура, що є антиподом чужинському місту. Куліш відстоює відому ще з часів Жан-Жака Руссо ідею про те, що цивілізація (городська культура) негативно впли­ває на народні звичаї, мораль і культурні традиції, руйнує національні культурні традиції, успадкований спосіб життєтворення, загальнолюдську мораль і рідну мову.

Пантелеймон Куліш наполягає на пріоритеті національної культури і у ставленні до інокультур, закликає до наведення порядку в своїй українській хаті, вважає за необхідне залу­чити молоде покоління до свого українського культурно-етнічно­го світу, що створювався і відстоювався віками.

Український народ більшу частину своїх зусиль має докласти до вирішення питань відбудови державності, культурної спадщини, духовного слов'янсь­кого світу, але соціокультурні запозичення – це важлива умова історичного прогресу народу (“чужому научайтесь, і свого не цурайтесь» - Тарас Шевченко).

Продовжували ідеї братства громадівці - Михайло Драгоманов і Сергій Подолинський. Назва походить від програми “Громада”, підписаної Драгомановим, Сергєм Подолинським і Михайлом Павликом. Громадівці діяли у другій половині 19 століття, яка знаменувалася бухливим розвитком політичної соціології (Огюст Кон, Карл Маркс, Герберт Спенсер та ін.), отже погляди громадівців формувалися під значним впливом поширених у тогочасній Європі ліберальних і особливо соціалістичних ідей.

Як я вже казав, погляди Михайла Драгоманова поєднували ліберальні і соціалістичні ідеї - ідеї соціальної рівністі поєднувались з соціально-демократичними ідеями конституційного права, місцевого самоврядування і політичної боротьби. Він розвинув ідеї федералізму Миколи Костомарова.

Драгоманов не поділяв марксистської тези про визначальну роль матеріального виробництва в суспільному розвитку. Він вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини («живлення»), тоді як існують не менш важливі потреби - розмноження, пізнання і розваги.

Якщо намагатись представити погляди Драгоманова в кількох словах, то я б виділив наступні: держава – громада – федерація і шлях до них, тобто що і як, при чому ключовим у поглядах М. Драгоманова є поняття «громада».

Головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу, а держава, навіть демократична, престала йому служити. Замість введення демократії, що є однією з форм державного правління, потрібно впроваджувати громадівський соціалізм, який покінчить зі злиденністю шляхом організації колективної праці за умови колективної власності громади на землю та знаряддя праці. Громади як незалежні і самоврядні утворення будують федерацію. Здійснення переходу до нового ладу («громадівського соціалізму») можливе еволюційним шляхом демократизації, піднесення культури і свідомості народу, а сам громадівський соціалізм має риси ліберального устрою.

Драгоманов як федераліст заперечував ідею національної державності, тому що політичною формою організації суспільного життя має бути федерація, що складається із самоврядних громад. Україна мала бути федеративним утворенням, яке складається з 20 земель (Київської, Одеської, Харківської, Поліської та ін.) і, у свою чергу, входити до побудованої на федеративних засадах Росії.

Сергій Подолинський (1850—1891) стояв на більш радикальних позиціях у питанні побудови нового суспільства, з Драгомановим Подолинського зближує негативне ставлення до демократії, визнання громади як основи організаціії суспільства і федеративний характер майбутньої держави. На формування поглядів Подолинського значний вплив справив гурток, очолюваний перекладачем першого тому «Капіталу» К. Маркса М. Зібером, за кордоном Подолинський знайомиться з К. Марксом і Ф. Енгельсом, однак марксизм він вважає непридатним для умов Росії.

Центральною у політичних поглядах С. Подолинського є ідея соціально-політичної рівності. Народні маси реально позбавлені свободи і рівності, формально зафіксованих в політико-правових документах буржуазних держав. Соціалістично перетворена Україна надасть всім трудящим рівні політичні та економічні права, свободу слова і совісті, рівні можливості для всебічного культурного розвитку.

Основним осередком соціалістичного суспільства має стати громада, а засобом переходу до соціалістичного суспільства є революція у формі збройного повстання: в Західній Європі — пролетаріату за підтримки селянства, а в Східній — селянства за підтримки найбіднішого міського населення.

Підсумовуючі перше питання, я хочу звернути увагу на факт розвитку української політичної думки в рамках європейських тенденцій (німецька правова школа Гегеля і Канта, політична соціологія Маркса), на розвиток ліберальних (Драгоманов) і соціалістичних (Подолинський) ідей громадівців, на велике значення Кирило-мефодіївського Товариства для розвитку ідей соіальної рівності, незалежності української держави, на оформлення в ньому ідей федералізму, на пріоритет національного у хутірській філософії Куліша.